Лекція 1. Політична економія як наука

1. Виникнення і розвиток політичної економії.

2. Предмет та об'єкт політичної економії.

3. Функції політичної економії.

4. Методи економічної дослідження.

1. Виникнення і розвиток політичної економії

Політична економія протягом довгого часу була практикою в руках народів та урядів, потім формувалась у деякі загальні правила та рекомендації, після тривалого процесу розвитку стала цілісно пояснювати економічне життя і в результаті оформилась як самостійна наука.

Термін "економія" ("ойкономія") уперше вжив давньогрецький філософ Ксенофонт (близько 430-355 р. до н.е.) у працях "Домоу стрій", "Кіропедія" та інших, вважаючи економію наукою про господарство, управління майном. "Ойкономія" ("домоводство") - це зведення міркувань і порад щодо управління домом, рабовласницьким господарством, система правил його організації.

Давньогрецький філософ Арістотель (384-322р. до н. є.) у працях "Політика" й "Афінська політія" поділив науку про багатство на економіку, під якою розумів виробництво благ для задоволення потреб людей, і хремастику, що означає вміння наживати достаток, або діяльність, спрямовану на нагромадження багатства. "Хрема" цс майно, володіння.

За середніх віків економія була близька до ксенофонто-арісто-телівської "ойкономії". Коли ж утворилися централізовані держаки, виникла потреба в обгрунтуванні їхньої економічної політики, іці' було зроблено за допомогою політичної економії. Термін "політична економія" походить від слів "політикос", що означає державний, суспільний, і "ойкономія". Він належить французькому вченому А. Мон-кретьєну (1575-1621), який вжив його у праці "Трактат політичної економії" (1615), розглядаючи політичну економію не лише як уміле ведення господарства, а й як державну національну економічну політику. Тому політична економія - це "державоводство", зібрання правил і настанов з організації та управління державним господарством. З часом політична економія приймає нові характеристики.

Суспільне життя потребувало розвитку економічної теорії, і вона прогресувала, відображаючи ті зміни, що відбувалися^ національних економічних системах окремих країн. За нею міцно закріплюється термін "політична економія", про що свідчать назви основних праць таких економістів, як Д. Рікардо {"Начала політичної економії та оподаткування", 1817), С. Сісмонді("Нові начала політичної економії', 1819), Ж.Б. Сей (" Трактат з політичноїекономії'', 1803 р., "Катехізис політичної економії', 1817 р., "Повний курс практичної політичної економії', 1828-1829), Дж. С. МІлль ("Основи політичноїекономі'Г, 1848), Т. Ф. Степанов (^'Записки про політичну економію", в 2 т., 1844, 1848), І.Я. Горлов ("Начала політичної економії" ,в 2 т., 1859,1862) та ін. На підставі багатосторонніх наукових досліджень визначено, що політична економія як самостійна наука сформувалася у 17-18 ст. Такого плану дослідженнями займалися не тільки західноєвропейські вчені, а й відомі українські вчені. Це проф. Т. Ф. Степанов (1795-1847), проф. /. В. Вер-надський (1821-1884), проф. М. М. Вольський (1834-1876) та ін.

Наприкінці 18 ст. політична економія відокремлюється під політики, права, моральної філософії, в межах яких вона до цього часу формувалася. Визначились її предмет, метод, завдання. У 19 ст. загальновживаною назвою науки стала "політична економія", хоча спочатку в різних країнах пропонувались і такі, наприклад, терміни як "наука про народне господарство", "національна економія", "соціальна економія" тощо. В кінці XIX на початку XX ст. поряд з терміном "політична економія" з'явився новий - "ecomics", що в перекладі з англійської мови означає "економіка".

Сьогодні ряд вчених вважає ці два терміни синонімами. Однак маємо зауважити, що обидва вони дещо відрізняються за своєю сутністю. В зв'язку з цим можемо зробити логічне ствердження, що сучасна економічна теорія, досліджуючи економічні системи, розвивається двома шляхами:

- політекономічний, з більш вираженим політекономічним аспектом аналізу - політекономія;

- економічний, з більш вираженим економічним аспектом аналізу –економіко.

