38

1. Філософська антропологія як напрямок у європ філософії

Філософська антропологія - одне з впливових напрямків суспільної думки XX століття. Світоглядною установкою і стрижнем всіх вишукувань філософської антропології є людина і тільки людина. У цьому сенсі філософська антропологія може бути названа антропоцентриського філософським вченням, оскільки людина в ній - центральна вісь, навколо якої оформляються і всі інші проблеми буття в світі.

Антропоцентризм філософської антропології не тільки в тому, що людина знаходиться в центрі вивчення філософії, але і в тому, що практично для всіх її шкіл він є центром світу. Такий підхід бере початок від відомого принципу античної філософії Протагора: "Людина є мірою всіх речей". Антропоцентризм філософської антропології випливає і з християнської ідеології - однієї з основ європейської культури. Саме християнство являло людино-центристську ідею земного життя, стверджуючи, що людина - вінець творіння, що Бог, як творець, перш ніж створити людину спочатку облаштував всю Землю як спеціальну обитель для нього.

У цьому відношенні цікаво порівняти філософську антропологію, що сформувалася на основі менталітету людини християнської культури, зі східними школами філософії. Характерно, що у східній філософії людина ніколи не є центром світу, бо він розглядається нею як частина, елемент природи, один з багатьох Рівнів світобудови. У східній філософській традиції немає антропоцентризму, і немає власної філософської адтропологіі. У цій філософії людина як би природним чином включений у світ, у ритми природи. Сама ж природа досконала і людина повинна не протистояти, а слідувати їй. Такий пієтет до природи в ісламі,

наприклад, виражається положенням про те, що природа іеподвластна людині.

Таким чином, для європейської філософської антропології (і в цьому її основна відмінність від інших напрямку філософської думки) центральним, синтезують всю її філософську проблематику, виступає, ставився багатьма філософами, питання про те. що таке людина. Філософська антропологія є вчення про людину з точки зору самого буття людини. Роздуми про людину та її бутті захоплюють широке коло проблем, спектр яких виявляється практично невичерпним Ось чому, напевно, можна говорити про антропологізму, т е власне філософської антропології у вузькому сенсі - як особливому напрямку дослідженні. цілеспрямовано вивчають проблему сутності людини і структуру цієї сутності, і в широкому сенсі - як всій системі філософських поглядів, яка не може не включати в себе, в тому числі, і вчення про людину та її буття в природі і суспільстві.

Як особливий напрямок досліджень, цілеспрямовано вивчають проблему сутності і структури сутності людини, філософська антропологія виникла в 20-х роках нашого століття Це було обумовлено пильною інтересом філософської думки до питання про критерії, які визначають, що є істинно вирішальним у людській поведінці, і які з конфліктуючих диспозицій актуального поведінки людини (природа чи соціум) входять в нормативні поняття його родової сутності і людського потенціалу. Філософська антропологія у відповідях на ці питання багато в чому спиралася на ідеї своїх попередників і, особливо, висновки філософії життя (В. Дільтей) і феноменології (Е. Гуссерль).

Одним з родоначальників сучасної філософської антропології був відомий німецький мислитель Макс Шелер (1874-1928) У ряді своїх робіт він констатує кризисность розвитку сучасної йому західно-європейської культури і намагається знайти і показати вихід з цього стану кризи. . Зокрема, Отто Фрідріх Больнов встановлює дату народження філософської антропо-

логії як дисципліни – це 1928 рік, пов'язуючи її з оприлюдненням у вигляді

доповіді книги Макса Шелера "Становище людини в космосі" [3]. Ця праця

спонукає до широких філософських дискусій, які в свою чергу були продов-

женні книгою Гельмута Плеснера (Helmuth Plessner) "Ступені органічного і

людина

2. Макс Шелер про роль духу у життя людини, взаємодію духу і пориву ( за працеї « Становище людини в космосі»).М. Шелер формулює предмет філософської антропології З його точки зору, філософська антропологія - це наука про сутність і структуру сутності людини.

антагонізм особистості і суспільства, так само як і саморазорванность особистості визначають шелеровское уявлення про людину як істоту, в якому перетинаються дві його сфери (атрибута). Цими двома атрибутами, складовими сутність людини, є: "порив" - якесь вітальної ядро ​​(це потягу, афекти людини, тобто все, що несе собою природне, органічне в життя) і "дух", як єдність того, що іменують розумом і переживаннями (це доброта, любов, каяття, шанування - все те, що є свобода, відчуженість від примусу. тиску від органічного життя).

