6.2 Укладення зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу

У зовнішньоторговельній угоді беруть участь дві сто­рони, які іменуються контрагентами (партнерами). За загальним правилом у контракті відносини даного виду можуть вступати іноземні фізичні і юридичні особи, а також особи без громадянства. Сторони, що беруть участь у зовнішньоторговельній угоді, по­винні мати певні повноваження на її здійснення.

Юридична особа - це організація, що має у відповідності з законодавством своєї країни відокремлене майно і відповідає по своїх зобов’язаннях цим майном.

Юридичні особи повинні мати самостійний баланс чи кошторис. Юридична особа може здійснювати будь-які види діяльності, які відповідають цілям, що передбачені в її засновницьких документах і не заборонені законом. Окремими видами діяльності, перелік яких визначається законом, юридична особа може займатися тільки на осно­ві спеціального договору /ліцензії/. Юридична особа підлягає реєстрації у відповідності з вимогами національних законодавств.

Іноземна юридична особа - це організація, яка має права і обов’язки юридичної особи згідно з законодавством іноземної держави, де вона зареєстрована. Треба мати на увазі, що в кожній державі існують свої особливості в тлумаченні і визначенні видів і типів юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність.

При підготовці до укладення зовнішньоторговельної угоди купівлі-продажу необхідно ознайомитись з відповідними документами, які підтверджують платоспроможність представника іноземної фірми і самої фірми на укладення даного виду договору.

Укладення зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу як певний процес являє собою систему дій сторін (партнерів) в ході узгодження умов контракту. Початковим етапом є попередні переговори, які іноді називають трактацією угоди. Переговори ведуться поштовою чи телеграфною перепискою, по телефону чи під час особистих зустрічей представників обох сторін. Ініціатива вступу в переговори може бути проявлена як продавцем, так і покуп­цем. Покупець або відкликається на об’яву чи інший вид реклами продавця, або звертається до відомої йому фірми із запитом прислати пропозицію партії товару чи оферту.

В комерційній практиці оферта являє собою письмове, усне, чи таке, що випливає з поведінки пропонуючої сторони – оферента , повідомлення про бажання (пропозицію) вступити в зобов’язувальний юридично договір (контракт), причому з умов даного повідомлення витікає, що воно буде зв'язувати оферента поки інша сторона - акцептант, якій оферта адресована, прийме її шляхом дії, утримання від дії чи зустрічним зобов’язанням. Акцепт в даному випадку свідчить про прийняття такої пропозиції /оферти/. Згода з офертою визнається акцептом, якщо вона отримана оферентом в обумовлені пропозицією терміни. Відповідь про згоду укласти договір на інших умовах, ніж запропоновані в оферті, розглядається як нова - зустріч­на оферта. Оферта покупця по договору купівлі - продажу робиться у формі замовлення.

Згідно з загальним правилом комерційна пропозиція (оферта) повинна містити: точне і скорочене найменування продавця; його торгову марку, фірмовий знак (якщо вони є); найменування товару; коротку і достатню характеристику товару; обсяг поставки, який про­понується; мінімальну кількість товару в партії; відомості про упаковку; умови поставки за ІНКОТЕРМС; ціну на умовах поставки за штуку і за партію; терміни поставки; порядок оплати; оптову скидку; реквізити продавця.

Розрізняють два види оферти.

Тверда оферта - це письмова пропозиція про продаж певної партії товару, направлена конкретному покупцю. Це пропозиція, на основі якої у оферента виникають певні зобов'язання, що витікають з оферти. В ній продавець обумовлює термін, протягом якого вважає себе зв’язаним запропонованими ним умовами, тобто він не в змозі їх відмінити чи змінити. Отримана адресатом оферта не може бути відкликана протягом терміну, встановленого для її акцепту, якщо це не обумовлено в самій оферті. Протягом даного терміну продавець не може звертатися з подібними пропозиціями до іншого партнера. Відповідь, не отримана в термін, вказаний в оферті, означає відмову покупця від укладення контракту; продавець звільняється від зробленої пропозиції і має право звернутися з нею до іншого партнера.

Отримавши відповідне повідомлення з пропозицією укласти контракт, покупець повинен або прийняти таку оферту повністю, або відхилити її. Незгода покупця з будь-яким пунктом оферти прирівнюється до відмови від укладння контракту на запропонованих умовах. В цьому випадку покупець направляє продавцю контрпропозицію.

У випадку, якщо пропозиція про укладення контракту є повністю прийнятною для покупця, він направляє продавцю у встановлений в оферті термін беззаперечний акцепт. Договір вважається укладеним, якщо акцепт отриманий особою, яка направила оферту, в межах вказаного в ній терміну.

Вільна оферта або публічна оферта - це пропозиція про продаж певної партії товару, яка направлена невизначеному колу осіб, що не породжує для оферента будь-яких зобов’язань.

Якщо в письмовій оферті не визначений термін для акцепту, то договір вважається укладеним, якщо акцепт отриманий особою, яка направила оферту, до закінчення терміну, встановленого законом чи іншими правовими актами, а якщо такий термін не встановлений - протягом нормально необхідного для цього часу. Коли оферта зроблена усно, без вказання терміну для акцепту, договір вважається укладеним, якщо інша сторона негайно заявила про свою згоду (акцепт).

Отже згода покупця на умови, викладені у вільній оферті, не означає ще укладення договору. Якщо покупець згоден з такою пропозицією, то він повинен підтвердити свою згоду твердою контрофертою. І якщо фірма-продавець акцептує цю контроферту, то контракт вважається укладеним на запропонованих умовах.

Особливість правового регулювання зовнішньоторговельних угод проявляється в тому, що сторони зовнішньоторговельного договору купівлі-продажу повинні визначити законодавство країни стосовно даного контракту. Вибір законодавства партнери здійснюють узгоджено. Якщо в контракті таке узгодження відсутнє, то застосовують колізійні норми.

Колізійна норма - це норма, що визначає, право якої держави повинно бути застосовано до відповідного правовідношення. Треба мати на увазі, що колізійна норма носить характер відсилання. Нею можна керуватися тільки разом з певною матеріально-правовою нормою, до якої вона відсилає, тобто нормою законодавства, що вирішує питання по суті. Разом з матеріально-правовою нормою, до якої відсилає колізійна норма, вона виражає певне правило поведінки для учасників громадянського обороту, в даному випадку - продавця і покупця по зовнішньоторговельному контракту купівлі-продажу.