2. Контрольна влада у сучасній державі та її інститути. Інститут омбудсмена (народного правозахисника) та його особливості.

Контрольна влада обумовлена контролюючою діяльністю держави, а сама влада здійснюється різнорідними органами, то проблема полягає в тому, щоб забезпечити конституційно єдність контрольних органів у механізмі держави, що забезпечить інституціональну самостійність контрольної галузі державної влади.

Контрольна влада згідно з однією з теорій у науці конституційного права - влада, яка посідає самостійне місце в системі розподілу держ.влади поряд з законодавчою, виконавчою і судовою. У більшості держав контрольна влада представлена вищими органами держави особливого роду(конституційні суди, рахункові палати, державні контролери, омбудсмени). На відміну від відомчого, адміністративного контролю, інститути контрольної влади посідають самостійне місце, вони організаційно відокремлені від інших гілок влади.

Специфіка діяльності органів контрольної влади полягає в тому, що вони не встановлюють загальних правил поведінки, як це робить законодавча влада, не займаються державним управлінням, яке притаманне відповідній владі, не розглядають конкретних кримінальних, цивільних, трудових та інших справ, що становить сферу діяльності судової влади. Органи контролю, і зокрема Конституційний Суд України, займаються лише розслідуванням, перевіркою, вивченням стану справ і не мають права втручатися в оперативну діяльність установ і підприємств та призначати покарання (рез.перев.передають в інші орг.влади).

Інститути контрольної влади становлять Конституційний Суд України, прокуратура України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Рахункова палата України, Антимонопольний комітет України, Національна Рада України з питань телебачення і радіомовлення.

До останнього часу інститут омбудсмена, як і сам термін "омбудсмен", в Україні були відомі лише порівняно вузькому колу фахівців-правників.

Однією з головних функцій омбудсмена у світі є контроль за діяльністю виконавчих та інших органів державної влади шляхом розгляду скарг громадян на дії тих чи інших органів або посадових осіб, що призвели до порушення прав та свобод людини і громадянина.

Процедура звернення до омбудсмена максимально неформальна та гнучка, а доступ до нього є безплатним і відкритим для всіх громадян держави.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини є класичним взірцем парламентського омбудсмена, оскільки обирається на посаду Верховною Радою України (ст.5 закону) шляхом таємного голосування, що забезпечує йому високий статус, легітимність, а також є гарантією незалежності від усіх гілок державної влади, включаючи законодавчу. У зв'язку з цим важливо, що строк перебування на посаді Уповноваженого з прав людини не збігається зі строком повноважень парламенту України (ст.5 закону)[4]. Для забезпечення діяльності Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в Україні утворюється секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка.

Призначення на посаду та звільнення працівників секретаріату здійснюються Уповноваженим Верховної Ради з прав людини.

При Уповноваженому з метою надання консультаційної підтримки, проведення наукових досліджень, а також вивчення пропозицій щодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини і громадянина може створюватися консультативна рада (яка може діяти і на громадських засадах) із осіб, що мають досвід роботи в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина.

Уповноважений з прав людини має право призначати своїх представників у межах виділених коштів, затверджених Верховною Радою України.