КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ З ДИСЦИПЛІНИ (ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ)

“НОРМОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ”

1. Поняття і сутність правоутворення.

2. Етапи процесу правоутворення. Функції, принципи й види правоутворення.

3. Відмінність понять „правоутворення”, „правотворчість”, „законотворчість” і „нормотворчість”.

4. Законотворча діяльність Верховної Ради України.

5. Стадії створення нормативно-правових актів.

6. Законодавча техніка: поняття і види.

7. Систематизація нормативно-правового матеріалу.

8. Поняття та сутність правової політики держави.

9. Загальна характеристика основних напрямків правової політики в України.

10. Поняття та сутність нормотворчості.

11. Загальна характеристика нормотворчості.

12. Загальні та спеціальні принципи нормотворчої діяльності.

13. Характеристика юридичної природи відомчих нормативно-правових актів.

14. Місце відомчих нормативно-правових актів в системі нормативно-правових актів держави.

15. Нормотворчий процес та його стадії: загальна характер-ка. Перспективи розвитку відомчої нормативно-правової бази.

16. Питання прийняття закону „Про нормативно-правові акти України” („Закон про закони”).

17. Поняття та значення нормотворчої діяльності у сфері здійснення виконавчої влади.

18. Органи виконавчої влади як суб’єкти адміністративної нормотворчості.

Проект Центру політико-правових реформ ЗАКОН УКРАЇНИ “ПРО НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ”

Суб'єкти нормотворчих повноважень

1. Приймати нормативні акти, вносити до них зміни та припиняти їх дію мають право:

1) громадяни України через всеукраїнський та місцевий референдум;

2) Верховна Рада України - акти законодавчої влади;

3) Президент України – акти глави держави;

4) Національний банк України – акти Національного банку України;

5) Кабінет Міністрів України, міністри або уповноважені ними органи державної влади, голови обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій - акти виконавчої влади;

6) Верховна Рада Автономної Республіки Крим - акти представницького органу Автономної Республіки Крим;

7) Рада міністрів Автономної Республіки Крим – акти виконавчої влади;

8) обласні, районні, міські, районні у місті, селищні, сільські ради, виконавчі комітети міських, районних у місті, селищних, сільських рад та сільські голи як одноособові виконавчі органи рад - акти місцевого самоврядування;

2. Інші органи чи їх посадові особи, окрім визначених у частині першій цієї статті, не можуть приймати нормативні акти. В межах своїх повноважень вони приймають рішення, розпорядження індивідуального характеру (адміністративні акти), а також накази внутрішньо-організаційного характеру.

3. Нормативні акти не можуть прийматися спільно декількома суб'єктами нормотворчих повноважень.

Стаття 7. Делегування нормотворчих повноважень

1. Не допускається делегування нормотворчих повноважень від Верховної Ради України іншим особам або органам.

2. Президент України не може передавати свої нормотворчі повноваження іншим особам або органам.

3. Органи виконавчої влади і місцевого самоврядування можуть делегувати нормотворчі повноваження, у випадках передбачених законом.

4. У нормативному акті про делегування нормотворчих повноважень повинно бути визначено:

1) обсяг повноважень і суб’єкти делегування;

2) термін делегування (у разі необхідності);

3) орган чи посадова особа, на яких покладається відповідальність і контроль за виконанням делегованих повноважень;

4) матеріально-фінансове забезпечення виконання делегованих повноважень (у разі необхідності).

Стаття 20. Юридична сила постанов Кабінету Міністрів України 1. Постанови Кабінету Міністрів України мають відповідати Конституції України, рішенням всеукраїнського референдуму, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, законам України, указам Президента України, рішенням Ради Національного банку України, постановам Правління Національного банку України, постановам Верховної Ради України.

Стаття 21. Юридична сила наказів міністрів 1. Накази міністрів мають відповідати Конституції України, рішенням всеукраїнського референдуму, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, законам України, указам Президента України, рішенням Ради Національного банку України, постановам Правління Національного банку України, постановам Верховної Ради України, постановам Кабінету Міністрів України.

1.1 Поняття та ознаки органу виконавчої влади як суб'єкта адміністративного права