М. Шелер вважав, що якість, яка робить людину людиною, знаходиться поза життям в широкому сенсі цього слова. На думку М. Шелера, - це дух. Дух протистоїть всьому, бо дух сверхпріроден, він походить від Бога. Інакше кажучи, людина у М. Шелера - це духовно "істота, пов'язане з Богом. Завдяки слову містили "Божественного духу перетворюється в надбання індивідуальної свідомості.

Людина поєднує в собі всі сутнісні щаблі наявного буття взагалі, вся природа приходить у ньому до самого концентрованого єдності свого Буття.

Найнижчу ступінь психічного, яке, таким чином, об'єктивно (зовні) представляється як "жива істота", а суб'єктивно (усередині) - як "душа" (одночасно це той пар, яким рухають все, аж до сяючих вершин духовної діяльності, і який повідомляє енергію діяльності навіть самим чистим актам мислення і найніжнішим актам світлої доброти), утворює несвідомий, позбавлений відчуття і уявлення "чуттєвий порив".

Цю першу сходинку становлення душі, як вона постає в чувсгвенном пориві, ми можемо і повинні відвести вже рослинам. стосовно до рослини я кажу про "екстатичному" чуттєвому пориві,

це повна відсутність обертання життя до себе самої, який-небудь навіть самої примітивної re-flexio ** якогось навіть слабо "усвідомленого" внутрішнього стану.

Дух є предметність, здатність визначатися так-буттям самих речей. І "носієм" духу є така істота, яка має принципове поводження з дійсністю поза ним динамічно прямо-таки перевернуто в порівнянні з твариною. Таким чином, людина є X, який в безмежній мірі може бути "відкрита світу". Зосередження, самосвідомість і здатність і можливість опредметнення початкового опору потягу утворюють, таким чином, одну єдину нерозривну структуру, яка як така властива лише людині! тільки людина має цілком виражену конкретну категорію речі і субстанції. з самого початку людина має єдиний простір.

дух є єдине буття, що не може саме стати предметом, і він є чиста і беспримесная актуальність, його буття полягає лише у вільному здійсненні його актів.

3. Історичні витоки практичної філософії.Практична філософія - частина філософії, присвячена проблемам людського дії Поняття практичної філософії охоплює роздум над суспільними відносинами (соціологія), над міжкласові відносинами (політико-економічна рефлексія), марксизмом і тд Вона включає моральну філософію, складову розділ практичної філософії, фундаментальною проблемою якої буде призначення людини в світі; в термінах Канта її можна сформулювати як відповідь на питання: «Що я повинен робити?» протистоїть теоретичної філософії, яка відповідає на людське запитання: «Що я можу знати?», і відрізняється від філософії релігії, задаються питанням: «На що я маю право сподіватися, якщо я живу з моральних принципів? »Мета практичної філософії - вказати людям ті умови (суспільні, економічні, політичні і моральні), які дозволять їм досягти щастя.

Практична філософія набуває ваги и значення не за рахунок негативного опортуністічного ставления до теоретичної філософії и Відповідно до вихідних метафізічніх основ філософського мислення взагалі. Мі гадаємо, Що за Посилення інтересу до практичної філософії пріховуються певні Тенденції всередіні сучасного філософського знання, де відбувається зміщення інтенцій осмислення, Зміна тематичних и концептуальних орієнтацій. Як наслідок - міняється Саме Поняття практичної філософії.

Розуміння практичного уявлення до світу, коли практика, пов'язані з ним практичне пізнання и зрештою практична філософія стають відокремлюванім у межах філософії об'єктом осмислення, чітко фіксуються Кантом. Йому ми завдячуємо введенням до наукового вжитку поняття "практична філософія". Цікавім є намагання Канта дістанціюваті Поняття практики и Відповідно предмет практичної філософії від царина технічно-практичного застосування розуму. Філософ часто говорити про обидвоє модус застосування розуму - йо технічно-практичне та морально-практичне існування. Альо практічність технічно-практичного розуму НЕ зовсім, так би мовити, відповідає поняттям, бо всяка Технологія, Як и всяке застосування набути зрозуміти у повсякдення досвіді життя, включає в себе и передбачає Попередня Наявність теоретичного відношення до дійсності, завдякі Чому ми володіємо Вже якімісь знаннями про причиново-наслідкові зв'язки, якімі ми керуємося. Втакому разі практика є попередня прийнято теорією, тобто відноснім знань прічінності, отже, Зі Втрата "примату практичного розуму" втрачається абсолютність и безумовність свободи особістості, її практичної самості.

