76. Дкнс і Україна. Проголошення незалежності України.

19 серпня 1991 року з метою повернення суспільства до попередніх порядків була здійснена спроба державного заколоту. Його ініціатори — представники вищого державного керівництва СРСР — заявили, що у зв'язку з начебто хворобою Пре­зидента СРСР М. Горбачова його обов'язки виконуватиме Г. Янаєв, а країною керуватиме Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС, рос. ГКЧП - Государственный комитет по чрезвычайному положению).

ДКНС оголосив про запровадження на півроку в окре­мих районах СРСР надзвичайного стану. Призупинялася діяльність всіх політичних партій, окрім КПРС, громад­ських організацій і рухів демократичного спрямування, заборонялися мітинги, демонстрації, страйки, запрова­джувалася жорстка цензура над засобами масової інфор­мації, призупинявся вихід газет, крім кількох лояльних до ДКНС. У Москві, де відбувалися головні події, було запроваджено комендантський час, виведено на вулиці та майдани війська.

Вранці того ж дня у Києві представник ДКНС, зібрав­ши командирів військових частин гарнізону міста, нака­зали виконувати всі розпорядження ДКНС, ультиматив­но зажадали підтримки ДКНС з боку Верховної Ради та уряду республіки. Керівництво Компартії України напра­вило на місця шифротелеграму із завданням партійним комітетам всіляко сприяти діям ДКНС. Лояльність щодо нього виявила більшість облвиконкомів республіки та ке­рівництво Кримської АРСР.

Акт проголошення незалежності України

24 серпня 1991 р. — прийняття Акта проголо­шення незалежності України терміново скликаною позачерговою сесією Верховної Ради. Основні положення:

• проголошення незалежності України та створення самостійної Української держави — України;

• неподільність і недоторканність території Украї­ни;

• чинність на території України винятково Консти­туції та законів України.

У результаті одвічна мрія багатьох поколінь українського народу здійснилася; українці нарешті здобули власну державу й отримали могутній поштовх для подальшого розвитку національного життя.

77. Формування і функціонування вищих органів деравної влади України в нових історичних умовах.

О́ргани держа́вної вла́ди України  — складова частина державного механізму, наділена владними повноваженнями, обсяг яких визначається Конституцією України та законами. Діяльність органів державної влади забезпечують посадові та службові особи, які працюють на професійних засадах, можуть здійснювати юридично чинні дії та мають спеціальний статус державного службовця.

Організація та діяльність органів державної влади здійснюється за принципом народного суверенітету, одним з елементів якого є поділ державної влади на законодавчу (здійснює Верховна Рада України), виконавчу (Кабінет Міністрів України, міністерства та ін. центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації), судову (Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції — Верховний Суд України, місцеві суди). Окреме місце в системі органів державної влади займає Президент України та органи прокуратури.

1 грудня 1991 року, одночасно з Усеукраїнським референдумом, на який винесли питання про підтримку Акта проголошення незалежності, відбулися вибори першого президента України. З шести кандидатів переконливу перемогу здобув Леонід Кравчук (61,6% голосів).

Становлення української державності сприяло визнанню нашої країни світовим співтовариством. 2 грудня 1991 року Україну визнали Польща та Канада, 11 грудня перше посольство в Україні відкрила Угорська Республіка. Протягом 1992 року Україну визнало 132 держави, зі 106 з них були встановлені дипломатичні відносини. З проголошенням незалежності України здійснено рішучий поворот у міжнародних відносинах.

Верховна Рада України прийняла нову концепцію зовнішньої політики, її представив перший міністр закордонних справ незалежної держави А. Зленко. У концепції наголошувалося, що Україна будує свою зовнішню політику на принципах взаємного розуміння й співробітництва, мирної співпраці та розв'язання всіх проблем між державами лише мирним шляхом, недопущення воєнних конфліктів, на основі взаємовигідних економічних торговельних зв'язків, економічного співробітництва, залучення в українську економіку вигідних інвестицій, широкого спілкування з державами міжнародного співтовариства в галузі культури, науки, спорту та інших сферах.