Економіко досліджує проблеми ефективного використання обмежених ресурсів в економічних системах. Політична економія досліджує виробничі відносини, які виникають на основі відносин власності і формують економічні системи націй.

Політична економія, сформувавшись як наука, постійно знаходилася в процесі розвитку і пройшла при цьому ряд етапів, що пов'язано із зміною існуючих економічних систем на нові, прогресивніші. У 15-18 ст. в економічній науці панував меркантилізм (від італійського "мерканте" - торговець, купець). Найбільш відомими представниками меркантилізму були: англійські економісти Уільям Стаффорд (1554-1612 рр.) і Томас Мен (1571-1641 рр.), італієць Скаруффі (1519-1584 рр.), француз Антуан Монкретьєн.

Меркантилізм є одним з найбільш ранніх економічних учень політичної економії, згідно з яким головну роль в економіці, у створенні прибутку відіграє сфера обігу, а багатство нації складають гроші Меркантилісти узагальнили досвід первісного нагромадження капіталу, абсолютною формою багатства вважали гроші, а нагромадження багатства, на їх думку, здійснюється у сфері зовнішньої торгівлі. Об'єктом їх дослідження була лише сфера обміну.

Меркантилісти запровадили у науковий обіг поняття "національне багатство", акцентували на дослідженні якісного аспекту вираження вартості, на еквівалентній формі товару, поставили проблему джерела доходів, еквівалентності обміну та ін.

Політика меркантилізму (накопичення грошей), протекціонізму і державної регламентації господарства в 15-18 ст. була панівною в країнах Європи. Зокрема, починаючи з другої половини 17 ст. вона широко застосовувалась у Франції. Теорію меркантилізму успішно розробляли італійські спеціалісти. В Німеччині меркантилізм у формі так званої камералістики (політика держави, спрямована на поповнення державної казни) був офіційною економічною доктриною до початку 19 ст. Однак провідну роль у розробці ідей меркантилізму відіграли англійські економісти. Це пояснюється тим, що Англія раніше від інших країн Європи стала на шлях переходу до підприємницької ринкової економіки.

Меркантилісти накопичили багатий фактичний матеріал з практики внутрішньої та зовнішньої торгівлі, грошового обігу, цін, господарювання в умовах переходу до підприємницької ринкової економіки . Він став

основою для теоретичних розробок представниками класичної політичної економії, ідеї яких були протилежні меркантилізмові.

Виникнення і розвиток класичної політичної економії відбулися в кількох варіантах, насамперед французькому і англійському. Французький дістав назву фізіократії, а англійський - промислової, або англійської школи, в якій класична школа досягла вищого рівня. Особливі варіанти класичної школи розвивали також Ж.Б.Сей, Т.Р.Мальтус, С.Сісмонді.

Термін "фізіократія" в перекладі з грецької мови означає "влада природи". Основоположником фізіократії був французький економіст Ф.Кене (1694-1774).

Фізіократи піддали різкій критиці систему панівних в епоху первісного нагромадження капіталу економічних поглядів, що ввійшла в історію економічної науки як меркантилізм, започаткували підхід, згідно з яким економічна політика має спрямовуватися не на заохочення торгівлі й нагромадження грошей, а на створення передумов для розвитку виробництва.

Фізіократи були теоретиками та ідеологами вільного підприємництва, вважали, що конкуренція, вільне ринкове ціноутворення, свобода торгівлі, мінімальне державне втручання в економіку забезпечують створення передумов для найефективнішого функціонування господарської системи.

Фізіократи першими в історії економічної науки дали розгорнуту

класифікацію доходів і встановили, що розподіл суспільного багатства

відбувається відповідно до певних законів і закономірностей.

