19.Загарбання турками і татарами Південної України і їх наслідки на інші українські землі (друга половина 15 ст.)

Середина XIV ст. стала початком розпаду Золотої Орди. Нескінченні чвари та суперечки суттєво ослабили центральну владу, посилили відцен-іроеі тенденції в Орді, що спричинило відокремлення 1449 р. від Золотої Орди кримських татар і утворення ними своєї держави – Кримського хан­ства з правлячою династією Гіреїдів.

Новостворена кримсько-татарська державність була слабкою і в полі-•пміону. і в економічному плані. Достатньо сказати, що навіть на початку Х\Л ст. кримські татари не знали осілого землеробства і вели кочовий спо-об -ття Вирішували свої внутрішні проблеми кримські хани шляхом зов­нішньої експансії. Маючи у своєму розпорядженні численну армію (на по­чатку XVI ст. вона налічувала 100 тис. озброєних вершників), Кримське ханство робило постійні набіги на сусідні землі. Зухвалим грабункам спри­яло і те, що з 1475 р. ханство стало васалом Турецької імперії й завжди відчувало її підтримку.

Українські землі були одним з основних об’єктів татарських набігів. На­самперед це зумовлено розташуванням Кримського ханства, яке було своєрідним плацдармом для розгортання експансії у глиб українських та російських земель. Крім того, польсько-литовська держава, у складі якої перебували тоді українські території, була не в змозі надійно захистити свої південні кордони. Прикордонні фортифікаційні споруди були в запус­тінні, гарнізони укріплених замків слабкі, наймане військо налічувало лише 4 тис. осіб і не могло ефективно протидіяти мобільній та численній татар­ській кінноті.

У 1448 р підтримуючи претендента на титул Великого литовського князя Михайла, татари Великої Орди вперше вторглися на землі Поділля. Засновник Кримського ханства Хаджи-Гірей певний час був союзником Лит­ви і тому не прагнув агресії на литовські володіння, до складу яких входили й українські землі, але це зовсім не заважало його суперникам у боротьбі за владу час від часу робити набіги на Галичину, Волинь та Поділля. На початку 80-х років XV ст. татарська експансія розширюється і набуває рис систематичності. Причиною цього став розрив Менглі-Гіреєм, сином і спад­коємцем Хаджи-Гірея, союзу з литовським князем, що фактично відкрило всі шлюзи для грабіжницьких нападів татар на українські землі. Вже 1482 р. кримський хан спустошив та пограбував Київ. Татарська агресія принес­ла з собою величезні руйнації, пожежі, пограбування, вбивства, захоплен­ня місцевого населення в полон з метою продажу в рабство. Оскільки вона здійснювалась цілеспрямовано і регулярно (від 1450 до 1556 року татари зробили 86 великих грабіжницьких походів на українські землі), виникла серйозна загроза не тільки суспільному життю, а й самому існуванню українського народу.

20. Виникнення та початкова історія українського козацтва, його класифікація.

Вперше термін «козак» згадано у Початковій монгольській хроніці. У перекладі з тюркських мов означає «одинокий». У Криму цей термін був відомий ще з 14 ст., у широкому розумінні»козак» - вільна, незалежна людина.

Серед причин, які зумовили появу козацтва, можна виділити: соціальні (посилення феодальної експлуатації, юридичне оформлення кріпосної залежності); економічні (нестача орної землі, необхідність колонізації вільних земель Дикого поля); політичні (прагнення польської адміністрації залучити козацтво на службу для охорони південних кордонів від татарської загрози); національні (спротив політиці колонізації та покатоличення українського населення); стратегічні (загроза з боку Кримського ханства).

Перша згадка про українських козаків датується 1489 р., що пов’язана з походом сина польського короля Яна Ольбрахта проти татар. На середину 16 ст. у степах виникли козацькі села. Козаки займалися хліборобством, скотарством, рибальством, бджільництвом, полюванням, ремеслом, торгівлею, іноді грабували купців. Козацькі поселення були багатші за кріпосницькі оселення (завдяки волі та великим земельним ділянкам).

У 1556 р. на о. Мала Хортиця черкаський староста Д. Вишневецький заснував фортецю, яка започаткувала Запорізьку Січ. У 70-ті роки XVI ст. вона містилася на о. Томаківка (біля м. Марганець Дніпропетровської обл.), у 90-ті роки — на о. Базавлук. З 1638 по 1652 рр. Січ розташовувалася на Микитиному Розі (тепер м. Нікополь).З політичної точки зору Запорізька Січ була фактично зародком майбутньої української держави.

Козацтво поділялося на полки чисельністю 500— 1000 осіб. Полки складалися з сотень. А декілька сотень у свою чергу складали курінь. Усе козацьке військо очолював гетьман (з часів Б. Хмельницького), а запорожців — кошовий отаман. У військовому плані Січ складалася з 38 куренів, а територіальне — з 8— 10 паланок. Почав формуватися козацький устрій. Козаки об’єднувалися у спільноти-громади. Найважливіші питання вирішувалися на радах, де обиралася козацька влада, отамани, осавули, судді. Козаки були рівні у правах на користування землею, полювання, рибальство.З роками козаки вдосконалили свою військову майстерність та організацію, виготовляли прекрасну зброю і порох. Почали не тільки оборонятися, а й нападати на татарські улуси.

За короля Сигізмунда ІІ Августа козаків почали вносити у реєстр. З часом реєстр збільшувався, і у 30-х роках 17 ст. складався з 8 тис. чоловік. На початку 17 ст. виділилися верстви козацького населення: реєстрове (городове) козацтво – заможні, привілейовані козаки, які перебували на державній службі Речі Посполитої; запорозьке (низове) козацтво – козаки, що проживали у пониззі Дніпра у межах військово-політичної організації Запорозької Січі; нереєстрове козацтво, що проживало у прикордонній території.