- •Філософія. Її предмет та функції (к)
- •11. Поняття про «логос» у філософських поглядах Геракліта Ефеського
- •12. Загальна характеристика соціальної філософії Геракліта Ефеського
- •13. Загальна характеристика італійської філософії, як етапного явища у становленні античної філософії (Піфагорійський союз, школа елеатів, Емпедокл).
- •14. Ксенофан, як продовжувач іоністської філософської традиції. Розуміння єдності світу у філософії Ксенофана.
- •15) Внесок Перменида … .
- •16) Діалектика як мистецтво міркування…
- •17. Особливості підходу Емпедокла до розв'язання проблеми першоначала.
- •18. Загальна характеристика філософського вчення Анаксагора. Астроном
- •Філософія
- •19. Загальна характеристика атомістичного вчення, як етапного явища у розвитку античної філософії. Левкіп, Демокріт.
- •Атомистический материализм
- •Принцип изономии
- •Космология
- •Религия
- •20. Особливості філософського вчення софістів. Етичний і соціальний релятивізм. Антропоцентризм.
- •21. Філософські погляди Сократа. Майевтика. Етичний антропологізм. Полеміка Сократа з софістами.
- •22. Система філософських поглядів Платона.
- •23. Загальна характеристика філософської спадщини Арістотеля.
- •26. Загальна характеристика вчення неоплатонізму
- •27. Особливрсті філософського вчення стоїцизму. Луцій Анней Сенека і Марк Аврелій, як найвидатніші представники стоїцизму.
- •28. Загальна характеристика середньовічної філософії. Основні теми, напрями і проблеми.
- •29.Проблема свободи волі у моральній філософії і теології доби Середньвіччя.
- •30. Загальна характеристика патрістики, як одного з основних напрямів середньовічної філософії. Основні ідеї і представники.
- •31. Загальна характеристика вчення Августина Блаженного, як найбільш яскравого представника патрістики. Співвідношення віри і розуму у поглядах Августіна.
- •32.Фома Аквінський, як видатний представник середньовічної схоластики. Основні складові томізму.
- •33.Зміст полеміки між номіналістами і реалістами.
- •34. Основна тенденція вчення Роджера Бекона.
- •35. Вчення Дунса Скота про матерію. Место философии д. Скота
- •Теология
- •Учение о человеке
- •36. Вчення Вільяма Оккама у середньовічній філософії.
- •37. Загальна характеристика філософської думки доби відродження.
- •38. Розуміння людини у філософських поглядах Піко Делла Мірандола.
- •39. Ренесанський антропоцентризм. Гуманізм.
- •41. Ідеї утопічного соціалізму т.Мора і т.Кампанелли.
- •42. Загальна характеристика філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм, як напрями філософіі xviIст
- •43. Філософська спадщина ф.Бекона, як засновника емпіризму.
- •Теоретичне обгрунтування емпіризму
- •44. Філосовська спадщина р.Декарта, як засновника раціоналістичного напрямку у філософії. Принципи раціоналстичної дедукції Декарта. Теорія пізнання
- •Бог та метафізика
- •45.Філософська спадщина т.Гоббса.
- •46.Сенсуалістична теорія пізнання Дж.Локка
- •47.Давид Юм (Hume - г’юм) (1711 - 1776)
- •48. Особливості філософського раціоналізму б.Спінози.
- •49. Раціоналістчний … Паскаль кароче !
- •50. Вчення про монади у філософії Готфріда Лейбніца.
- •51.Загальна хара-ка ф-ії Просвітницва
- •52.Концепція географічного детермінізму культури Шарля Монтекс’є.
- •53.Просвітницький зміст філософської спадщини Вольтера. Філософія історії Вольтера.
- •54.Проблема суперечностей природи і цивілізації у філософському вченні ж.Ж.Руссо.
- •59. Особливості філософської системи ф. Шеллінга
- •61. Філософська система л.А. Фейєрбаха як завершальний етап періоду німецької класичної філософії.
- •62 Марксистська філософія. Основні складові і особливості сторичних трансформацій вчення.
- •Зміст ірраціоналістично-песимістичної філософії а. Шопенгауера.
- •65Ідеї християнського екзистенціалізму с. К’єркегора
- •66. Некласичний тип філософствування як етапне явище в історії філософії
- •71) Неопозитивізм, постпозитивізм. Загальна характеристика. Структуралізм і пост структуралізм. Загальна характеристика.
- •72) Філософська думка в Україні. Загальна характеристика.
- •75. Діалектика (закони діалектики) та її альтернативи.
- •76. Сутність та структура пізнавального процесу. Проблема пізнання у філософії. Нету
- •77. Практика, як спосіб освоєння світу.
- •78. Соціальна філософія та філософія історії, як складові філософського знання.
- •Загальна характеристика філософського вчення й.Г. Фіхте.
65Ідеї християнського екзистенціалізму с. К’єркегора
Лише християнство за К’єркегором дає основу для правил поведінки, лише воно здатне навчити людину бачити істину, реальність. К’єркегор висуває концепцію екзистенціальної (особистісної) істини, змальовує осягнення істини як результат зіткнення протилежних „життєвих” позицій.
