7.11 Мова контракту. Заключна частина

Слід відмітити важливість включення в текст контракту умови про мову контракту і кореспонденції, оскільки точний переклад юридичних та інших термінів з однієї мови на іншу в принципі неможливий і між відповідними текстами контракту, написаними різними мовами, може виникнути певна невідповідність. Крім того, переклад іноземного правового тексту передбачає знання не тільки іноземної мови, але й іноземного законодавства, причому часто у повному обсязі.

Також є сенс в умовах контракту визначити, якою мовою (мовами) буде вестись листування між продавцем і покупцем, якою мовою буде складено текст контракту.

У випадку, якщо сторони не передбачили умову про мову листування по контракту, то за звичаєм, що склався в практиці міжнародної торгівлі, мовою листування стає та мова, якою зроблена пропозиція укласти угоду. Як правило, зовнішньоторговельний договір купівлі-продажу складається двома мовами: мовою продавця та мовою покупця. При цьому в ньому обумовлюється, що обидва тексти мають однакову юридичну силу. При укладанні зовнішньоторговельної угоди слід прагнути, щоб контракт був оформлений мовою, якою підприємець досконало володіє. Однак, якщо за бажанням другого контрагента контракт складений двома мовами (вітчизняною і іноземного партнера), в тексті контракту необхідно зробити застереження, якій мові надається перевага у випадку невідповідностей чи розбіжностей.

Зміни та доповнення до Контракту

Звичайно завершальна стаття зовнішньоторговельного Контракту купівлі-продажу містить умови про порядок внесення змін та доповнень до Контракту. В практиці зовнішньоторговельних відносин склалися два спо­соби зміни чи доповнення Контракту. Перший передбачає, що зміни чи доповнення повинні вноситись безпосередньо в текст Контракту за взаєм­ною згодою сторін. В цьому випадку вони набувають юридичної сили. При другому способі зміни та доповнення Контракту можуть здійснюватися у вигляді складання додаткових протоколів, угод, які додаються до Контра­кту.

У будь-якому випадку зміни та доповнення, який би спосіб їх вне­сення не був вибраний контрагентами, повинні здійснюватися в письмовій формі, щоб уникнути можливих наступних розбіжностей.

Тема 8 валютно-фінансові відносини підприємств з зарубіжними партнерами

Міжнародні правила тлумачення основних положень і термінів ва­лютно-фінансових відносин. Валютно-фінансові умови контрактів. Форми міжнародних розрахунків. Кредитування зовнішньої торгівлі.

8.1 Міжнародні правила тлумачення основних положень і термінів ва­лютно-фінансових відносин

Валютою слід вважати грошову одиницю держави, яка обертається за її межами і на внутрішньому ринку, а також грошові одиниці міжнарод­них валютно-фінансових організацій. Її значення:

• грошова одиниця країни (долар - США, марка - Німеччина, гри­вня - Україна тощо);

• грошові знаки іноземних держав а також кредитні і платіжні за­соби, які виражені в іноземних грошових одиницях і використо­вуються в міжнародних розрахунках - іноземна валюта;

• міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця і платі­жний засіб (ЕКЮ, євро, СПЗ тощо).

Нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відно­син можливе лише за умови вільного обміну національної валюти на ва­люту інших країн, вільного обертання грошей за межами державного кор­дону. Іншими словами, найбільш ефективне включення в міжнародний по­діл праці можливе тільки на основі конвертованості валюти (конвертова­ність характеризує якість валюти). Існують три класи конвертованості ва­лют.

І група - вільно конвертовна валюта (ВКВ). Ця валюта вільно ї необмежено обмінюється на інші іноземні валюти. Сфера обміну ВКВ по­ширюється на поточні операції, пов’язані з повсякденною зовнішньоеко­номічною діяльністю (зовнішньоторговельний обмін, неторговельні платежі, туризм), а також на операції з руху зовнішніх кредитів і закордонних інве­стицій. Іншими словами, до числа ВКВ відноситься валюта тієї країни, за­конами якої відмінені і не передбачаються будь-які обмеження з будь-яких видів операцій з нею - торгових, неторгових (туризм, переказ спадщини), переказу капіталу (як для резидента, так і для нерезидента).

Валютами ВКВ визнані американський долар, англійський фунт сте­рлінгів, німецька марка, японська ієна, французький франк, швейцарський франк, італійська ліра, канадський долар та ін.

Розряд валют визначає Міжнародний валютний фонд (МВФ).

ІІ група - частково конвертовна валюта (ЧКВ) є проміжною гру­пою. Це національна валюта країн, в яких застосовуються валютні обме­ження для резидентів і з окремих видів обмінних операцій, ЧКВ обмі­нюється тільки на деякі іноземні валюти і не по всіх видах міжнародного платіжного обороту.

