- •Сучасні уявлення про філософію, її особливості та основні функції в системі культури.
- •Світогляд.
- •Виникнення філософії та основні історичні етапи розвитку.
- •Основні філософські школи стародавньої Індії і їх проблематика.
- •Основні філософські школи стародавнього Китаю і їх проблематика.
- •Проблема буття в Античній філософії.
- •Гносеологічні ідеї в Античній філософії.
- •Уявлення про сутність, призначення та моральність людини в античній філософії.
- •Соціологічні ідеї в Античній філософії.
- •Теоцентризм Середньовічної філософії.
- •Ідея людини як образу і подібності бога в Середньовічній філософії.
- •Концепція історичного процесу. Середньовічна есхатологія та теодицея.
- •Гуманізм і проблема цілісної людської індивідуальності у філософії Відродження.
- •Пантеїзм і діалектика Ніколо Кузанського та Джордано Бруно.
- •Соціальні концепції н. Макіавеллі, т.Мора, т.Кампанелли.
- •Емпіризм та раціоналізм у філософії хvіі-хvііі ст.
- •Вчення про субстанцію у філософії хvіі-хvііі ст.
- •Проблема людини у філософії хvіі-хvііі ст.
- •Суспільно-правовий ідеал у філософії Просвітництва.
- •21. Сутність “коперніканського перевороту” і.Канта.
- •22. Морально-етична концепція і. Канта
- •Діалектика і проблема свободи у філософії г.Гегеля.
- •Антропологічний матеріалізм л.Фойєрбаха.
- •Сутність матеріалістичного розуміння історії. К Маркс про
- •26. Антираціоналістична установка “Філософії життя”.
- •27. Екзистенціалізм с.Кіркегора.
- •Психоаналітична онтологія людського буття з. Фройда. Проблеми онтології у психоаналізі.
- •29. Основні джерела становлення та розвитку філософської думки в Україні.
- •30. Філософські погляди викладачів Києво-Могилянської академії.
- •Філософія г.С(Савича).Сковороди.
- •32. Філософські погляди п.Юркевича і п.Куліша
- •34. Екзистенціалістична концепція буття (дивись в лекції)
- •35. Неотомістська концепція буття.(див. У лекції)
- •36. Поняття розвитку. Основні концепції розвитку.
- •3 7. Поняття “дух”, “душа”, “свідомість”, їх роль в осмисленні внутрішнього світу людини. (див лекцію)
- •38. Походження та сутність свідомості. Основні концепції походження свідомості. (див лекцію)
- •39. Сутність марксистської концепції свідомості.
- •40. Сутність феноменологічної концепці їсвідомості.
- •Феномен несвідомого, його природа та функції.
- •Структура свідомості: розум, емоції, воля. (кн..Ст 321-323) і лекція
- •Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать:
- •Ціннісно- вольовий рівень, до якого належать:
- •Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт свідомості, який виступає в таких формах:
- •Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:
- •Суспільна та індивідуальна свідомість і несвідоме.
- •Головне питання гносеології та основні підходи до його розв’язання.
- •44.Головне питання гносеології та основні підходи до його розв’язання.
- •Суб’єкт і об’єкт пізнання, характер взаємодії.
- •Основні форми пізнання: буденне, релігійне, художнє та наукове пізнання.
- •Поняття науки. Особливості наукового пізнання.
- •Рівні та форми наукового пізнання.
- •Поняття методу та методології. Основні методи наукового пізнання
- •50. Філософське вчення про істину поняття її критерія. Основні концепції істини.
- •5. Семантична- твердження є істиним тоді, коли смисил співпадає з фактом дійсності.
- •51. Концепція діяльної сутності людини, її межі.
- •52. Філософський аспект проблеми походження людини. Основні концепції походження людини.
- •53. Субстанціоналістська та екзистенціальна концепції людського існування.
- •54. Поняття “особа”, “індивід”, “індивідуальність”.
- •55. Спілкування та розуміння, як засіб колективного існування людини.
- •56. Рушійні сили і суб’єкти історичного процесу.
- •57. Конечність і сенс людського життя.
- •58. Майбутнє людства як предмет дослідження та прогнозування.
- •59. Поняття суспільства. Основні підходи до розуміння суспільства
- •60. Цінності, їх природа, ієрархія та співвідношення з ідеалом.
- •61. Поняття культури. Структура і функції культури.
- •64. Соціальна структура суспільства.
- •64. Поняття соціальна структура. Основні концептуальні підходи до структурування суспільства.
- •Соціологія виділяє такі види соціальних структур:
- •Сучасні уявлення про філософію, її особливості та основні функції в системі культури.
Проблема буття в Античній філософії.