Останньої третина ХХ ст. однозначно зросла УВАГА до практичної філософії. Це пов'язано з необхідністю корекції розвитку науково-технічної цівілізації, Який унаслідок орієнтації на техніко-технологічні імператіві загрожує існуванню людини и самого життя на земли. Потребує значних змін сфера ціннісніх орієнтацій суспільства, мотіваційна сфера особістості, спосіб регулювання соціальніх и політічніх конфліктів. Відтак актуалізується проблематика етичний норм и цінностей в їхньому взаємозв 'язку з соціальнім світом людини. Необхідність пошуків новіх морально-ціннісніх орієнтацій та форм соціальної інтеграції зумовлено кож руйнацією усталеніх етичний систем, які грунтуються на релігійніх світоглядах, звичаєм и традіціях, а кож кризом раціоналістічніх моральних систем, закладеності у "проекті модерну". Ці пошуки посілюють Інтерес до філософії моралі та практичної філософії Як прікладної етики.

4. Ганна Арендт про поняття праці та роботи ( за працею «Становище людини»),Арендт твердить, що новітня доба характеризується наданням переваги, по-перше, "роботі" (homo faber), а по-друге, "праці" (anima/ laborans) над діяльністю (action). Діяльність є наслідком тієї фундаментальної умови людського існування, якою є "народження нового", і включає в себе здатність розпочинати щось нове й непоясненне через ті суспільні домовленості та норми, які нині існують. Діяти спільно в громадському "просторі видимос-тей" — це основа політичної теорії Арендт. Вона твердить, що політика в цьому розумінні була придушена "розвитком соціального" в новітню добу, якщо не брати до уваги тих виняткових моментів, що їх ми знаходимо в новітніх революціях, коли люди засновували нові політичні форми, такі, як ради або "совєти".  Віддання переваги "роботі", що зводить людську діяльність до обчислення засобів-ці-лей, а потім "праці", яка зводить її до життєвих процесів, лежить, на думку Арендт, у самій основі найбагатшого наслідками та найруйнівні-шого з новітніх засновків: що "людина" витворює саму себе. Арендт пов'язує це поняття з екстремальними формами позбавлення власності та відчуження від світу, центральними для сучасності. В такий спосіб це припущення, в кінцевому підсумку, включається в тоталітаризм,що його Арендт вважає найістотнішим досвідом і головною потенційною можливістю нашого часу, опертою на подальше припущення, що "все є можливим'.  Гуманістична метафізика, з погляду Арендт, засновується на редукції політики до форм практики, специфічної для homo faber. Вона простежує руйнівні наслідки такої редукції, що передбачає два критичні способи. По-перше, метафізика має на увазі відмову від людського плюралізму, який для Арендт є "законом світу". Для homo faber одиничний суб'єкт протиставляється світові як великій кількості ' сирого матеріалу", що мусить бути перетворений на завершений об'єкт. Подібним чином метафізика заперечує плюралізм думок у громадському світі, деспотично віддаючи перевагу "істині" й зводячи нанівець публічні диспути до "такої собі думки". По-друге, метафізика, попри те, що вона закорінена в "мисленні" як не утилітарній діяльності, зводить мислення до набуття наукових знань, що заперечує мислення як руйнівну й критичну діяльність.  Арендт доходить висновку, що сучасність характеризувалася придушенням "судження", необхідної політичної здатності, завдяки якій ми оцінюємо окремих людей, не підводячи їх під універсальне правило. Арендт теоретично визначила судження як "репрезентативне мислення ": тобто як спосіб міркувати, який прояснює думку завдяки тому, що ми мислимо, ставлячи себе на місце інших людей. Судження включає в себе не "співпереживання", а форму незацікавленого мислення, яке бере до уваги можливі розуміння інших людей, якщо вони мають своє окреме місце у світі. Таким чином, ставлення Арендт до мислителів постмодернізму, — таких як Ліотар, — котрі намагалися оживити категорію судження, відповідає природі диференду. Тоді як панівні напрямки постмодернізму розміщують судження в апоретич-ному, нерозв'язному просторі (тобто, як вважає Арендт, у тому просторі мислення, який готує людину до судження, але не може бути йому заміною), для Арендт судження стає на захист плюралізму, спільного для всього світу, та можливості узгоджених політичних дій.