ІІІ група - замкнута (неконвертовна) валюта. Це національна ва­люта, яка функціонує тільки в межах однієї країни і не обмінюється на іно­земні валюти (заборона як для юридичних, так і для фізичних осіб). До за­мкнутих відносяться валюти країн, які застосовують різні обмеження і за­борони на ввезення і вивезення, купівлю і продаж, обмін національної і іноземної валют, а також використовують різні методи валютного регулю­вання.

Клірингові валюти - це розрахункові валютні одиниці, які існують в ідеальній (розрахунковій) формі у вигляді бухгалтерських записів банків­ських операцій з взаємних поставок товарів і наданню послуг країнам - учасникам платіжної угоди.

Валютні операції між учасниками валютного ринку неможливі без обміну валютами і визначення його пропорції. Під обміном однієї валюти на іншу розуміється купівля і продаж іноземної валюти за національну чи іншу валюти. Співвідношення обміну валют називається валютним кур­сом і встановлюється через валютне котирування.

Валютний курс формується, головним чином, під дією співвідно­шення між попитом та пропозицією, що визначається в довгостроковому плані станом торговельного балансу. Значну роль для відповідності попиту і пропозиції відіграють процентні ставки, оскільки завжди інвестори прагнуть до найбільш прибуткового вкладення капіталу і інвестують його туди, де вищі процентні ставки. Курс валюти, пропозиція якої обмежена, зростає, тоді як курс валюти з надлишковою пропозицією падає.

Великий вплив на формування курсу має стан та розвиток платіж­ного балансу. Платіжний баланс визначається, в основному, співвідношен­ням експорту та імпорту, однак значну роль відіграє рух капіталів та обмін послугами, які посилюють певні тенденції нерівноваги торговельного ба­лансу.

Безсумнівний вплив на формування курсів, особливо короткотермі­новий, має економічна політика держави.

Курс іноземної валюти виражається в різних країнах по-різному. В міжнародній практиці прийнято давати котирування з точністю до 4-х зна­ків після коми. Найбільш поширеним методом визначення курсу (котиру­вання) валют є пряме котирування (ПК). В цьому випадку певна фік­сована кількість іноземної валюти прирівнюється до кількості національної валюти, тобто фіксована кількість одиниць іноземних гро­шей виражається в місцевих грошових одиницях.

Пряме котирування прийнято в усьому світі, однак в Англії застосо­вується зворотне (непряме) котирування (ЗК), коли вказується скільки грошових одиниць іноземної валюти приходиться на фіксовану кількість національної валюти. Це пояснюється тим, що до 1971 року у Великобри­танії була відсутня десяткова система, і тому зворотне конвертування було легше використовувати на практиці.

Якщо в курсовому бюлетні іноземних валют відсутня інформація, яка вас цікавить, слід використовувати крос-курс.

Крос-курс - це курс, отриманий розрахунковим шляхом з курсів двох валют до третьої. Крос-курси являють собою певне співвідношення двох валют, яке випливає з їх курсу по відношенню до будь-якої третьої валюти (наприклад, до долара США).

Валютні курси розрізняються і в залежності від того, відбувається купівля чи продаж валюти.

За курсом покупця (bid) банк купує валюту.

За курсом продавця (offered) банк продає валюту.

Різниця між цими курсами називається маржею, вона служить для покриття витрат банку і становить прибуток банків від валютних операцій. Точно встановленої величини цієї різниці не існує. Звичайно маржа складає 5, 10, 20 пунктів чи піпсів (points and pips) , - так називаються третій і четвертий знаки після коми; перші три цифри, які називаються «big figure», залишаються при цьому, як правило, незмінними.

Для кожної конкретної валютної угоди маржа залежить від часу та місця здійснення цієї угоди. В період кризи маржа значно вища від її зви­чайного рівня. Величина маржі залежить від ринкового обороту: чим він менший, тим вища різниця між курсами продавця і покупця, і навпаки. Маржа може залежати і від платоспроможності клієнта: чим остання вища, тим менша величина маржі.

Певний вплив має і конкретна валюта угоди. Маржа суттєво менша з валют, обсяг угод в яких досить великий. В останні десятиріччя різ­ниця між курсами покупця і продавця з провідних валют скоротилась. Знизились витрати по здійсненню торгівлі валютою в результаті впрова­дження комп’ютерної техніки і значного збільшення оборотів цієї торгівлі. Посилилась і конкуренція в даній сфері. Прибуток комерційних банків від торгівлі валютою утворюється не тільки за рахунок маржі і розмірів обо­роту, але й за рахунок значних власних операцій.

Отримання швидкої вигоди від різниці в ціні на різних ринках отри­мало назву «арбітраж». Його суть полягає в тому, щоб купити в одному місті дешевше, а продати в іншому дорожче.

Існують валютний арбітраж на основі різниць в курсах і вирівнювальний арбітраж. У першому випадку арбітражер (дилер) намагається купити валюту максимально дешево в одному з фінансових центрів і одночасно продати її з прибутком в іншому місці, де курс вищий. Це різницевий арбі­траж у чистому вигляді.

