41. Головне питання гносеології та основні підходи до його розв’язання.

Теорія пізнання, гносеологія, епістемологія, розділ філософії, в якому вивчаються проблеми природи пізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його достовірності та істинності. На відміну від психології, фізіології вищої нервової діяльності та інших наук, гносеологія, як філософська дисципліна аналізує не індивідуальні механізми, які діють в психіці, що дозволяють тому або іншому суб'єктові дійти певного пізнавального результату, а загальні підстави, які дають можливість розглядати цей результат як знання, що виражає реальний, дійсний стан речей. Два основні напрями в теорії пізнання — матеріалізм та ідеалізм.

Основне питання — чи пізнаваний світ у принципі?

«Чи спроможна людина пізнати світ таким яким він є насправді, адже він лише такий, яким являється » або «Чи спроможна людина досягти справжніх істинних знань про сутність речей та явищ Світу»

Існує 3 погляди: гностичний, агностичний, скептичний

На думку гностиків, людина не лише спроможна впізнати, а й впізнає світ таким яким він є, що існують критерій встановлення такої достовірності, таким критерієм воно вважають практику, а в науковому дослідженні експеримент.( Практика (грец.«діяльність») — доцільна і цілеспрямована діяльність, яку суб'єкт здійснює для досягнення певної мети. Практика має суспільно-історичний характер і залежить від рівня розвитку суспільства, його структури.Структура практики: Об'єкт — те, на що спрямована дія (вплив); Суб'єкт — те, що діє.; Мета — те, заради чого здійснюється дія.; Результат — те, що одержують по закінченні дії.; Спосіб — те, як (послідовність операцій та їх характеристика) здійснюють дію. Засіб — те, з допомогою чого здійснюють дію.)

Агностики: людина не знала, не знає і не може знати, вона лише спроможна пізнати те, як світ являється. Традиція агностицизму бере початок у філософії Берклі, який вважав, що людині неможливо вийти зі свого досвіду, щоб розв'язати питання про відношення цього досвіду до фактів дійсності. Слідом за ним Юм виступив з послідовним запереченням істинного пізнання, починаючи з критики основного закону пізнання — причинності, що, з його погляду, — лише уявлення, що характеризує сприйняття світу людиною. Людське пізнання, з цього погляду, — ланцюг суб'єктивних досвідів і домислюваних до них припущень, причому ставиться мета звести останні до мінімуму (ідеал — математичне природознавство). Юм нараховував три «ряди досвіду»: враження, віра в існування предмета, ідея. Враження виникають з почуттєвого досвіду. Повторюваність одного враження веде до віри в існування даного предмета. Ідеї являють собою найбільш яскраві враження. Усе інтелігібельне, тобто чисто світоглядні питання, виявляються позбавленими сенсу. Наприклад, питання про об'єктивну реальність сенсибельних(Сенсибельний – філософський термін, яким позначають предмети і явища світу, що осягаються за допомогою відчуттів) предметів виходить за межі почуттєвого досвіду, тому запитувати, чи існують тіла чи ні, марно.

Скептики вважають, що людина не знає і знати не може, що вона пізнає. У філософії, скептицизм означає одну з наступних позицій:

• (принципову) обмеженість знання,

• отримання інформації про дійсність через сумніви та постійні перевірки чи експерименти,

• брак певності в існуванні позитивних мотивів для людських вчинків (цинізм).

У класичній філософії, скептицизм означає вчення 'Οι Σκεπτικοί, філософіської школи, представники якої стверджували, що вони не «заявляють нічого, але лише висловлюють власну думку». У цьому сенсі, філософський скептицизм — філософська позиція уникнення того, щоб постулювати остаточну істину.

В пізнавальному процесі беруть участь 3 компоненти той, хто(суб’єкт) пізнає, те(об’єкт), що пізнається і те(засоби), за допомогою чого, той, хто пізнає, пізнає те, що пізнається.

Суб’єктом пізнання можуть виступати окремо взята людина, суспільство в цілому в момент здійснення пізнавальної дії.

Об’єктом пізнання виступає окремо існуючий предмет, явище чи подія, клас предметів, чи світ в цілому, на який спрямована пізнавальна дія суб’єкта

Знаряддями(засобами) можуть виступати матеріальні чи ідеальні об’єкти.