5. Взаємозв’язок практичної філософії та філософської антропології.У центрі уваги філософської антропології лежить ідеалістично розуміється проблема людини, а основна ідея - створення «синтетичної» концепції людини. Головні представники цієї течії - М. Шелер, А. Гелен, Г. Плесснер.

Шелер, один з родоначальників філософської антропології, в роботі «Положення людини в космосі» (1928) висунув завдання створення основної науки про людину. Він написав велику програму філософського пізнання людини у всій повноті його буття, припускаючи, що філософська антропологія з'єднає конкретно-наукове вивчення різних сфер людського буття з цілісним, філософським його осягненням. У цій роботі, як і в праці іншого теоретика філософської антропології Плеснера «Сходи органічного і людина» (1928), в космологічної перспективі розглядалися деякі суттєві аспекти ставлення людини до тваринного та рослинного світу. Цей органічний, біоантропологіческій підхід до проблеми людини не став підготовчим етапом подальшого, більш цілісного погляду на людину, але по суті вузько обмежив горизонт філософського антропологічного мислення і був успадкований іншими представниками філософської антропології (А. Геленом, Е. Ротхаккером, Е. Хенгстенберг, М . Ландманом та ін.)

Програма, висунута Шелер, не була виконана. Філософська антропологія, незважаючи на деякі її наукові та теоретичні досягнення, не стала цілісним вченням про людину і вилилася в окремі філософсько-антропологічні теорії - біологічну, психологічну, релігійну, культурну та інші, які при відомій принципової спільності виявили істотні відмінності як у методах дослідження , так і в розумінні характеру і призначення філософської антропології. У Шелера людина - не стільки біологічне, але головним чином духовна істота, що виділяється здатністю до «чистого споглядання речей»; у Плеснера підкреслюється ексцентрична природа втратив свою самість людини, «засудженого» в силу цього до вічного пошуку і самовдосконалення; по Гелену, людина по причини біологічної недостатності зумовлений до діяльної активності, реалізує себе в різних формах культури; у Ротхаккера і Ландман він - продукт певного стилю життя, або «об'єктивного духу» культури. Прихильники філософської антропології в кожному конкретному випадку вибирають якийсь окремий специфічний аспект і підносять його до рівня єдиного визначального ознаки природи людини, при цьому інші, не менш важливі аспекти ігноруються, так що в цілому методологічні принципи філософської антропології і які з них конкретні теоретичні побудови страждають істотними вадами.

Потрібно мати на увазі, що практична філософія не те ж саме, що практична роль філософії. Філософія в цілому надає певний практичний вплив на життя людей. І здебільшого опосередковано, через науку, винахідництво, політику, економіку, мистецтво, літературу. Практична філософія - це та частина філософії, яка намагається безпосередньо впливати на життя людей, через філософські тексти і промови, через живе спілкування філософів з людьми.

Практичною філософією в точному сенсі слова, професійно займалися деякі: деякі софісти в Давній Греції та деякі філософи, які використовували філософську аргументацію у своїх індивідуальних і колективних бесідах для тих чи інших практичних цілей.

У широкому сенсі до практичної філософії відносять тексти і промови різних авторів, що містять філософську аргументацію, думки про життя, людину, про ставлення до світу, звернені до всіх людей і мають практичний сенс, які спонукають до дії або отвращающие від нього. Ці тексти й мови, як правило, не носять характер дослідження, а містять міркування, окремі думки та рекомендації ... У цьому другому значенні "практична філософія" має багату історію і традиції.