Повсякденне мислення сприймає терміни “бути”, “існувати”, “знаходитися ” як синоніми, тобто близькі за значенням. Філософія застосувала терміни “бути”, “буття” для позначення не просто існування, а того, що гарантує існування. Тому слово “буття” одержує у філософії особливий зміст, зрозуміти який можна, тільки звернувшись до розгляду філософської проблематики буття. Уперше цей термін у філософію ввів античний філософ Парменід (V-IVст. до н.е.) для позначення й одночасно рішення однієї реальної проблеми. В часи Парменіда люди почали зневірятися в традиційних богах Олімпу, міфологія все частіше розглядалася, як вимисел. Тим самим валилися Основи світу, головною реальністю якого були боги і традиція. Світ, Всесвіт уже не здавалися міцними, надійними: все стала хитко і безформно, нестабільно; людина втратила життєву опору.
У глибинах людської свідомості зародився розпач, сумнів, що не бачить виходу з тупикової ситуації. Необхідний був пошук виходу до чогось міцного і надійного. Людям потрібна була віра в нову силу. Філософія в особі Парменіда усвідомила сформовану ситуацію, що обернулася трагедією для людського існування (екзистенції), відбила емоційне розжарення і спробувала заспокоїти збентежену душу людей, поставивши на місце влади богів владу розуму, владу думки. Але думки не звичайної, побудовані про речі і предмети світу, про потреби і нестатки повсякденного існування, а абсолютної думки (згодом філософи назвуть її “чистою”, маючи у виді такий зміст думки, що не зв’язаний з емпіричним, почуттєвим досвідом людей).
в античну філософію цю проблему буття увів Праменід (V-IV ст.. до н.е.). В його тлумаченні буття — це Абсолютна Думка (Божество, Доля), яка упорядковує світ, забезпечує йому сталість і надійність
Парменид формулирует тезисы, ставшие одной из постоянных парадигм западноевропейского онтологического мышления: бытие есть вечное и неизменное единство; противостоящее ему подвижное многообразие является небытием; бытие есть полнота всех качеств, сливающихся в высшей определенности и утрачивающих частную определимость; одно и то же — мышление и бытие. Уже в самом своем историческом начале категория бытия воспринимается как спорный и парадоксальный конструкт. С одной стороны, она явилась естественным результатом попыток первых греческих философов найти универсальный принцип организации эмпирических явлений, который устанавливался бы мышлением, а не опытом (ср. «логос» Гераклита, «число»пифагорейцев), и как таковая, эта категория принимается всей последующей античной философией, уравновешиваясь лишь тем, что предметом мысли становится не «чистое» бытие, а качественно определенные начала бытия («корни» Эмпедокла, «семена» Анаксагора, «атомы» Демокрита); этот компромисс позволял объяснить связь бытия с конкретными предметами, умопостигаемого — с чувственным восприятием. С другой стороны, категория бытия критикуется софистами (Горгий) как пустое понятие, допускающее отождествление со своей противоположностью, с небытием, а также натурфилософами — как противоречащее обыденному и научному сознанию (апории Зенона).
Платон предложил решение антиномий бытия в своем учении об «идеях». Бытие, по Платону, — это совокупность умопостигаемых форм или сущностей — «идей» — отражением которых является многообразие вещественного мира. Платон проводит границу не только между бытием и становлением, но и между бытием и «безначальным началом» бытия, которое Платон называет также «благом». В онтологии неоплатоников это различение изображается как две последовательные ипостаси «единого» (сверхбытие) и «ума» (бытие). Важной особенностью платоновского понимания бытия явилась связь его с категорией истины. Истина есть результат восхождения к истинно сущему, т. е. к видам бытия.
В философии Аристотеля, следующего в основном платонизму, появляется ряд специфических сдвигов в понимании бытия: отрицание бытия как высшего родового понятия, отождествление его с субстанциальной сущностью единичной вещи, попытка расчленить различные смыслы употребления слова «есть». Однако задачей «первой философии» остается, как и у Платона, усмотрение бытия как такового.
Парменид и другие элеаты объявили истинным знанием только лишь мысль о бытии — однородном, вечном и неизменном единстве. Согласно им, мысль о бытии не может быть ложной, мысль и бытие суть одно и то же.Подвижное многообразие мира рассматривалось элейской школой как обманчивое явление. Это строгое различение было смягчено последующими онтологическими теориями досократиков, предметом которых было уже не «чистое» бытие, а качественно определенные начала бытия («корни» Эмпедокла, «семена» Анаксагора, «атомы» Демокрита. Подобное понимание позволяло объяснить связь бытия с конкретными предметами, умопостигаемого — с чувственным восприятием. Одновременно возникает критическая оппозиция софистов, которые отвергают мыслимость бытия. Бытие, по Платону, есть совокупность идей — умопостигаемых форм или сущностей, отражением которых является многообразие вещественного мира. Платон оторвал сущность от самих вещей и идей. создав тем самым 2 мира. Аристотель не только систематизировал и развил идеи Платона, но и существенно продвинулся вперед, уточняя (в «Метафизике» и других сочинениях) смысловые оттенки понятий «бытие» и «сущность». Еще важнее то, что Аристотель вводит ряд новых и значимых для позднейшей онтологии тем: бытие как действительность, божественный ум, бытие как единство противоположностей и конкретный предел «осмысления» материи формой.