1. Основні поняття та визначення патентного права.

Для стимулювання розвитку науки, техніки, технологій, мистецтва, освіти людство винайшло таке поняття, як патент на винахід, корисну модель, промисловий зразок, свідоцтво на товарний знак, обслуговування, топографію інтегральної мікросхеми й забезпечення походження товарів, копірайт на художні та літературні товари та встановило правову охорону цих винаходів.

Патент (від латинського «раtens» — відкритий, оче­видний) — документ, що засвідчує авторство на винахід та виключне право на використання його протягом певного строку.

Під поняттям «винахід» розуміють технологічне, технічне або інше вирішення, що відповідає умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню і промисловій придатності).

Отже, винахід за визначенням є результатом творчої діяльності людини і його інтелектуальною власністю, яка включає такі поняття, як право інтелектуальної власності, суб’єкт, об'єкт і джерела інтелектуальної власності. Саме поняття «інтелектуальна власність» виникло в процесі тривалої (починаючи з XVII ст.) практики юридичного закріплення за певними особами їх прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва, літератури тощо. До наукового обігу цей термін увійшов у середині 50-х років минулого століття.

Право інтелектуальної власності — це система право­вих норм, які регулюють відносини в суспільстві у зв'язку зі створенням і використанням об'єктів інтелектуальної власності.

В об'єктивному значенні право промислової власності — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні від­носини, що складаються у процесі створення, оформлення та використання результатів науково-технічної творчості.

У суб'єктивному значенні правом промислової влас­ності є право, яке має автор будь-якого результату науково-технічної діяльності відповідно до законодавства.

Отже, об'єктом суб'єктивного права промислової влас­ності може бути будь-який результат науково-технічної діяльності, незалежно від того чи відповідає цей результат встановленим вимогам.

Існує певна принципова відмінність між інтелектуаль­ною (нематеріальною) та матеріальною (капітал, природні ресурси тощо) власністю. Матеріальний об'єкт можна мати й утримувати, і розпоряджатись цією власністю може тільки той, хто ним володіє.

Інтелект (здатність до мислення, раціонального пізнан­ня) матеріальних об'єктів не створює, і тому результати інтелектуальної діяльності, що є різного роду винаходами, можуть використовуватися одночасно в різних місцях і різ­ними особами.

Загалом до об'єктів права інтелектуальної власності належать:

- твори науки, літератури й мистецтва, відображені в об'єк­тивній формі;

- виконання, що мають за мету фіксацію, відтворення й поширення результатів творчої діяльності за допомо­гою технічних засобів;

- записи творчого виконання та інші записи за допомо­гою технічних засобів;

- кабельна та безпровідна трансляція творчого виконання;

- винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг та інші атрибути комерційного характеру, зазначення походження товарів, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин, раціоналізаторські пропозиції, науково-технічна інформація у вигляді ноу-хау та шоу-хау.

Суб'єкти права інтелектуальної власності:

- автори наукових, літературних або художніх творів;

- правонаступники названих авторів;

- виконавці творів, виробники фонограм та організації мовлення;

- автори винаходів, корисних моделей, промислових зразків, топографій інтегральних мікросхем, раціона­лізаторських пропозицій, сортів рослин і порід тварин та правонаступники авторів;

- власники науково-технічної та іншої інформації, що має комерційну цінність;

- власники знаків для товарів і послуг, фірмових найме­нувань та інших позначень комерційного характеру.

Джерела права інтелектуальної власності в Україні:

- нормативно-правовий акт;

- міжнародний нормативно-правовий договір.

В інших країнах, до джерел патентно-ліцензійного права належать також:

- правовий звичай;

- правовий прецедент.

Існують певні умови, що надають власникові виняткову можливість розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд і дає йому змогу передавати дозвіл на застосування іншим особам. Ці умови декларуються ліцензією.

Ліцензія (від латинського « licentna» — дозвіл, право) — дозвіл власника патента (ліцензіара), давати право іншій особі (ліцензіату) на використання винаходу (корисної моделі, промислового зразка і т. п.) на певних умовах.

Корисна модель — це нове і промислово придатне конструктивне виконання пристрою. До пристроїв як об'єк­тів винаходів належать машини, прилади тощо.

Об'єктом, корисної моделі може бути таке конструк­тивне виконання пристрою, яке має явно виражені прос­торові форми, тобто характеризується не лише наявністю елементів і зв'язків між ними, а й формою виконання цих елементів, їх певним взаємним розміщенням.

Не можуть мати правової охорони як корисна модель об'єкти, які не можуть мати правової охорони і як винахід.

Зазвичай корисні моделі називають «малими винахода­ми», маючи на увазі те, що вони, хоч і нагадують за своїми зовнішніми ознаками патентоспроможні винаходи-пристрої, найчастіше суттєво не впливають на рівень техніки.

Правову охорону надають корисній моделі, яка не супе­речить суспільним інтересам, принципам гуманності й мо­ралі та відповідає умовам патентоспроможності, тобто якщо вона нова та промислово придатна.

Промисловий зразок — це результат творчої діяль­ності людини в галузі художнього конструювання.

Об'єктом промислового зразка може бути форма, ма­люнок чи розфарбування та їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу та призначені для задоволення естетичних і ергономічних потреб.

Промислові зразки потрібно відрізняти від інших об'єктів промислової власності: винаходів, корисних моде­лей, об'ємних товарних знаків. Так, винаходи та корисні моделі, на відміну від промислового зразка, захищають технічну сутність об'єкта, яка може полягати в особливій формі об'єкта, своєрідному розміщенні та з'єднанні його окремих частин, матеріалі об'єкта, наприклад складі скла, структурі пакувального матеріалу тощо.

Чітких критеріїв розмежування творів декоративно-прикладного мистецтва, що охороняються авторським пра­вом, і промислових зразків немає. Багато творів декора­тивно-прикладного мистецтва за відповідності їх умовам патентоспроможності можна також визнати промисловими зразками.

Деякі вироби можна визнати як промисловими зразка­ми, так і об'ємними товарними знаками. У цьому разі мож­лива одночасна охорона об'єкта і як промислового зразка, і як товарного знака, варто лише врахувати, що такі об'єкти виконують різні функції і їх оформлюють по-різному.

Знак для товарів і послуг (товарний знак) — це знак, за яким товари й послуги одних осіб відрізняються від одно­рідних товарів і послуг інших осіб. Товарний знак дозволяє не лише розрізняти товари та послуги різних осіб, а й часто замінює собою довге й складне найменування певної юри­дичної або фізичної особи. Крім того, він виконує функції індивідуалізації товарів і послуг через їх виділення з маси однорідних і подібних товарів і послуг, вказівки на певну якість товарів і послуг, на джерело їх походження, а також виконує функції реклами. Саме тому наявність товарного знака спрощує для споживача вибір товарів і послуг потрібної якості.

Зазвичай товарним знаком є позначення, розміщене на продукції, її упаковці або супровідній документації. Таке позначення розглядають як товарний знак лише тоді, коли його зареєстровано встановленим законом порядком. Об'єк­том товарного знака можуть бути словесні, образотворчі, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані в будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.