6. Ганна Арендт про поняття дії (за працею «Становище людини»).Дія - креатив. Дія відбувається за допомога голови. Відносіться до публічного життя. Людина сама по собі, за природою, за інерцією, всередині себе, нічого собою не представляє. Ні «душа», ні могутній «розум» не вичерпують його сутності. Тільки дія по-справжньому гідно людини: воно робить його життя радісним і осмисленою, тому що виводить людину за його рамки - назустріч іншим людям і назустріч нового майбутнього. Арендт виводить можливість дії з двох екзистенціальних передумов: здатності народжуватися (кожен при народженні унікальний, кожен обіцяє щось своє) і множинності (людей з визначення завжди буває відразу кілька, а одна людина недостатній для розгляду, він тільки уламок безлічі).

Вихідним пунктом прийнята не сутність людини, а людська обумовленість, його народження і смертність. Відносно людської діяльності, це, перш за все, визначеність через народження. Розрізняються три образи діяльності:

робота (обмін речовин між природою і людиною)

виробництво (потреба в матеріальному)

і дію.

Саме дія є специфічно людським. Від нього виробляються риси діяльності: плюральность, початкової, мирська феноменальність і громадська видимість. З цієї позиції Арендт розвиває своє поняття політичного. Діяльність, як те, що створює людяність людини, стикається з двома проблемами: незмінність вчиненого (минуле) і непередбачуваність діяння (майбутнє). У той час як традиційна теорія намагається вирішити ці проблеми тим, що ставить на місце дії передбачуване виробництво, Арендт вводить дві можливості, запозичені у самої дії: прощення (минуле) і обіцянку (майбутнє). З початком Нового часу (робоче суспільство) відбуваються зміни в ієрархії образів діяльності. Критика сучасності у Арендт відрізняється, таким чином, від звичної: вона говорить про відчуження людини від світу, а не від самого себе.

7. Анатомо-морфологічний та онтогенетичний аспекти біології людини.Одним з важливих онтологічних аспектів розгляду теми «людина і політика» є звернення до загального взаємозв'язку життєвих переконань, звичних, виправданих норм поведінки, які виступають основою для спільного суспільного життя людей. Греки називали його etws; він досить стійке, щоб забезпечити єдність - організаційно-стійке об'єднання політичних суб'єктів, і одночасно досить мінливий, щоб забезпечити їх різноманітність. Тут знову виникає породжувана характером, змістом буття людини суперечність: люди змушені самі створювати, виробляти моральні і політичні засади власного співжиття, закріплювати їх у законах і видавати за ультимативну істину, інакше - настає хаос, загроза існуванню. Разом їм притаманна незборима і постійна готовність до радикальних змін, тобто критики і руйнації існуючого у прагненні до істини. Звідси - істина не в знанні, не в розумі, а у вільній взаємодії автономних розумів як можливість і дійсність спільного буття людей. Розум (або теоретичне знання) - лише невелика і зовсім не найважливіша частина того, що може вважатися суспільним знанням. Попереднє значення для інституціонального порядку має все те, що «знає кожен», тобто сукупність правил поведінки, моральних принципів, доручень, розпоряджень, приказок і прислів'їв, цінностей і вірувань, міфів і т.п. Теоретично їх узагальнити і інтегрувати - і проблема, і завдання, що вимагають значних інтелектуальних зусиль. Перш належить розкрити, чому в певних ситуаціях того, що «знає кожен», недостатньо для безпроблемного функціонування існуючих політичних інститутів, чому воно фрагментіруется так, що стає відомим тільки одному, квазіпрівілейованій групі, і невідомо іншому або не сприймається ним. Адже ці умовні «знання» і «незнання» стосуються якраз основ того, як жити разом, тобто політики.

Будова тіла людини подібно будові органах і системах організму наземних хребетних. Організм - єдина, цілісна, складно влаштована саморегульована жива система, що складається з органів і тканин.

Орган - це частина цілісного організму, обумовлена ​​у вигляді комплексу тканин, що склалася в процесі еволюційного розвитку і виконує певні специфічні функції. Органи побудовані з тканин, тканини складаються з клітин і міжклітинної речовини. У створенні кожного органу беруть участь чотири види тканин, але лише одна з них є робочою, для м'язи основна робоча тканина - м'язова, для печінки - епітелітальная, для нервових утворень - нервова. Сукупність органів, що виконують спільну для них функцію, називають системою органів (травна, дихальна, серцево-судинна, статева, сечова тощо) і апаратом органів (опорно-руховий, ендокринний, вестибулярний та ін.)

