3.4.4. Виховання національної гідності й менталітету

Гідність людини — важлива моральна якість людини, яка сприяє утвердженню її як особистість, підносить її величність як вищого творіння природи.

Гідність — це моральне поняття, що виражає уявлення про цінності людини як особистості, особливе моральне ставлення людини до самої себе і ставлення до неї з боку спільноти, в середовищі якої визначається цінність особистості. З одного боку, усвідомлення людиною власної гідності є формою само­свідомості й самоконтролю, що близька до понять совісті й честі. Це своєрідне усвідомлення людиною відповідальності перед собою як особистістю. З другого боку, гідність особистості вима­гає й від інших людей поважного ставлення до неї.

¹ Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа // Вибрані твори: В 5 т. — Т. 4. — К.: Рад. шк., 1977. — С. 155.

Теорія виховання 271

В умовах розвитку й становлення української державності й незалежності та в зв'язку з історичними обставинами життєді­яльності українського народу, який зазнавав усіляких утисків і принижень, в силу чого формувалось почуття неповноцінності, виникає необхідність формування національної гідності. Це етична категорія, яка характеризує особистість з погляду роз­ширення поняття духовних цінностей за межі свого "Я" і по-єднання особистісних переживань, відчуттів із загальнонаціо­нальними цінностями. Тому важливим є завдання формування у вихованців як власної гідності, так і національної гідності. Хоча ці почуття нерозривно поєднані між собою.

Передумовами формування у вихованців людської гідності взагалі і національної зокрема можна назвати:

— навіювання вихованцям аксіоми про вищість і непов­ торність людини;

• постійне акцентування уваги людини на її духовних цінно­ стях, необхідності утвердження їх у суспільних стосунках;

• формування почуттів совісті і честі як засобів самооцінки своїх дій;

• поважне і вимогливе ставлення вихователя (батька, ма­ тері, вчителя та ін.) до особи вихованця;

• спонукання вихованця до постійного відстоювання влас­ ної гідності перед іншими людьми;

• знання історії своєї родини;

• знання історії свого народу;

• знання культури, традицій, звичаїв, віри свого народу;

• знання життєвого шляху великих постатей власного народу (політичних діячів, вчених, діячів літератури, мистецтва та ін.);

• володіння багатством рідної мови;

• участь у конкретній діяльності, спрямованій на збереження і примноження матеріальних і духовних багатств свого народу;

— моральне заохочення діяльності у сфері прояву національ­ ної гідності.

Характерною особливістю морального становлення особи­стості є її менталітет (ментальність). Термін ментальність похо­дить від лат. mentalis — розумовий; mens, mentis — розум, дум­ка, інтелект. В українському мовному обігу слово "менталітет" визначається як світосприймання, світогляд, бачення світу, на­ціональний характер, вдача. Отже, ментальність народу — це

272 Розділ з

його світосприймання, світовідчуття, бачення себе у світі, особ­ливості прояву національного характеру, своєрідність вдачі. Для кожної етнічної спільноти характерні ознаки ментальності, на основі яких з урахуванням загальнолюдських морально-духов­них цінностей відрізняють певним чином представників однієї нації від іншої. Вони не є результатом генетичного успадку­вання, а передусім результатом соціального успадкування і процесу виховного впливу у певному національному середовищі. Ментальність — винятковий феномен духовності певного ет­носу, своєрідний духовний код. Показово, що навіть в умовах духовного геноциду, мовної деградації, певні прояви менталь­ності як духовний код зберігаються. Для кожної національ­ності характерні своєрідні прояви менталітету. Потрібно з повагою ставитись до цих духовних багатств кожного народу. Але й турбуватися, щоб у суспільстві створювалися оптимальні соціальні умови для збереження духовного коду представників інших груп.

О.В. Киричук вважає, що ментальності українського народу властиві чотири системоутворюючі ознаки.

1. Інтровертність вищих психічних функцій, що виявляєть­ ся в зосередженості на фактах і проблемах внутрішнього особи- стісно-індивідуального світу.

2. Кордоцентричність, що виявляється в сентиментальності, чутливості, фольклорі, яскравій обрядовості.

3. Анархічний індивідуалізм, що виявляється в різних праг­ неннях до особистої свободи, без належного стремління до дер­ жавності, в браку дисципліни й організованості.

1. Перевага емоційного, чуттєвого над волею та інтелектом.