- •1. Місце і роль соціальної психології в системі наукового знання
- •.1. Сутність, структура, функції, категорії соціальної психології та взаємозв'язки з іншими галузями знання
- •1.2. Предмет і завдання соціальної психології
- •1.3. Формування і розвиток соціально-психологічних знань
- •Передумови виникнення соціальної психології як самостійної галузі знання
- •Розвиток соціальної психології за рубежем
- •Становлення і розвиток вітчизняної соціальної психології
- •1.4. Методологія і методи соціальної психології
- •2. Соціально-психологічні проблеми особистості
- •2.1. Особистість з погляду соціальної психології
- •Особливості взаємозв'язку особистості і суспільства
- •Соціально-психологічні теорії особистості
- •2.2. Специфіка соціально-психологічного підходу до вивчення особистості
- •Соціально-психологічна природа особистості
- •Соціально-психологічні орієнтири дослідження особистості
- •2.3. Соціально-психологічні проблеми соціалізації особистості
- •Сутність соціалізації, її сфер, стадій, інститутів і механізмів
- •Соціально-психологічні особливості соціалізації представників різних вікових категорій
- •Вікові кризи життя і процес соціалізації індивіда
- •Асоціальні прояви особистості
- •2.4. Соціальна установка
- •Сутність соціальної установки
- •Соціальна установка і реальна поведінка
- •2.5. Особистість у групі
- •Самосвідомість особистості як чинник становлення у групі
- •Специфіка входження особистості в групу
- •Індивідуальні особливості людини і зовнішні поведінкові вияви
- •Статусно-рольові характеристики особистості
- •Статево-рольові параметри особистості
- •Поведінка особистості і соціальна напруженість
- •3. Соціально-психологічна характеристика спілкування
- •3.1. Спілкування як феномен соціальної психології
- •Соціально-психологічна специфіка спілкування
- •Особистість у контексті спілкування
- •Основні характеристики спілкування
- •Стратегії конфліктного спілкування
- •Соціокультурні аспекти спілкування
- •3.2. Комунікація в міжособистісних відносинах
- •Сутність міжособистісної комунікації
- •Психологічні особливості вербальної комунікації
- •Сутність рефлексивного слухання
- •Психологічні особливості невербальної комунікації
- •Особливості розміщення учасників взаємодії за прямокутним столом
- •Вияв емоцій
- •3.3. Міжособистісна взаємодія
- •Особливості взаємодії в соціальній психології
- •Основні ознаки і динамічні властивості спільної діяльності та її колективного суб'єкта
- •Форми поведінки особистості у міжособистісній взаємодії
- •Типологія міжособистісних конфліктів
- •Взаємодія і міжособистісний вплив
- •3.4. Сприймання і розуміння людьми одне одного у процесі міжособистісного спілкування
- •Соціальне і міжособистісне пізнання
- •Особливості процесів міжособистісного пізнання
- •Перцептивні механізми та ефекти
- •3.5. Перешкоди на шляху спілкування
- •Труднощі спілкування
- •Деформації спілкування
- •Бар'єри спілкування
- •Види комунікативних бар'єрів
- •4. Соціальна психологія груп і міжгрупової взаємодії
- •4.1. Феномен групи з погляду соціальної психології
- •Класифікація груп
- •4.2. Мала група у контексті соціальної психології
- •Сутнісні ознаки малої групи
- •Основні підходи та напрями у вивченні малої групи
- •Види і структурні характеристики малої групи
- •4.3. Динамічні характеристики малої групи
- •Групова динаміка
- •Концепції і моделі розвитку малої групи
- •Нормативний вплив у групі
- •Керівництво і лідерство у малих групах
- •Відмінності між керівником і лідером
- •Стилі лідерства (керівництва)
- •Прийняття групового рішення
- •Переваги і недоліки групового прийняття рішень
- •Поведінка людей, мотивованих на досягнення успіху і на уникнення невдачі
- •Класифікація групових завдань
- •Рівні, типи розв'язання завдань і ключові навички (за м. Вудкоком, д. Френсісом)
- •Проблема групової згуртованості і груповий конфлікт
- •Основні позитивні і негативні функції конфліктів у групі
- •4.4. Психологія великих соціальних груп і масових явищ
- •Загальна характеристика великих соціальних груп
- •Психологія соціальних класів
- •Психологія етнічних груп
- •Психологія масових явищ
- •Порівняння особливостей міжособистісного спілкування (обличчям до обличчя) і спілкування в умовах масової комунікації (за н. Богомоловою)
- •Психологічні особливості великих стихійних груп
- •4.5. Соціальна психологія міжгрупових відносин
- •Розвиток соціально-психологічних уявлень про міжгрупові відносини
- •Специфіка міжгрупової взаємодії та міжгрупового сприймання
- •5. Особливості прикладної соціальної психології
- •5.1. Загальна характеристика прикладної соціальної психології
- •Предмет і завдання прикладної соціальної психології
- •Особливості прикладних досліджень у соціальній психології
- •5.2. Основні сфери застосування прикладної соціальної психології
- •Прикладна соціальна психологія у сфері економіки і виробництва
- •Прикладна соціальна психологія у сфері політики
- •Прикладна соціальна психологія і управління
- •Прикладна соціальна психологія у сфері освіти і науки
- •Прикладна соціальна психологія і охорона здоров'я
- •Прикладна соціальна психологія і сім'я
- •Прикладна соціальна психологія у правовій сфері
- •Рекомендації, поради, методики Загальні правила успішного спілкування
- •Пізнання самого себе під час взаємодії з іншими
- •Особисті успіхи і невдачі у спілкуванні з партнером
- •Значення і роль уваги у ділових стосунках з іншою людиною
- •Ключ до встановлення діагнозу
Основні підходи та напрями у вивченні малої групи