Серед колективних суб'єктів адміністративного права слід, у першу чергу, виділити органи виконавчої влади. Місце органів виконавчої влади як суб'єктів адміністративного права визначаєься метою діяльності, а це - забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина. Механізм реалізації законів є механізмом самої виконавчої діяльності. Органи виконавчої влади посідають особливе місце у системі суб'єктів адміністративного права. По-перше, вони є основними (після Президента України) функціонально-галузевими носіями виконавчої влади в державі, а статус органу виконавчої влади закріплюється за ними в нормативному порядку; по-друге, є найважливішою складовою органів державного управління і державного апарату в цілому (як відомо, державний апарат, крім органів державного управління, об'єднує управлінські структури законодавчої влади, органи правосуддя, прокуратури та інші державні органи); по-третє, вони об'єднані єдиним керівництвом і підпорядкуванням, внаслідок чого діють узгоджено і цілеспрямовано; по-четверте, кожен з органів цієї системи наділений державою специфічною компетенцією у сфері державного управління і реалізації державної виконавчої влади; по-п'яте, система органів виконавчої влади справляє регулюючий вплив на всі сфери державного і суспільного життя; по-шосте, в рамках своєї компетенції органи виконавчої влади самостійні в організаційному та функціональному відношеннях; по-сьоме, здійснюється специфічний вид державної діяльності, яка за своїм юридичним змістом є виконавчо-розпорядчою. На основі зазначеного можна сформулювати визначення органу державної виконавчої влади -- це носій державної виконавчої влади, що реалізує свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління і має юридичний (нормативно зафіксований) статус органу державної виконавчої влади. Крім того в адміністративно-правовій науці дають і інші визначення, так під органом виконавчої влади визнають частину державного апарату (організацію), яка має власну структуру та штат службовців і в межах установленої компетенції здійснює від імені й за дорученнм держави функцію державного управління в економічній, соціально-культурній, адміністративно-політичній сферах суспільного життя. Органи виконавчої влади мають усі найважливіші ознаки державних органів, але, крім того, вони мають і власні специфічні риси, обумовлені завданнями та особливим характером державного управління. До ознак органів виконавчої влади відносяться:

• система органів виконавчої влади та управління заснована на законі ієрархії, тобто підпорядкованості, підконтрольності, підзвітності нижчестоящих державних органів влади вищестоящим.

• кожен орган виконавчої влади, діючи від імені та за дорученням держави, має певний правовий статус, виступає носієм відповідних повноважень, релізація яких забезпечує йому досягнення мети виконавчо-розпорядчої діяльності.

• органи виконавчої влади наділено необхідною оперативною самостійністю, що виражається в їх компетенції - предметах відання, правах, обов'язках, територальних межах діяльності кожного окремого органу.

• кожен орган виконавчої влади має офіційне найменування та повноваження використовувати різні атрибути з державною символікою.

• діяльність цих органів має вторинний, підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер, бо вони здійснюють свої функції на підставі й на виконання закону.

• будучи частиною державного апарату, органи виконавчої влади маюь власну внутрішню структуру й штат службовців.

• орган виконавчої влади становить собою організацію - колектив людей - державних службовців, який сформований шляхом їх призначення або конкурсного відбору на посаду для здійснення конкретної виконавчо-розпорядчої діяльності в юридично-владній формі.

• органи виконавчої влади відрізняються від органів законодавчої та судової влади за своїм цільовим призначенням, функціями, характером діяльності, порядком утворення і взаємовідносинами між різними органами, складом службовців та порядком заміщення ними посад, формами й методами здійснення своїх юридично-владних повноважень.

• органи виконавчої влади відрізняються від підприємств, об'єднань, установ, організацій, у тому числі й державних тим, що мають державно-владні повноваження по відношенню до вищезазначених суб'єктів та керують ними.

Сутність органів виконавчої влади розкривається через з'ясування їх осноних функцій:

1) Соціально-політична - спрямовує владно-адміністративну діяльність виконавчих органів на неухильне виконання законів та актів, а також здійснення безпосереднього керівництва об'єктами управління.

2) Правозастосувальна - полягає у розробці і фактичному здійсненні організаційних заходів, спрямованих на забезпечення втілення приписів правових норм в життя.

3) Правоохоронна функція - забезпечення реалізації правозастосувальної діяльності і належну поведінку всіх учасників керованих процесів.

4) Контроль і нагляд - здійснюється в таких формах як забезпечення податкової і митної політики, аудит, наглядова діяльність за функціонуванням конкретних об'єктів.

5) Координаційна - співробітництво і погодження дій учасників і зменшення сфери безпосереднього адміністративного розпорядництва.

Чітку вказівку на види органів виконавчої влади містить Конституція України. За ст. 113 вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України; ст. 114 вказує на існування центральних органів виконавчої влади (міністерств); ст. 118 визначає місцеві державні адміністрації як місцеві органи виконавчої влади. Крім зазначених у Конституції України, чинне законодавство наділяє статусом органів виконавчої влади без подальшого його уточнення Раду міністрів Автономної Республіки Крим (п. 1 ст. 35 Конституції Автономної Республіки Крим) і міліцію (ст. 1 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 p.).

Таким чином, органи виконавчої влади України поділяються на: а) вищий; б) центральні; в) місцеві; г) спеціальні. До спеціальних доцільно віднести Раду міністрів Автономної Республіки Крим і міліцію.