4. Підзаконні нормативні акти можуть бути:

1) нормативними актами зовнішнього спрямування, що мають загальний характер і врегульовують суспільні відносини між невизначеним колом осіб;

2) нормативними актами внутрішнього спрямування, що мають організаційно-розпорядчий характер і врегульовують суспільні відносини у межах суб’єкта владних повноважень, який прийняв цей нормативний акт.

5. Складову частину нормативних актів можуть становити:

1) статут, положення - звід правових норм, який визначає організацію та діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб у певних сферах економічної, соціальної, культурної та іншої діяльності;

2) регламент - містить правила, що визначають порядок і процедуру діяльності цих органів та їх структурних підрозділів;

3) інструкція - визначає зміст і методичні питання правового регулювання у відповідній сфері суспільних відносин;

4) правила - конкретизують норми права загального характеру з мстою регулювання поведінки суб’єкта правовідносин у певних галузях і вирішує процедурні питання.

6. Не є нормативними акти, якi мiстять тiльки iндивiдуально-конкретнi приписи, а також акти судiв. Якщо у текстi акту мiстяться норми права i iндивiдуально-конкретнi приписи, вiн вважається нормативним.

31. Види систематизації результатів нормотворчої діяльності.

Систематизація норм права — це впорядкування та вдосконалення чинних нормативно-правових актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості через створення єдиних нормативних актів та їх збірників; інкорпорація — вид систематизації нормативних актів, який полягає у зведенні їх у збірники у певному порядку без зміни змісту;

Види інкорпорації:

За юридичним значенням - офіційна, неофіційна;

За обсягом - загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна;

За критеріями об'єднання - хронологічна, предметна, суб'єктивна;

Офіційна інкорпорація здійснюється від імені і за дорученням або з санкції правового органу (органів), який затверджує або іншим чином офіційно схвалює підготовлені зібрання (з води). Таке зібрання (звод) має офіційний характер, тобто воно прирівнюється до офіційних джерел опублікування розміщених у зібранні нормативних актів і на його матеріали можна посилатися в процесі правотворчої і правозастосовчої діяльності, в угодах, скаргах і заявах громадян, що направляються в правоохоронні чи інші державні органи. Офіційне зібрання законодавства має пріоритет перед раніше виданими публікаціями нормативних актів, оскільки воно включає акти в їх чинній редакції. [

Офіційна (напівофіційна) інкорпорація - це видання зібрань і збірників законодавства за дорученням правотворчого органу (органів) спеціально уповноваженим на те органом (Міністерством юстиції), причому правотворчий орган офіційно не затверджує і не затверджує таке зібрання (збірник), і тому тексти розміщених у ньому актів не набувають офіційного характеру.

Неофіційна інкорпорація здійснюється відомствами, організаціями, державними чи приватними видавництвами, науковими особами, тобто тими суб'єктами, які не мають спеціальних, наданих правотворчим органом повноважень видати зібрання законодавства і здійснюють цю діяльність за власною ініціативою. Неофіційні збірники законодавства не є джерелами права, на них не можна посилатися в процесі правотворчості й застосування права. Більшість виданих сьогодні у нашій країні збірників законодавства - це неофіційна інкорпорація.

Нарешті, інкорпорація законодавства може класифікуватися в залежності від обсягу поданого матеріалу. За цією ознакою слід розрізняти генеральну (повну) інкорпорацію, коли у зібрання включають все законодавство країни, часткову інкорпорацію, коли складають зібрання і збірники нормативних актів з певних питань, сфери державної діяльності, певної галузі законодавства чи правового інституту й інших ознак.

кодифікація — вид систематизації нормативних актів, які мають спільний предмет регулювання, що полягає в їх змістовній переробці (усунення розбіжностей і суперечностей, скасування застарілих норм) і створенні зведеного нормативного акта; консолідація — вид систематизації, метою якого є усунення множинності нормативних актів, створення у структурі законодавства великих блоків нормативного матеріалу як вихідної бази для проведення кодифікаційної роботи.

Функціональні характеристики систематизації дають можливість зробити висновок, що вона:

- дозволяє оглянути весь масив чинного законодавства;

- виявляє й усуває неузгодженості, суперечності, прогалини правового регулювання (дефекти законодавства);

- підвищує ефективність законодавства;

- робить законодавство інформаційно більш доступним (зручним ,„.« і^идичного інституту л-хя користування, полегшує пошук потрібної норми);

- тірияє вивченню і дослідженню законодавства;

- робить законодавство інтелектуально більш доступним (полег шує з'ясування змісту норм);

- сприяє правовому вихованню громадян (покращує пізнавальний процес формування їх правосвідомості).

Нормотворча діяльність як одна із головних ланок механізму правового регулювання суспільних відносин (у вузькому розумінні цього поняття) являє собою процес створення норм права компетентними інститутами держави та суспільства.

Юридичний процес — це визначений нормами права порядок здійснення відповідних операцій, який веде до вирішення юридично значимих питань; тобто, іншими словами, це система взаємопов’язаних правових форм діяльності уповноважених суб’єктів (органів держави, посадових осіб, суспільних інститутів тощо), яка регулюється процесуальними нормами та знаходить своє конкретне вираження у здійсненні операцій, що породжують певні юридичні наслідки і спрямовані на розв’язання юридичних справ.

Нормотворчість державних органів — це діяльність щодо створення нормативно-правових актів органами державної влади й управління.

Санкціонована нормотворчість — це дозволена державою нормотворча діяльність підприємств, установ та організацій всіх форм власності щодо створення правових приписів локального характеру в межах їхніх повноважень.

Народна нормотворчість представлена діяльністю щодо створення правових приписів органами місцевого самоврядування, котрі реалізують право територіальної громади села, селища, міста, та народом на референдумі з найбільш важливих питань державного та суспільного життя.