3.4.8. Екологічне виховання

Людина є невід'ємною частиною природи, її життєдіяльність повною мірою залежить від благополуччя природного середо­вища. Проте XX століття характеризувалося різкими порушен­нями рівноваги природного середовища. Це зумовлено пере­дусім некерованим вибухом науково-технічної революції. Див­но, але комахи, земноводні, звірі та інші живі істоти не руйнують природного середовища, "розумно" ставляться до використання дарів природи (повітря, флори і фауни). На жаль, homo sapiens з неймовірним варварством ставиться до природи.

При вході в один із зоопарків США висить дзеркало, а під ним застерігаючий напис: "Подивись у дзеркало! Ти побачиш в ньому найбільш шкідливе створіння на Землі — людину. Вона знищує те, що не створювала сама — річки, ліси, звірів і птахів. У нашому зоопарку живуть ті представники фауни, які поки що збереглись на Землі, хоча багато з них уже занесені до Чер­воної книги. Подумай про це, людино. І зупинись!"

Щорічно із надр планети видобувається понад 100 млрд тонн сировини, але з них лише 1—3 відсотки йде на виготовлення корисних речей; 97—99 відсотків — у відходи, які отруюють природу. До кінця другого тисячоліття видобуток сировини у рік становив понад 300 млрд тонн, з яких 290—295 млрд тонн потрапляли у шкідливі відходи. Вчені-екологи вимальовують сумну картину на початок третього тисячоліття: якщо процеси руйнації природного середовища не зупинити — почнуться перші кроки природної катастрофи. Виявилось, що індустріальна циві­лізація — це цивілізація-хижак, яка поїдає себе і планету.

Отже, у сфері морального виховання постає нова проблема — екологічного виховання людини.

Екологія (гр. eikos — оселя + логія) — розділ біології, який вивчає стосунки тварин, рослин, мікроорганізмів, людей між со­бою і з оточуючим природним середовищем. Останніми деся­тиріччями почала розвиватись соціальна екологія, яка займаєть­ся питанням стосунків людини з природним середовищем у всьому його розмаїтті.

Екологічне виховання передбачає озброєння людини знан­нями в царині екології і формування в неї моральної відпові­дальності за збереження природного довкілля і розумного спів­існування з ним.

Система екологічного виховання не може бути якимось епі­зодом в житті людини. Адже це невід'ємна частина її культу­ри. Тому впродовж всього життя особистості має відбуватися процес становлення й удосконалення культури життя людини в природному середовищі, аби дотримуватися рівноваги і на­уково доцільних вимог симбіозу.

Основні напрямки екологічного виховання: система життє­діяльності сім'ї, виховний вплив дитячих дошкільних вихов­них закладів, діяльність загальноосвітньої школи та поза­шкільних виховних закладів, навчання у професійних освітніх закладах, професійна діяльність людини, вплив засобів масової інформації та ін.

У процесі екологічного виховання можна використовувати різні форми: екскурсії, бесіди, ігри, уроки, практичну природо­охоронну діяльність, конференції, диспути, колективні творчі справи та ін.

Для формування екологічної культури педагоги використо­вують розмаїття доступних засобів: усна народна творчість, при­родне середовище, кінофільми, науково-популярна література, телевізійні програми та ін.