Прямий вирівнювальний арбітраж - це використання курсової різниці між валютами боржника і кредитора. У непрямому бере участь третя валюта, котра купується за дуже низьким курсом і продається в місці пла­тежу. Великий розрив у процентних ставках різних країн може призвести до того, що міжнародний рух капіталу буде визначатися процентним ди­ференціалом (капітали потечуть в ті країни, де існують високі процентні ставки).

Валютні опціони подібні до опціонів на товарній біржі. Опціон дає право покупцю в попередньо встановлений час купити певну суму інозем­ної валюти за попередньо фіксованим курсом.

Курси також диференціюються за видами платіжних документів, за допомогою яких здійснюється переказ грошових коштів. Курс, який по­значений в котируванні, як правило, відноситься до телеграфного пере­казу. Крім того, іноземна валюта виступає у формі поштових переказів, ве­кселів (тратт) і чеків.

Ці платіжні засоби виписуються банками на банки-кореспонденти, які знаходяться за кордоном. Розрахункова операція полягає в перенесенні сум з рахунку банку, який виконує це доручення. Потім ці суми заносять на рахунки тих фірм та осіб, на користь яких вони переказані. Курс пошто­вих переказів і чеків нижче курсу телеграфних переказів, а курси переказ­них векселів (тратт) ще нижчі, оскільки, по-перше, переказ коштів за допомо­гою телеграфного переказу коштує дорожче, ніж при інших способах, а, по-друге, при поштових переказах, чеках і траттах кошти вилучаються з обо­роту на більш тривалий термін. Залежно від термінів здійснення операцій валютні курси диференціюються на:

• поточний ( касовий) валютний курс - це курс по операціях, які здійснюються зараз, тобто протягом двох банківських днів;

• терміновий (форвардний) валютний курс - це курс по опера­ціях, які здійснюються на певний термін (наприклад, три місяці, півроку).

Купівля-продаж іноземної валюти на валютних ринках відбувається у формі касової (готівкової) угоди і / або термінової валютної угоди.

Касова угода здійснюється на умовах «спот» (spot); застосовується, в основному, з метою негайно отримати іноземну валюту для зовнішньотор­говельних розрахунків, а також уникнути можливих валютних втрат від зміни курсів. Для касової операції характерно те, що момент укладання угоди практично збігається з моментом її виконання. Валюта поставляється покупцю відразу ж після укладання угоди, як дату зарахування вико­ристовують наступний робочий день після дня укладання угоди. Термін поставки валюти носить назву «дата валютування» («value date»).

Продану валюту продавець перераховує телексом на рахунок, вка­заний банком-отримувачем. При валютній угоді «спот» на ринку застосо­вується, як правило, курс телеграфного переказу, який завжди розгляда­ється учасниками валютного ринку в якості основного показника курсу ва­люти. Курси готівкових угод публікуються в котирувальних таблицях (бю­летнях). Такі операції найбільш широко застосовуються на валютних рин­ках і складають на сьогоднішній день приблизно 55% загального обсягу міжбанківського ринку.

Термінова валютна угода застосовуються для страхування платежів по зовнішньоторговельних, прямих, портфельних інвестиціях за кордоном та з іншою метою. Угода здійснюється шляхом укладання договору між продавцем і покупцем валюти про поставку її покупцю через певний час після укладання угоди і за курсом, зафіксованим в момент її укладання.

Особливої важливості при укладанні термінової валютної угоди на­буває вірна оцінка перспективи зміни курсу. Курс валют за терміновою угодою визначається, з одного боку, співвідношенням попиту і пропозиції їх на валютному ринку на момент її укладення, а з іншого - різницею між процентними ставками по окремих валютах.

Курс валют за терміновою угодою встановлюється шляхом дода­вання до касового курсу премії (репорту) чи віднімання від нього диско­нту (депорту). Якщо курс за терміновою угодою нижчий курсу за касовою операцією, то з касового віднімається дисконт. І навпаки, якщо валюта ко­тирується дорожче за терміновою угодою, то до курсу за угодою «спот» додається премія.

Такий порядок визначення курсу за терміновими угодами застосову­ється при прямому котируванні валют. При непрямому котируванні дис­конт додається до курсу «спот», а премія навпаки, віднімається від нього. Термінові курси об’являються комерційними банками і публікуються в котирувальних таблицях, де звичайно вказуються курс «спот» та розміри премій і дисконтів.

На валютний курс впливає широке коло чинників: економічних (тор­говельний баланс, баланс за поточними операціями, стан платіжного бала­нсу, загальний стан економіки), технічних, політичних, спекулятивних. З іншого боку, валютний курс має певний вплив на економіку. При цьому він залежить не тільки від відомих фактів і цифр, але й від очікувань.