Клітина - елементарна, універсальна одиниця живої матерії - має впорядковане будову, володіє збудливістю і подразливістю, бере участь в обміні речовин і енергії, здатна до зростання, регенерації (відновленню), розмноження, передачі генетичної інформації та пристосування до умов середовища. Клітини різноманітні за формою, різні за розміром, але всі мають загальні біологічні ознаки будови - ядро ​​і цитоплазму, які укладені в клітинну оболонку. Міжклітинна речовина - це продукт життєдіяльності клітин, воно складається з основної речовини і розташованих в ньому волокон сполучної тканини. В організмі людини більше 100 трильйонів клітин.

8. Поняття дії у концепції Арнольда Гелена ( за працею «Про систематику антропології»). Концепція Гелена спочатку будується на противопоставленности до всіх метафізичним системам, до числа яких належать і вчення обох основоположників Ф. а. Критерій простий: метафізічна яка теорія, яка будується на таких абстракціях, як «душа», «воля», «дух» і т. п. Філ. антропологія повинна бути наукою, яка (на відміну від інших наук) розглядає людину в єдності і цілісності.

Слідом за Шелером Гелен вважає поведінку і дію психофізичних нейтральними фактами. Саме дія (Handlung) обирається вихідною точкою, навколо якої малюється картина людини, так що окремі елементи (байдуже, зовнішні чи внутрішні) утворюють біологічно зрозумілу взаємозв'язок. У Гелена «дія» стає центральною антропологічної категорією. Помилкою всіх концепцій людини в Новий час був розгляд дейстаія як (філософськи істотного) слідства порядку, покладеного свідомістю. На противагу цьому Гелен, посилаючись на внесознательное визначення дії, стверджує, що свідомість - це лише один момент реалізує себе дії. Дія - вже більше не реалізація орієнтувань, знайдених в пізнанні, а, навпаки, пізнання - лише одна фаза дії, що служить посвідченню останнього. З цього випливає, "що функція пізнання як чистої ізольованою функції, як 'роздуми' більше не здійсненна у вищих станах буття; [...] що реальність виявляється лише за умови діяльної участі у волі-к-буття і категоричної відмови від всякого передбачення і пізнання ". Без сумніву, визначення Геленом відносини пізнання і дії має яскраво виражений антікогнітівний характер, оскільки (безпосередньо не орієнтованому функціонально) пізнання приписується роль джерела перешкод дії, що протікає щасливо-несвідомо. Основна ж думка, згідно з якою пізнання не "керує" дією, а, навпаки, керованої за допомогою орієнтацій, визначених дією, - це основна позиція будь-якої прагматичної філософії, абсолютно нейтральна по відношенню до можливих позиціях філософії політичної.

В якості своїх попередників по діяльнісного підходу Гелен називає амер. прагматистов. З ними його ріднить гіпотеза, що всі духовні звершення людини стають зрозумілими виходячи із здатності до дії. Сам Гелен, мабуть, занадто оптимістично оцінював результати своєї роботи: «Я докладно провів це доказ для широких областей сприйняття і мови, а потім вивів щонайменше фундамент теорії науки ... нарешті, провівши аналіз вищих" керівних систем "- релігій і світоглядів, дозволив це завдання в настільки широкому масштабі, що це могло б, загалом, гарантувати плідність висунутих принципів ». Підкреслимо, що евристичність діяльнісного підходу - факт незаперечний, в цьому переконанні виховане кілька поколінь вітчизняних психологів і філософів. Сумнів викликає оцінка повноти і якості рішень, пропонованих Геленом, ступеня їх розробленості.

Значне місце в концепції Гелена відводиться доказам т. н. видовий неспеціалізірованность людини до певного середовища і його біологічної ущербності (недостатності) в порівнянні з ін видами тварин. У цих доказах Гелен вбачає міцну основу для побудови концепції людини як діючого та культурного істоти. З першого доказ він робить правомірний висновок про непридатність біологічного (в сенсі І. Ікскюль) поняття навколишнього середовища для людини як виду. Підвищений інтерес Гелена до питання про біологічної недостатності людини продиктований прагненням міцніше обгрунтувати думка, що людина не здатна жити як тварина, він змушений діяти і створювати культуру, людина засуджений природою до діяльності, в ньому втілено унікальний проект природи.