Джерела даних про населення і демографічні процеси

Всю первинну інформацію про населення одержують за допомогою переписів населення, вибіркових обстежень населення та поточного обліку демографічних подій.

Переписи населення

Перепис населення — основне джерело інформації про на­селення. Переписом населення називають спеціально науково організовану операцію, метою якої є отримання вірогідних да­них про чисельність, склад і розміщення населення території (країни) на певний момент часу.

Перепис населення проводять для того, щоб знати, скільки нас, які ми та скільки нас буде. Його дані в подальшому широ­ко використовують для багатьох економічних, соціальних цілей.

Так, наприклад, відповідно до статті 16 Закону України «Про вибори народних депутатів», 225 одномандатних округів Центральна виборча комісія створює з приблизно однаковою кількістю виборців у кожному окрузі. Далі в цій статті підкрес­люється, що орієнтовна середня кількість виборців визна­чається ЦВК «на основі даних центрального органу виконав­чої влади з питань статистики», тобто Держкомстату України. Відхилення кількості виборців в одномандатних округах, як правило, не може перевищувати десяти відсотків орієнтовної середньої кількості виборців в одномандатних округах. А стат­тя 2 закону визначає, що право голосу на виборах мають гро­мадяни України, котрим на день виборів виповнилося вісімнадцять років.

Отже, має бути відома чисельність громадян України 18-річного віку і старших, їх розподіл по регіонах та інших, мен­ших адміністративно-територіальних одиницях. Без перепису населення повною мірою дотриматися всіх цих, безумовно, не­обхідних і важливих вимог виборчого законодавства практич­но неможливо. На підставі поточних оцінок чисельності й віко­вої структури населення необхідні дані можна одержати лише по регіонах і великих містах.

Дані перепису потрібні і для точніших прогнозів. Зменшен­ня загальної чисельності населення, яке розпочалося в Україні з 1993 року, викликає тривогу й занепокоєння у країні. А про­гнозоване демографами ООН подальше зниження чисельності населення — на 2015 рік до 43,3 млн. чоловік, не кажучи вже про наведену песимістичну оцінку в 10 млн., зроблену в Раді з вивчення продуктивних сил НАН України, перетворюється на серйозну національну проблему.

Важливе значення мають дані перепису для обгрунтова­ності пенсійної реформи в Україні. Вона вимагатиме точніших і більш розгорнутих даних про вікову структуру населення в нинішній і прогнозований період, зокрема за статтю, окреми­ми професіями та спеціальностями. Перепис дозволяє уточни­ти чисельність і структуру працюючих і економічно активного населення країни, її регіонів.

Історія переписів населення

Сучасні переписи населення мають багатовікову перед історію. Перші згадки про переписи населення з'явилися у 3800 р. до н.е. у Вавилоні та у 3000 р. до н.е. у Китаї. Обліки населення здійснювалися також у Стародавній Греції, Японії, Стародавньому Римі, Месопотамії. У Стародавньому Римі пе­реписи називали цензами, громадяни повинні були підтверд­жувати свої відповіді клятвами. Тодішня мета переписів була досить прагматична — одержати відомості, необхідні для стя­гування податків і визначення чоловіків, придатних для військової служби. Перші обліки населення з податковою метою проводилися в Київській Русі і на Новгородській Землі ще в VIII столітті.

За часів феодалізму переписи населення не мали система­тичного і суцільного характеру. На Русі облік населення почав­ся з часів татарської навали - під облік підпадали господарства -«дими» для обкладення даниною. Зокрема, такі обліки були проведені в 1245,1257, 1259 і 1273 р.р.

Так, у 1245 році з наказу Батия було пораховано населення в Київському і Чернігівському князівствах, для чого були при­слані спеціальні «численці із татар», або їх ще називали «Баска­ки». Як правило, після кожного такого обліку населення відбу­вався черговий збір данини. Руський народ, знеможений та­тарським ярмом, неодноразово повставав проти таких переписів.

Після подолання татарського ярма, при створенні центра­лізованої Російської держави, обліки населення стали набува­ти все більшого значення. В 1646 і 1678 роках в Московській державі були проведені обліки з досить широким охопленням населення, що одержали назву подвірних переписів. Проте, і ці переписи враховували тільки чоловіків податкових прошарків. У 1710 році здійснено спробу порахувати все населення, вклю­чаючи жінок.

З XVII ст. одиницею оподаткування стає господарство «двір», а облік населення називали подвірними переписами. За наказом Петра 1 з 1718 року почали збирати відомості про кількість чоловічого населення. За наступних три роки були складені списки - «сказки», які ще через три роки зазнали пе­ревірки - ревізії. З тих пір облік населення в Росії називали ре­візіями, які проводилися протягом півтори сотні років. Загалом проведено десять ревізій, остання —1857— 1860 рр. Ревізії лише умовно можна порівнювати з переписом, тому що проводили­ся вони з метою визначення чисельності населення. Головний недолік ревізій і відмінність їх від перепису полягає в тому, що терміни проведення ревізій були різними і розтягнутими. Перша ревізія була проведена з 1720 до 1722 р., а остання розпочалася в 1857 році і закінчилася в 1860 р.

З початком становлення національних держав, капіталі­стичних відносин потреба в удосконаленні обліку населення зростала. Перший перепис на території Північної Америки (Квебек) відбувся у 1666 році і був організований Джіном Тейлоном, проте щодесятирічні переписи у США по­чали проводити з 1790, а в Канаді з 1851 року. З 1801 року пере­писи населення були впроваджені у Великобританії, Франції, Данії та Норвегії. Проте, це ще не переписи у сучасному ро­зумінні, оскільки програми переписів налічували невелике (2 -4) коло питань, були відсутні чіткі інструкції щодо їх проведен­ня, а облік населення розтягувався на тривалий строк. Так, пе­репис США 1790 року тривав 18 місяців, ревізії в Росії тривали кілька років.

Перший перепис, що відповідає науковим принципам об­ліку населення , був проведений у Бельгії у 1846 р. під керів­ництвом статистика А. Кетле. Цей перепис був одномоментним, поіменним (тобто збирали дані не про домогосподарство, а про кожну особу), а також уперше врахував наявних жителів, а не тих, що значилися за списками.

Таким чином, переписи населення у сучасному розумінні почали проводити у Європі і Північній Америці лише з середи­ни XIX ст., у країнах що розвиваються - пізніше — після одер­жання незалежності. Вони проводяться кожні десять, а інколи п'ять років.

В організації переписів населення виділяють три періоди:

• Перший етап (кінець XVIII середина — XIXст.) — формування основ перепису та їх програм. У цей період регулярно про­водять переписи у США і Англії, Швеції, Австрії. Програма перепису включає невелику низку питань (у Франції - стать і шлюбний стан, в Англії - стать і діяльність голови сім'ї), а обробка матеріалів переписів охоплює кілька років.

• Другий етап (друга половина XIX- перша половина XXст.) - переписи проводять в усіх європейських країнах та Америці, деяких країнах Азії та Африки. Розширюються програмні питання переписів, удосконалюються методи обробки інформації.

• Третій етап (друга половина XX ст.). Переписами насе­лення охоплені всі країни світу. У проведенні переписів використовують досвід інших країн та рекомендації Статистичної Комісії ООН, що ґрунтуються на методологічних і організацій­ них принципах, розроблених наукою і практикою впродовж багатьох років. На основі даних переписів країн світу в ООН обчислюють прогнози населення світу.