2. Демократичний та бюрократичний принципи організації держави. Бюрократія і бюрократизм у здійсненні державної влади.

Демократія — політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних стандартів. Демократія відома в історії ледве чи не раніше, ніж інші монархічні форми організації суспільства: пряма первісна, общинна демократія, військова, племінна демократія попереддержавних етапів політичного розвитку людства. Демократія - форма устрою будь-якої організації, заснована на принципах рівноправності ЇЇ членів, періодичної вибірності органів правління і прийняття рішень в них за більшістю.

Бюрокрáтія (від фр. bureau — бюро, канцелярія та грец. κράτος — влада, панування) — адміністративна система організації, що складається з ряду офіційних осіб, посади і пости яких утворюють ієрархію і які розрізняються формальними правами і обов'язками, що визначають їх дії і відповідальність.

Для бюрократії характерне перебільшення значення формальних процедур, скрупульозне виконання інструкцій, що спричиняє відокремлення бюрократичного управління від потреб об'єктів управління, помилки у керівництві та його неефективність при вирішенні проблем, які вимагають нетрадиційних підходів та засобів.У недемократичному суспільстві панування бюрократії сприяє утвердженню безконтрольного і необмеженого панування чиновництва, яке перетворюється у самодостатню, відокремлену від суспільства верству, усуненню громадян від управління суспільними справами, стає підгрунтям для запровадження авторитарних процедур та методів управління.

Поняття "бюрократизм" ширше за своїм змістом, ніж "бюрократія", і вживається для характеристики такого стану управління державою чи іншими різними організаціями, де існує "панування канцелярії", відірваність виконавчих органів від інтересів цих організацій, а пріоритет надається власним потребам, де функціонують відносини формалізму, некомпетентності, консерватизму, корупції тощо.

3 Правові системи. Національні, інтегративні та міжнародна правові системи.

Під правовою системою, ми розуміємо усю сукупність правових явищ у державі, сукупність узгоджених юридичних засобів, за допомогою яких чинна влада здійснює регулятивний та стабілізуючий вплив на суспільні відносини.

Під правовою системою розуміють також усю правову організацію суспільства.

Окрім права, правова система містить у собі багато інших компонентів, а саме: правотворчість, правосуддя, правозастосування, правовідносини, суб'єктивні пра¬ва, правові організації, законність, правопорядок, правосві¬домість.

Остання класифікація, якої дотримується більшість сучасних вчених

Романо-германський тип правових систем:

А) романський підтип правових с-м (Франція, Бельгія, Люксембург, Голландія та ін.);

Б)германський підтип (група) правових систем (ФРГ, Австрія, Швейцарія та ін.);

2. Англо-американський тип правових систем (Англія, Пн.Ірландія, США, Канада…):

А) англійське загальне право; Б) американське право.

3. Змішаний тип правових систем:А) скандинавські правові системи (група);Б) латиноамериканська група правових систем (Аргентина, Уругвай, Парагвай).

4. Релігійно-традиційний тип правових систем:А) релігійно-общинна група правових систем;Б) далекосхідно-традиційна група правових систем;В) звичаво-общинна група правових систем.

Характерні особливості правової системи України:

-Її корені містяться в романо-германському типі правової системи(осн.джерело-Закон) - - насл.радян.прав.с-ми (сформувався обвинувальний ухил при розгляді справ в суді;

Домінував дозвільний тип правового регулювання за принципом: дозволено тільки те, що передбачено законом)

Після проголошення незалежності правова система України розвивається як самостійне правове явище, для неї характерно:

• Звільнення від класово-ідеологічного впливу (догм) радянського права;

• Вона знаходиться в перехідній стадії свого розвитку, тому містить окремі елементи, риси соціалістичної правової системи;

Національна правова система – конкретно-історична сукупність права (законодавства), юридичної практики і панівної правової ідеології окремої країни (держави). Нац. правова система є елементом конкретного суспільства і відображає його соціально-економічні, політичні, культурні особливості.

Міжнародна правова с-ма представляє собою цілісну сукупність правових норм міжнарод. походження, міжнародних органів і організацій, а також міжнар.-правової свідомості, які забезпеч. в процесі юрид. практики врегулювання виходячих за межі нац. границь сусп. відносин, які виникають між субєктами світового співтовариства.

Структура міжн. правової системи — це стійка єдність елементів правової системи, їх зв'язків, цілісності, зв'язків елементів із цілим.Елементи правової системи суспільства: • суб'єкти права — фізичні особи, юридичні особи • правові норми і принципи; • правові відносини, правова поведінка, юридична практи¬ка, режим функціонування правової системи; • правова ідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова культура; • зв'язки між названими елементами, що визначають резуль¬тат 'їх взаємодії — законність, правопорядок.

Поняття «правова система» має узагальнюю¬чий характер. Воно містить у собі, по суті, усі правові явища: правотворчість, правосвідомість, діяльність, що реалізує право, правову ідеологію. (Право ЄС – інтегративна правова система).

Білет 7