1. Запровадження і розвиток економічної теорії. Основні напрямки в економічній теорії

Першими економічними узагальненнями, які дійшли до нас, є написи на єгипетських пірамідах, зведення законів царя Хаммурапі у Вавілонії у них деталізовані податкова система, громадські роботи, різноманітні штрафи. Перша спроба теоретично осмислити і системно викласти економічні проблеми була здійснена Аристотелем. Він зацікавився двома ключовими проблемами того часу – ефективним використанням майна в рабовласницькій системі і здійснення справедливого обміну. Аристотель багато присвятив уваги економічним проблемам, започаткувавши елементи теорії товарного виробництва і грошей.

Помітний вплив в економічні й теорії залишили меркантелістські концепції, що зародилися в епоху первісного нагромадження капіталу. З меркантилізмом пов’язане виникнення терміну “політична економія”, який увів француз А.Монкретьєн (у 1615 році вийшла його книга “Трактат політичної економії”). Ранні меркантилісти ототожнювали багатство з нагромадженням золота і срібла, пізніші під багатством розуміли надлишок продуктів, що обмінювалися на зовнішньому ринку на гроші.

Вагомий внесок у розвиток економічної теорії зробила школа трудової теорії вартості, яка досліджувала сферу виробництва, перенісши дослідження із сфери обміну. Основні її представники У.Петті, П.Буагільберт, Ф.Кене. Особливо відзначився Кене, головним твором якого є “Економічна таблиця”.

А. Сміт у своїй знаменитій праці “Багатство народів” (1776) у перше підвів підсумки розвитку економічної думки і виклав її у новому синтезі на основі трудової теорії. Адам Сміт особливого значення надавав поділу праці та професіоналізму, зробивши її основою при розгляді всіх економічних проблем. Сміт в перше визначив двояке завдання політичної економії: аналіз об’єктивної економічної реальності і з’ясування закономірності її розвитку (позитивний аспект) та вироблення рекомендацій для економічної політики фірм і держави (нормативний аспект).

Значно поглибив і розширив вчення Сміта Д.Рікардо – ідеолог промислової революції. Він довів, що вартість товарів, джерелом якої є праця, лежить в основі доходів різних верств суспільства – заробітної плати, прибутку, процента і ренти. Прибутком вважав неоплачену працю робітника.

В 19 ст. виник марксистський напрям, представлений К.Марксом і Ф.Енгельсом. головним твором цього напрямку був “Капітал” Маркса. В основі марксистської доктрини лежала концепція капіталістичної експлуатації, зубожіння мас і утвердження соціалістичного ладу. Наприкінці ХІХ ст. – початку ХХ ст. в економічній науці виникла низка нових шкіл.

Нова історична школа (Г.Шмолер, Л.Брентано, К.Блюхер, В.Замбарт). Представники цієї школи відмовилися від цілісної абстрактної економічної теорії, що продуктивним класом є землероби, до яких зараховував і землевласників.

Кейнсіанський напрямок, що виник у 30-х роках ХХ ст., виявив серйозні хиби у механізмі вільної конкуренції, обґрунтував теорію та економічну політику “регульованого капіталізму”. Кейнс ввів у економічну теорію новий макроекономічний метод аналізу, з позиції якого він досліджував кількісні функціональні залежності процесу відтворення, закономірні кількісні зв’язки таких сукупних народногосподарських величин, як капіталовкладення і національний дохід, інвестиції та зайнятість населення, споживання і заощадження, кількість грошей в обігу, рівні цін, з/плати, прибутку і процента.

У працях таких послідовників Кейнса, як А.Гансен, Д.Домар, Р.Гар род та інші, кейнсіанські концепції були розвинуті і вигляді неокенсіанських моделей економічного зростання, які передбачали полегшення соціальної суперечності й удосконалити господарський механізм з допомогою державного регулювання ринкової економіки.

Неоліберальна школа з її концепцією “соціально ринкового господарства” (Л.Мізес, Ф.Хайєк, В.Бекон) стоїть на позиціях свободи дій, спирається на загальнолюдські цінності. Економісти цього напрямку мали особливу популярність після Другої світової війни в країнах Західної Європи, зокрема ФРН.

Наприкінці 70 – початку 80-х рр. ХХ ст. неокласичні ідеї трансформувались у неоконсерватизм як провідний напрям сучасної економічної теорії. Його основними теоріями є:

1.Монетаризм Чикагської школи на чолі з М.Фрізменом.

2.Економіка пропозиції (А.Лаффер).

3.Теорія раціональних очікувань

У 60-70-х роках еволюціонує інституціонально-соціальний напрям, який виник ще у 20-30-х роках ХХ ст. Представники Дж.Гелбрейт, Р.Арон, У.Ростоу, Д.Бел критикували всі традиційні школи за відрив від аналізу соціальних проблем, виступали за процес соціалігізації економічної теорії та розробляли концепції трансформації капіталізму в умовах НТР.