3.4.5. Патріотичне й інтернаціональне виховання

У системі морального виховання чільне місце займає патріо­тичне й інтернаціональне виховання. Патріотизм (гр. patriotes — батьківщина) — любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, гордість за свій народ, прагнення захистити надбання народу, продовжити збагачення загальнолюдських і національ­них морально-духовних цінностей. Патріотизм проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне і що любить особистість. Як

Теорія виховання 273

зазначав В.О. Сухомлинський, патріотизм як діяльна спрямо­ваність свідомості, волі, почуттів діалектично пов'язаний з осві­ченістю, етичною, естетичною, емоційною культурою, світогляд­ною стійкістю, творчою працею. Виховання патріотичної свідо­мості, почуттів і переконань неможливо відокремити від склад­ного цілісного процесу формування особистості.

Джерелами патріотичного виховання є рідне слово батька і матері, колискова пісня матері, культ Матері та Батька, рідна оселя, садиба, батьківщина і Батьківщина, героїчна минувшина народу, життєдіяльність історичних постатей народу (політич­них діячів, вчених, письменників, діячів мистецтва і культури), конкретна діяльність особистості, спрямована на матеріальне і культурне збагачення своєї країни.

В арсеналі діяльності з патріотичного виховання підростаю­чого покоління є багато засобів і методів впливу. Та головне — залучення кожної особистості до конкретної діяльності з тво­рення і примноження багатства і краси своєї Вітчизни.

Патріотичне виховання є передумовою формування почуттів інтернаціоналізму. Український поет В. Сосюра писав:

Не можна любити народів других, коли ти не любиш, Вкраїну!..

Інтернаціоналізм (від лат. inter — між + natio — народ) передбачає поважне ставлення до інших народів, їх історії, куль­тури, традицій, мови, прагнення до взаємодопомоги. Інтернаціо­нальне виховання здійснюється у процесі всієї життєдіяльності особистості в сім'ї, дошкільних і шкільних та професійних на-вчально-виховних закладах, безпосередньої участі людини в громадських відносинах з представниками інших націй. Вели­ку роль у вихованні почуттів інтернаціоналізму відіграє літера­тура, засоби масової інформації. Знання історії, культури, зви­чаїв і побуту інших народів сприяє формуванню моральної куль­тури взагалі й культури інтернаціональних почуттів зокрема. Це особливо суттєво, коли український народ вибудовує демо­кратичну державу, громадянами якої є представники багатьох національностей.

274 Розділ з

3.4.6. Виховання дисциплінованості

Дисциплінованість, організованість людини — ознака її мо­ральної вихованості й культури взагалі. Дисципліна (від лат. disciplina — вчення, виховання, розпорядок) — певний поря­док, що забезпечує узгодженість дій у суспільних відносинах, обов'язкове засвоєння і виконання особистістю встановлених правил.

Основи дисциплінованості людини формуються як і пере­важна більшість моральних якостей у ранньому дитинстві.

А.С. Макаренко, приділяючи особливу увагу вихованню дисциплінованості, наголошував: "Дисципліну не треба розгля­дати як засіб виховання. Дисципліна є результат виховного процесу, результат насамперед зусиль самого колективу..."¹. Переважаюча сила дисциплінованості окремої особистості й певного колективу, суспільства в цілому полягає у створенні морального клімату захищеності окремої людини. Особливо це важливо в дитячому житті.

Основою дисципліни є діалектичне поєднання переконуван­ня з метою формування свідомості і розумної вимогливості. Це суттєва передумова опанування вміннями і звичками в мо­ральній поведінці. А.С. Макаренко дотримувався переконан­ня: "Коли б хто-небудь спитав, як би я міг в короткій формулі визначити суть мого педагогічного досвіду, я б відповів, що яко­мога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї"².

Технологія виховання дисциплінованості окремої людини, певного колективу досить зрозуміла: вихователь знайомить вихованця з правилами і нормами, яких треба дотримуватись залежно від соціальних потреб, створює оптимальні умови для свідомої діяльності особистості в рамках правил і норм, а голов­не — постійний контроль за поведінкою вихованців за допомо­гою чітких і безкомпромісних вимог.

Формування дисциплінованості — процес досить тривалий і вимагає від вихователя наполегливості й терпіння.

¹ Макаренко А.С. Вибрані твори: В 7 т. — Т. 5. — К.: Рад. шк., 1954. — С. 243.

² Там само. — С. 133.

Теорія виховання 275