Основи герменевтики

Джиджора Євген Володимирович

10.02.14

Історія походження науки герменевтики

Герменевтика вважається однією з найдавніших дисциплін, яка виникла в надрах філософії. Аристотель: він називає 2 категорії людського мислення, завдяки яким виникла філософія – здивування (людина очаровується і дивується тим, що навколо неї; людина ставить запитання: що таке світ? Яке моє місце в цьому світі?), цікавість.

Філософія виникає і потребує, щоб носії філософських думок між собою спілкувалися. Оскільки вони претендують на те, щоб їхнє висловлювання мало реакцію, то вони змушені переконливо і красномовно висловлювати свою позицію. З іншого боку потенційні сприймачі філософських думок потребують адекватного розуміння. Так виникає герменевтика.

Адекватне сприйняття – це надання імені будь-якому уявленню про світ. У побуті є такий вираз – назвати речі своїми іменами. Пізнаючи позицію іншої людини, кожний з нас намагається звести те, що йому говорять, до чітких предметів. Це називається опредметнити дійсність, адекватно сприйняти.

Носії філ.думок  мають інтенцію змушує до риторичної практики  аудиторія (сприймачі філ..інфо)  має інтенцію  герменевтична практика  носії філ.думок

Критичне осмислення певних філософських ідей призводить до того, що в людини починає формуватися власна концепція. З людини аудиторії він перетворюється на носія певних філософських думок, і потребуватиме риторичної практики для донесення своїх думок.

Герменевтична практика спонукає людину до того, аби вона і сама сформувала якусь позицію щодо світу, і прагнула її донести до аудиторії.

В надрах філософії риторика і герменевтика – це взаємоузгоджені практики, це практики, які спонукають одна одну, вони перетікають одна в одну.

Герменевтика – являє собою загальну теорію інтерпретації та загальну теорію пізнання, витлумачування будь-якого висловлювання, яке існує в усній чи письмовій формі, явлених в літературних, публіцистичних, філософських, релігійних творах.

Походження терміну «герменевтика»

Слово походить від імені античного бога Гермеса (бог посланців, покровитель злодіїв, вважається богом комунікації в найширшому сенсі слова, бо він опікувався тими, хто влаштовував будь-які зв’язки між собою – торгівельні, подорожні зв’язки).

Hermeneia (пізнання, інтерпретація, тлумачення) + hermeneuien (пізнавати, тлумачити, перекладати)

В герменевтиці виділяють 3 основні значення слова:

1. Герменевтика – це практика, методологія, яка дозволяє зробити зрозумілим будь-яке повідомлення чи висловлювання.

2. Герменевтика – це загальна теорія інтерпретації усіх існуючих текстів, явлених в письмовій чи усній формі.

3. Герменевтика – це напрям сучасної гуманітаристики (філософії і філології, соціальних комунікацій, естетики) та дослідницька школа чи група шкіл, які виникли на ґрунті філософії та філології та витлумачують цікаві для себе тексти.

Етапи становлення герменевтики

В історії становлення науки та мовленнєвої практики нараховується 3 масштабні етапи.

Хронологічно:

1. Античність

• Міфологічні уявлення про світ; людина створює міф і намагається пізнати, інтерпретувати його;

2. Середньовіччя

• Сакральний текст (людина аналізує сакральний текст (Біблія);

3. «Новий час»

• Зміна предмету дослідження та методології; сакральний текст відходить на другий план; на першому плані – створення філології та філологічного аналізу (філологічний матеріал).

13.02.14

Становлення первинної герменевтики

Дослідження методики пізнання міфологічних текстів (міфологічної свідомості)

У давній Греції існували 2 способи пізнання волі богів. Завдання людини у світі полягало в тому, аби постійно пізнавати волю богів, слідувати її, не порушувати і моделювати життя виключно за тими вимогами і порадами, які боги дають людині в спільноті.

1 спосіб – тлумачення волі богів під час святкування на честь богів. Оскільки людина античного світу потребує зв’язку з богом, то потрібно знайти можливість з цим богом зв’язатися. А зв’язатися з богом можна тоді, коли ти вийдеш з природнього реального психофізіологічного стану, переживатимеш ті емоції та уявлення, які неможливі в звичайному природньому стані, тоді тільки буде можливість почути волю богів. Святкування щодо богів передбачало страшенні жертвоприношення, оргії, переодягання, п’янки.

2 спосіб – тлумачення волі богів здійснювалося за допомогою оракулів (земне втілення богів та самі жерці, звичайні люди, які жили у святилищах при оракулах та тлумачили волю оракулів). Людина зверталась до оракулів практично з таких видів запитань: побутові та особисті запитання, стосовно здоров’я, чи йти на війну (як комерційна діяльність, поверталися заможними). Ці запитання оракулам писали запитання на сувій і вкладали ці сувої у вуха або у руки. Інформація зчитувалася різними методиками: біля дельфійського оракула стояв бронзовий диск, приходив жрець із залізною палкою, стукав по цьому диску; від ступеня почорніння з того місця, в яке бив жрець, отримувалась відповідь позитивна чи негативна (велика чи невелика пляма); біля іншого святилища посаджений був кущ, і по шелестінню куща жерці давали відповідь.

Жерці біля святилищ оракулів були першими професійними герменевтами, оскільки все їхнє життя полягало в тому, аби інформацію перевести з однієї знакової системи в іншу. Для цього їм потрібно спочатку скласти утаємничену знакову систему (за якими принципами вони шифрують інформацію), а потім після відповідних дій вони цю інформацію розтлумачували.

Міфологічна свідомість античних людей передбачає безперервний постійний живий діалог з богами, саме через цей діалог людина усвідомлює, що їй робити в житті (зараз, завтра, післязавтра), воля богів корегує життя людини. Людина напрацьовує різні форми виходу зі свого природнього стану, а з часом з’являються певні знакові системи, однією з яким є безпосередньо сама мова, а іншою – семіотична мова, мова знаків і символів. Обидві знакові системи здебільшого створюють і розвивають жерці або оракули.

17.02.14