- •Пізняння дійсності
- •Основні галузі
- •Істо́рія літератури
- •Композиція
- •Тео́рія літерату́ри
- •Літерату́рна кри́тика
- •Історіогра́фія
- •8. Допоміжні галузі
- •Текстологія
- •11.Основні функції літератури
- •12.Палеографія - допоміжна галузь науки про літературу
- •14.Психологічна школа в літер-ві. Основні положення о.Потебні
- •15.Культурно - історична школа
- •16. Компаративізм - як порівняльно-історичний метод літ.Процес.
- •17.Теорія психоаналізу з.Фройда та її відношення до лі-ри та мистецтва
- •18.Поняття мімезису у літературознавстві
- •19.Стиль бароко в літературі, риси українського бароко
- •20.Основні риси романтизму як літературного стилю
- •25.Хвильова теорія д.Чижевського
- •26.Герменевтична, феноменологічна та структуралістська школи
- •27. Рецептивна естетика
- •28. Категорії ліричного, епічного та драматичного як родові ознаки літератури
- •29. Жанри епічних творів
- •30.Епопея і роман їх особливості.
- •31. Біографічний метод у літературознавстві
- •34 Трагедія і комедія їх особливості
- •35 Драма її особливості
- •41)Роль риторичних фігур у художньому творі
- •42)Силабічна система віршування
- •43)Силабо-тонічна система віршування
- •44)Тонічна система віршування
- •45)Верлібр та його властивості
- •49)Російська формальна школа у літературознавстві(її загальна характеристика)
Пізняння дійсності
Пізнання не обмежене сферою науки, кожній формі суспільної свідомості: науці, філософії, міфології, політиці, релігії тощо — відповідають свої специфічні форми знання, але на відміну від всіх форм знання наукове пізнання — це процес отримання об'єктивного, дійсного знання, спрямованого на віддзеркалення закономірностей дійсності. Наукове пізнання має трояке завдання і пов'язано з описом, поясненням і прогнозом процесів і явищ дійсності.
Розрізняють також форми знання, що мають термінологічну, символічну або художньо-образну основу. У історії культури багатообразні форми знання, що відрізняються від класичного наукового зразка і стандарту, віднесені до відомства позанаукового знання: паранаукове, лженаукове, квазінаукове, антинаукове, псевдонаукове, буденно-практичне, особисте, «народна наука». Оскільки різна сукупність нераціонального знання не піддається строгій і вичерпній класифікації, то існує розділення відповідних пізнавальних технологій на три види: паранормальне знання, псевдонаука і девіантна наука.
Початкову структуру пізнання представляє суб'єктно-об'єктне відношення, де питання про можливість адекватного відтворення суб'єктом сутнісних характеристик об'єкта (проблема істини) є центральною темою гносеології. Залежно від рішення цього питання у філософії виділяються позиції пізнавального оптимізму, скептицизму і агностицизму.
Типи пізнання
Міфологічне
тип пізнання характерний для первісної культури (тип цілісного дотеоретичного пояснення дійсності за допомогою чуттєво — наочних образів надприродних істот, легендарних героїв, які для носія міфологічного пізнання предстають реальними учасниками його повсякденного життя). Міфологічне пізнання характеризується персонофікацією, уособленням складних понять в образах богів і антропоморфізмом.
Релігійне
об'єктом релігійного пізнання в монотеїстичних релігіях, тобто в іудаїзмі,християнстві і ісламі, є Бог, який проявляє себе як Суб'єкт, Особа. Акт релігійного пізнання, або акт віри, має персонально-діалогічний характер.Ціль релігійного пізнання в монотеїзмі — не створення або уточнення системи уявлень про Бога, а порятунок людини, для якої відкриття буття Бога одночасно виявляється актом самовідкриття, самопізнання і формує в його свідомості вимогу етичного оновлення.
У Новому Заповіті метод релігійного пізнання сформульований самим Ісусом Христом в «заповідях блаженства»:«Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.» (Мф.,5,8)
Філософське
філософське пізнання є особливий тип цілісного пізнання світу. Специфікою філософського пізнання є прагнення вийти за межі фрагментарної дійсності і знайти фундаментальні принципи і основи буття, визначити місце людини в нім. Філософське пізнання засноване на певних світоглядних передумовах. У його склад входять: гносеологія, онтологія.В процесі філософського пізнання суб'єкт прагне не тільки зрозуміти буття і місце людини в нім, але і показати, якими вони повинні бути, тобто прагне створити ідеал.
Чуттєве
для характеристики цього типу пізнання допустимо привести слова з книги Буття «Пізнав Адам Єву, і народила Єва сина».
наукове
це дослідження, характерне своїми особливими цілями й завданнями, методами отримання і перевірки нових знань. Воно покликане прокладати шлях практиці, надавати теоретичні основи для вирішення практичних проблем. Рушійною силою пізнання є практика, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення та обґрунтування, що створює надійну основу розуміння сутності явищ об'єктивної дійсності. Шлях пізнання визначається від живого споглядання до абстрактного мислення і від останнього - до практики. Це є головною функцією наукової діяльності.
.