Його філософські погляди склалися під впливом німецького романтизму, з одного боку, і були антираціоналістичною реакцією на філософію Гегеля, — з іншого. Об'єктивній діалектиці Гегеля К'єркегор нам-гався протиставити "екзистенціальну діалектику", яка мала б стати засобом збереження спрямованості особистості до Бога, органічного духовного єднання людини з Богом. На шляху до Бога, вважає К'єркегор, людина проходить три якісно відмінні стадії: естетичну, етичну і релігійну, вищою серед яких є остання. Лише на релігійній стадії особистість досягає найглибшого самоосягнення і саморозуміння. Без Бога особистість не зможе витримати суперечностей та страждань — цих невід'ємних характеристик життя. Лише християнство, за К'єр-кегором, дає основу для правил поведінки, лише воно здатне навчити людину бачити істинну реальність. Але це дається обраному колу людей, тим, хто здатний реалізувати свою свободу. Існування особис-тості є абсолютно ірраціональним процесом і не може бути осягнуте розумом та раціональним пізнанням. Істина недосяжна для розуму і пізнання, вона є способом життєдіяльності людини. На противагу жорстокій однозначності раціоналістичного "безособового" тлумачення істини К'єркегор висуває концепцію "екзистенціальної" (особистісної) істини, змальовує осягнення істини як результат зіткнення протилежних "життєвих позицій". Такий підхід, на відміну від традицій-но раціоналістичного, однозначно "усередненого" розуміння істини, дає можливість, на думку К'єркегора, побачити "поліфонію" істини, реконструювати особистісно неповторні риси її багатозначної структури. Філософія К'єркегора не була сприйнята сучасниками. Лише в XX ст. до його вчення звертаються протестантська теологія, російська релігійно-ідеалістична філософія, екзистенціалізм.
66. Некласичний тип філософствування як етапне явище в історії філософії
Філософія кінця XIX - початку XX ст. в основному відійшла від принципів класичної філософії, яка була значним кроком у становленні теоретичної думки порівняно з усім попереднім філософським розвитком. Класична філософія виходила із головного принципу раціоналізму — з визнання розуму основою пізнання та поведінки людини, яка за своїми внутрішніми нахилами та здібностями є розумною істотою і усвідомлює власні можливості, організовує своє життя на раціональних засадах. Особливістю класичної філософії є також те, що, розглядаючи людину та історію, вона сконцентрувала свою увагу навколо проблеми свободи та інших гуманістичних цінностей і стверджувала необхідність раціонального пізнання загальнолюдських моральних принципів та ідеалів.
Особливостями некласичної західної філософії, основними темами її філософствування є: по-перше, звернення до суб'єктивного світу людини; по-друге, аналіз кризи буржуазної культури; по-третє, аксіологічний підхід до дійсності, світу людини і світу взагалі.
У перші десятиріччя XIX ст. діалектичному вченню Гегеля намагається протиставити своє ірраціоналістичне вчення про світову волю Артур Шопенгауер. За Шопенгауером, сутність особи становить незалежна від розуму воля — сліпе хотіння, невіддільне від тілесного існування людини, котра є проявом космічної світової волі, основою та істинним змістом усього сущого. Він намагався довести, що всі людські біди мають космічний характер, і тому ніякі суспіль-но-політичні перетворення нічого не здатні змінити в житті людини і суспільства. Ірраціоналістично-песимістична філософія А.Шопенгауера була одним із основних джерел "філософії життя", а також попередницею деяких сучасних психологічних концепцій.
Другу тенденцію виражала позитивістська концепція Огюста Конта . Згідно з вченням Конта, філософія не є наукою із власним об'єктом, що якісно відрізняється від об'єктів конкретних наук. Філософія узагальнює досягнення конкретних наук, або ж є узагальненою класифікацією всіх наук. Позитивізм як філософський напрямок заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук. Пізнання, з погляду позитивізму, потрібно звільнити від будь-якої філософської інтерпретації. Філософія має бути скасована і замінена або безпосередньо конкретними науками, або ж вченням про взаємовідношення між науками, про їх логічну структуру, мову тощо.
Третя тенденція знайшла прояв в ірраціоналістичних ідеях християнського екзистенціалізму Сьорена К'єркегора, філософські погляди якого склалися під впливом німецького романтизму, з одного боку, і були антираціоналістичною реакцією на філософію Гегеля, — з іншого. Об'єктивній діалектиці Гегеля К'єркегор намагався протиставити "екзистенціальну діалектику", яка мала б стати засобом збереження спрямованості особистості до Бога, органічного духовного єднання людини з Богом. На шляху до Бога, вважає К'єркегор, людина проходить три якісно відмінні стадії: естетичну, етичну і релігійну, вищою серед яких є остання. Лише на релігійній стадії особистість досягає найглибшого самоосягнення і саморозуміння. Без Бога особистість не зможе витримати суперечностей та страждань — цих невід'ємних характеристик життя. Лише християнство, за К'єркегором, дає основу для правил поведінки, лише воно здатне навчити людину бачити істинну реальність. Але це дається обраному колу людей, тим, хто здатний реалізувати свою свободу. Існування особистості є абсолютно ірраціональним процесом і не може бути осягнуте розумом та раціональним пізнанням. Істина недосяжна для розуму і пізнання, вона є способом життєдіяльності людини. На противагу жорстокій однозначності раціоналістичного "безособового" тлумачення істини К'єркегор висуває концепцію "екзистенціальної" (особистісної) істини, змальовує осягнення істини як результат зіткнення протилежних "життєвих позицій". Такий підхід, на відміну від традиційно раціоналістичного, однозначно "усередненого" розуміння істини, дає можливість, на думку К'єркегора, побачити "поліфонію" істини, реконструювати особистісно неповторні риси її багатозначної структури.