Мала соціальна група та процеси, що в ній відбуваються, постійно привертали увагу вчених. На початку XX ст. важливим етапом у формуванні соціально-психологічного наукового мислення було дослідження соціальної фасилітації (підвищення швидкості або продуктивності діяльності людини внаслідок актуалізації у її свідомості образу іншої людини чи групи людей, як суперників чи спостерегачів за її діями) та соціальної інгибіції (погіршення продуктивності діяльності, її швидкості і якості, стримування дій індивіда під впливом присутності інших). Різноманітні уявлення про малу соціальну групу, розвиток групової психології стали передумовою кристалізації різноманітних напрямів у її вивченні. Найпомітніші серед них: діяльнісний, організаційно-управлінський, параметрична концепція, соціометричний, соціологічний, школа “групової динаміки”, психоаналітичний, інтеракціоністський. Діяльнісний напрям. Заснований на принципі діяльності. Накладання його на дослідження соціальної групи сприяло побудові теорій групової активності. Йдеться про стратометричну концепцію групової активності А. Петровського. У межах цього напряму М. Ярошевським запропоновано програмно-рольовий підхід до дослідження наукового колективу, а Г. Андреєвою розробляється модель соціально-перцептивних процесів у спільній діяльності. Організаційно-управлінський підхід. В його основу покладені уявлення про соціальну організацію та управлінську діяльність. Численні дослідження груп і колективів, що належать до цього підходу, мають яскраво виражений прикладний характер і орієнтовані в основному на психологічне забезпечення виробництва. Параметрична концепція. Пов'язана з ім'ям російського вченого Л. Уманського. її основна ідея полягає в передбаченні, що поетапний розвиток малої (за Уманським — контактної) групи здійснюється завдяки розвитку її важливих соціально-психологічних параметрів. Тому найзначущіші дослідження стосуються організаційних, емоційних і динамічних характеристик групи. Соціометричний підхід. Заснований Дж. Морено на виокремленні двох структур суспільних відносин: макроструктури як просторового розміщення індивідів у різних формах життєдіяльності і мікроструктури — психологічних взаємин особистості з оточенням. Мікроструктура є пріоритетною щодо макроструктури, оскільки визначає стан не лише малої групи, а й суспільства, оптимальним варіантом побудови якого є узгодження обох структур. Цей підхід (метод) має вивчати систему міжособистісних (емоційних) взаємин індивіда, щоб згідно з нею перебудовувати макроструктуру, розв'язувати всі суперечності в суспільстві шляхом підбору, перестановки людей відповідно до їхніх симпатій, оскільки ефективність діяльності людини залежить від оточення. Соціологічний напрям. Пов'язаний з експериментальною діяльністю Е. Мейо, який виокремлював дві системи взаємин у групі — формальну і неформальну, а також розкрив роль неформальної групи в задоволенні важливих соціальних потреб індивіда (прийняття, підтвердження, належність до групи). Пізніше стали розрізняти первинні і вторинні групи за ступенем соціальної дистанції між людьми. Виявилося, що в первинних групах така дистанція є мінімальною, в них відбувається особистісно забарвлене сприймання учасниками один одного, а у вторинних — дистанція більша, взаємини в них побудовані на вимогах спільного завдання. Йдеться про те, що у первинних групах переважає міжособистісне спілкування, а у вторинних — рольове. Школа “групової динаміки”. В основу цього підходу покладено “теорію поля” К. Левіна, згідно з якою поведінка людини зумовлюється взаємодією соціальних і психологічних детермінантів. Центральна ідея “теорії поля” була розвинута відповідно до вивчення груп. Дослідження функціонування груп із заданими характеристиками отримало назву “групової динаміки”, оскільки проблематика аналізу зводилася до вивчення сукупності групових процесів: утворення і розвитку групи, умов її формування та ефективності діяльності, особливостей взаємозв'язку групи з індивідом та іншими групами. Розглядаючи групу як динамічне ціле, яке більше за його частини, представники цього напряму окреслили увесь спектр проблем малої групи: внутрішньогрупові конфлікти, способи розв'язання групових рішень, групова згуртованість, керівництво і лідерство, стилі лідерства, кооперація та ін. Психоаналітичний підхід. Його теоретичним джерелом є психоаналіз 3. Фрейда. Психоаналітичне дослідження групових процесів базується на теоретичному узагальненні даних психотерапевтичних або тренінгових груп. Спільним для теорій, які виникли у межах цього підходу, є уявлення про групу як інваріант індивіда з його потребами, мотивами, цілями, які ним не усвідомлюються. Одержані у психотерапевтичних і тренінгових групах дані іноді екстраполюються на ширші соціальні спільноти, а це не завжди правомірно і коректно. Інтеракціоністський підхід. Його представники виходять з того, що групова поведінка зумовлюється взаємодією, активністю учасників групи та взаєминами між ними. Вихідною позицією аналізу є не окремий індивід, як у психоаналізі, а соціальний процес, який розглядається як інтеракція (взаємодія) індивідів у групі чи в суспільстві. Охарактеризовані напрями, безперечно, не вичерпують усього спектра уявлень про групу, очевидно їх перелік і градація зазнаватимуть змін, передумовою чого є динамічне соціальне буття людства у постіндустріальну, інформаційну епоху, про що свідчить хоча б спілкування і взаємодія у мережі Internet.