87. Етногенез та розселення германських народів Європи.

Германськими мовами розмовляє близько 550 млн. чоловік. Ці мови традиційно поділяються на три підгрупи - північну або скандинавську (шведська, датська, норвезька, ісландська, фарерська), західну (англійська, фризька. нідерландська, німецька, ідиш) і східну (згаслі мови - готська, бургундська, вандальська, ґепідська, герульська). Вважається, що германські племена Область первісного формування - південь Скандинавії, п-ів Ютландія та Шлезвіґ-Гольштейн; їхній подальший розвиток відбувався на фоні численних міграцій їх носіїв, особливо у 2-5 ст., в епоху “великого переселення народів”.

Найдавніші письмові пам’ятки написані рунічним письмом (використовувалося з VIII до ХІІІ ст.) і готським алфавітом (IV ст.). Латинське письмо з’явилося з запровадженням християнства в Англії від VII ст., Німеччині з VIII ст., скандинавських країнах з ХІ ст. (Ісландія, Норвегія) та з ХІІІ ст. (Швеція. Данія).

За останні 300 років чотири германські мови досягли міжнародного і поширення і в наш час є державними в 61 країні, у тому числі німецька - в шести, нідерландська - у п’яти, шведська - у двох, а англійська - у 54 країнах. Англійська є також однією з 6 мов Генеральної Асамблеї 00Н. Англомовні країни виробляють до третини світової промислової продукції (1 місце у світі). Англійською мовою написані понад 40% книжок, які щорічно перекладають у світі (1 місце у світі). Щорічні англомовні переклади наукової та художньої літератури виносять до 8% загальної кількості перекладених назв книжок (3 місце у світі після іспаномовних (14%) і німецькомовних (10%) перекладів). Англійська панує в комп'ютерних технологіях, в інтернеті, є найпоширенішою мовою телеграфних агенцій. - все це зумовлює її провідну роль у новому процесі глобалізації людської культури. Фактично за останні півстоліття англійська стала неофіційною світовою міжнародною мовою.

88. Етногенез та розселення романських народів Європи.

Романські мови - група мов індоєвропейської родини, пов'язана спільним походженням від латини, закономірностями розвитку і помітними рисами структурної спільності (В.Гак). Термін "романські" походить від лат. rоmanus ("притаманний Риму", згодом - "Римській імперії"). Це латинське слово в ранньому Середньовіччі означало народне мовлення, відмінне як від класичної латини, так і від германських та інших діалектів. Мовців у світі близько 600 млн. Романські мови як державні чи офіційні вживають 66 країн (у т.ч. французьку 30 країн, іспанську - 23 країни, португальську – 7, італійську - 4, румунську - 2 країни). Французька та іспанська, крім того, є офіційними та робочими мовами Генеральної Асамблеї ООН. Ще декілька романських мов мають статус парціальної („часткової”) мови у відповідних країнах: галісійська й каталанська в Іспанії, ретороманська у Швейцарії. Решта романських moв є мовами хатнього вжитку без особливого соціального статусу: окситанська або гасконсько-провансальська у Франції, сард(ин)ська в Італії, аромунська - поза Румунією на Балканах.

Ядром формування романських мов є колишні землі Римської імперії навколо Середземного моря, де збереглося романське мовлення - це т.зв. '"Стара Романія''. Внаслідок колоніальної експансії у 16-19 ст. романські мови зазнали світового поширення ("Нова Романія" або Латинська Америка та численні країни Африки).

Романські мови пов'язані поступовими переходами, що утруднює їхню класифікацію. Виділяють мови "суцільної Романії” (від португальської до італійської"), які найповніше продовжують спільно романський мовний тип (А.Алонсо, В.фон Вартбург). їм протистоять, з одного боку, ''внутрішня"' мова сардська з численними архаїчними рисами, а з іншого - "зовнішні" мови — французька, ретороманська, балкано-романські із значними інноваціями та більшими впливами субстрату, адстрату, суперстрату(В.Гак).

Спільні риси звукової системи - 7 голосних, найповніше збережених в італійській мові (в окремих мовах є ще носові голосні, передні огублені та середні); групи латинських приголосних зазнали в них спрощення і перетворення. Романські мови - флективні з сильною тенденцією до аналітизму. Морфологічне вираження нерегулярне. Іменник має 2 числа, 2 роди, у балк.-романських 2 відмінки; є різноманітні форми артиклів. Займенники зберігають елементи відмінкової системи. Прикметник в цілому узгоджується з іменником. Дієслово має систему розвинених форм (бл. 50 простих і складні); є 4 способи і 16 часів, 2 стани, своєрідні неособові форми, з якими утворюються перифрази зі становим значенням. Порядок слів у реченні переважно SPO. Прикметник-означення звичайно іде після означеного. Словник успадкував в основному народний лексичний фонд, є чимало запозичень з кельтських, германських, у новіші часи з класичної латини та давньогрецької (через латину); у балкано-романських - зі слов'янських мов. Письмо на латинській основі, письмові пам'ятки - від 10 ст. У19 – 20 століттях були спроби пристосувати до романських мов кирилицю (румунська і молдавська мови).