Ф. Кене вперше у світовій науці здійснив аналіз проблеми відтворення суспільного продукту. У праці "Економічні таблиці" (1758) він наголошував на підпорядкованості всього сущого законам природи, спроможності людей пізнати ці закони й дотримуватися їх. Ф. Кене першим висловлювався за доцільність пізнання законів, однак не відокремлював економічних законів від законів природи. Ф. Енгельс (1820 - 1895) відзначав, що таблиця Кене була загадкою сфінкса, яка залишилася нерозгаданою для політичної економії першої половини 19 ст. Заслуга К. Маркса (1818-1883) полягає в тому, що він фактично заново відкрив таблицю, проаналізував її й одним з перших вказав на її наукове значення.

Політична економія досягла вершини в працях представників англійської класичної школи. Це: Уїльям Петті (1623-1687 рр.),Адам^ Сміт (1723-1790 рр.) і Давид Рікардо (1772-1823 рр.). Головні наукові досягнення класиків - це прагнення виявити глибинні закономірності в суспільному житті, постановка в центр теоретичної системи процесу виробництва, причому будь-якого виробництва, а не лише земле­робського, як у фізіократів; започаткування трудової теорії вартості; висунення ідеї поєднання особистих і суспільних економічних інтересів. Завдяки саме цим доробкам дана школа отримала назву класичної.

Класична школа вперше підняла проблему економічних законів, досліджувала їх об'єктивний характер, механізм дії, необхідність їх врахування і використання у господарській практиці й політиці. Джерело вартості представники класичної школи вбачали у різних формах конкретної праці. Ринок вони розглядали як саморегулюючу систему, яка найефективніше розподіляє ресурси.

Серед моделей подальшого розвитку політичної економії особливе місце належить концепції, що розвивалася на основі вчення К. Маркса. Її основні положення: історичність форм суспільного виробництва, суспільні суперечності, класова боротьба, класові інтереси, економічний цикл та ін. Вчення К. Маркса є науково багатогранним. Крім вищезазначеного, слід назвати такі його наукові досягнення: поділ економіки на "інвестиційні" і "споживчий" сектори; відкриття теорії загальної ринкової рівноваги; відкриття важливої ролі техніко-виробничих відносин; відкриття в аналізі кон'юнктурних коливань і недосконалої конкуренції, поєднання у своїй теорії статичного і динамічного підходів; поєднання теорії і практики, економіки та інших соціальних наук та ін.

У теоретичній спадщині К. Маркса є багато конструктивних теоретико-методологічних ідей, які витримали перевірку часом і визнані багатьма провідними західними економістами. Однак зауважимо, що відношення до Марксової концепції розвитку політичної економії и світовій економічній науці ніколи не було однозначним. Предетаипики немарксистського напрямку критично розцінюють його концепцію. В визначні економісти 19-20 ст. Вона не протиставляє себе їх ідеям, а скоріше продовжує, розвиває або доповнює їх за напрямами, на які її попередники не звернули належної уваги або лише вказали. Разом з тим розвиток політичної економії супроводжується переломними етапами, які призводять до якісних змін у теорії, радикального перегляду попередніх уявлень про економіку.

Політична економія в теперішніх умовах представлена такими ос­новними напрямами: неокласичний, неокейнсіанський, неоінституційний, неоліберальний, марксистський, соціалреформістський та напрям ра­дикальної політекономії. При збереженні своїх теорети-ко-методологічних основ кожний із на­прямів в ході розвитку політичної економії розширюється, ускладнюється, напов­нюється новим змістом. Разом з тим загострюється суперництво між ними.

Продовжується боротьба насамперед між монетаризмом і різними варіантами неокейнсіанства. Інші напрями, особли­во неолібералізм та неоінституціоналізм зміцнили свої позиції, здобули нових при­хильників.

Сьогодення незалежної України вимагає не просто застосування сучасних. моделей економічного розвитку, а насам­перед використання посткейнсіанських та неоінституційних теорій відкоригованих відповідно до конкретних умов і національно-державних інтересів країни.