3.4.7. Статеве виховання

Статеве виховання — це процес оволодіння підростаючим поколінням моральною культурою у сфері взаємин статей, фор­мування у нього потреб керуватися у стосунках осіб протилеж­них статей нормами моральності.

Статеве виховання передбачає розв'язання таких завдань: формування високих моральних якостей юнаків і дівчат; вихо­вання культури дружби, кохання, інтимних почуттів; форму­вання наукових знань про біологічні і соціальні проблеми роз­витку представників обох статей, особливостей поведінки чоло­віка й жінки; виховання почуттів материнства, батьківства, відпо­відальності за продовження роду людського; ознайомлення з особливостями етнічної культури в царині кохання, сім'ї; фор­мування у молоді критичного ставлення до тенденцій "масової культури" щодо питань кохання, сім'ї, взаємин людей проти­лежних статей, які не відповідають особливостям національної культури і загальнолюдським моральним цінностям; пізнава­ти, відновлювати й оберігати національні моральні цінності в царині кохання, культу материнства й дітонародження та свя­щенного ставлення до продовження роду людського.

В Україні, як зауважував Г. Ващенко, молоді люди, як прави­ло, одружувались за взаємною згодою. В основі одруження ле­жало почуття симпатії й кохання. Коли до того ще взяти по­рівняно високу інтелігентність українця, то стане зрозумілим, що родинне життя в Україні містило в собі багато високих ду­ховних елементів, а не зводилося до фізіологічних моментів і здобування засобів до існування. Кохання набувало високих моральних рис. Перевага в ньому духовних елементів над фізіо­логічними зумовлювала стриманість у статевих відносинах, "їх жінки бувають чесні понад міру", — пише про українок ман­дрівник Цисар Маврикій. Стриманості відповідає друга висока моральна риса — вірність у коханні і в родинному житті... За статевою мораллю пильно стежило праукраїнське суспільство й суворо засуджувало як порушення цнотливості, так і зраду в родинному житті"¹.

¹ Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: Полтавський вісник, 1994. С. 106.

276 Розділ з

Любов як категорія етики належить до загальнолюдських морально-духовних цінностей. Любов до людини взагалі, до ближнього, до жінки завжди визначала оцінку особистості, її дій і вчинків. Апостол Павло у першому посланні до коринтян склав гімн про любов: "Любов над усе! Коли я говорю мовами людськими й ангельськими, та любові не маю — то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!

І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знан­ня, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю, — то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, — то пожитку не матиму жодного!

Любов довго терпить, любов милосердствує, любов не за­здрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!

Ніколи любов не перестає!"¹

Отже, говорячи про проблеми статевого виховання, передусім необхідно формувати у вихованців культ любові як незрівнян­ної цінності людського духу. Бо від любові народжується все прекрасне на землі: діти, поезія, неперевершені твори образо­творчого мистецтва, краса людського буття у всіх його гранях. Любов — це діамант, що прикрашає буття найвищого творіння природи — Людини.

Треба всілякими засобами допомогти кожному юнакові та дівчині, аби вони не збилися на манівці легковажного ставлен­ня до Любові, прагнення задовольнити свої фізіологічні бажан­ня всупереч духу Любові.

Процес статевого виховання не є певним епізодом на шляху формування особистості. Він, стосовно дитини, розпочинається, по суті, з того часу, коли мати відчує під серцем своє дитя. Став­лення до нього як до святості — початок виховання в дівчинки чи хлопчика почуттів любові до мами й тата. А потім — перше прикладання малюка до грудей, перші посмішки, самостійні кроки... — і все до світу любові.

У Сухумському зоопарку вчені провели експеримент: у мав­пи забирали на тривалий час щойно народжених діток. Вигоду-ваних із сосок, їх повертали матерям. Але самиці не приймали

¹ Біблія. — К.: Республіканська Рада ЄХБ України, 1990. — С. 205.

Теорія виховання 277

діток. У них зник материнський інстинкт. А коли такі мавпе­нята підростали, самі ставали матерями, то зовсім залишали новонароджених діток.

Варто виділити напрямки роботи сім'ї та школи з розв'язан­ню завдань статевого виховання. Зокрема в сім'ї:

• турбота про правильний фізичний розвиток дитини, фор­ мування в неї достатніх санітарно-гігієнічних навичок;

• виховання любові до батьків, старших і менших членів сім'ї; формування в сім'ї культу Матері;

• створення в сім'ї оптимальної морально-духовної атмо­ сфери для забезпечення джерел соціального успадкування ди­ тиною моральних цінностей;

• ознайомлення дітей певної статі з особливостями фізіоло­ гічного розвитку; врахування їх у своїй діяльності;

• виховання почуттів дружби і кохання до осіб протилеж­ ної статі;

• підготовка дочки й сина до сімейного життя, формування відповідальності за створення сім'ї;

• виховання відповідальності у юнаків та дівчат за свої вчинки і дії у стосунках з особами протилежної статі;

• формування у дітей з раннього віку відрази, критичного ставлення до різних негативних проявів у сфері стосунків між людьми протилежної статі, аморальності, гріховності.

Щоб процес статевого виховання дітей в сім'ї був результа­тивним, необхідна висока моральна і психолого-педагогічна куль­тура самих батьків. Красиве, морально багате подружнє життя батьків — найкраща школа для дітей.

Значну роботу у справі статевого виховання дітей має здійсню-вати школа, зосереджуючи увагу на таких аспектах:

— формування у вихованців наукового розуміння проблем статі, продовження роду як природної закономірності розвитку живої природи й людини в тому числі;

• ознайомлення у процесі вивчення певних дисциплін з особливостями конституції та анатомо-фізіологічного розвитку людини з означенням певної статі;

• формування моральних якостей дружби, поваги у стосун­ ках між хлопчиками й дівчатками, юнаками і юнками;

• формування ідеалу кохання;

• виховання відповідальності юнаків і дівчат за створення сім'ї, продовження роду людського, соціальної відповідальності

за сім'ю.

278

Розділ З

Теорія виховання

279

Батьки і вчителі-вихователі завжди мають пам'ятати, що сенс життя людини — у продовженні роду людського. А отже, у системі формування особистості провідне завдання — забезпе­чити достатнє морально-духовне виховання майбутніх Матері і Батька, які з високою відповідальністю поставилися б до фор­мування власної сім'ї, до виховання своїх дітей. Майбутня їхня професійна діяльність — це лише засіб для здійснення голов­ного завдання свого життя.