48. Утворення та діяльність Української Центральної Ради.

Світова війна загострила усі протиріччя, що існували у Російській імперії: між капіталістичним і феодальними укладами, буржуазією і робітниками, буржуазією і поміщиками-дворянами, царатом і суспільством, імперією і національнимиокраїнами - внутрішніми колоніями тощо. Названі протиріччя зумовили повалення царизму, Лютневу демократичну революцію. Влада у Росії опинилася у Тимчасового уряду, який отримав мандат на владу від Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів на час до скликанняУстановчих Зборів.

В Україні процес формування влади мав свою специфіку. Якщо в Росії склалося двовладдя, то в Україні – тривладдя. Поруч зі структурами російського Тимчасового уряду і Радами постала Українська Центральна Рада (УЦР), що була утворена 4(17) березня 1917 р. представниками ряду політичних партій та політичних блоків: Товариства українських поступовців (ТУП), Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), Україн­ської партії соціалістів-революціонерів (УПСР) та ін. Головою УЦР був обраний професор-історик М. С. Грушевський.

6-8 квітня 1917 р. відбувся Український національний конгрес, в якому взяли участь делегати з багатьох губерній України, а також з Петрограду, Москви, Кубані, Криму, де було багато українців. Конгрес ухвалив утворення Центральної Ради, як вищої законодавчої влади. У червні 1917 р. утворено виконавчий орган Центральної Ради — Генеральний секретаріат (уряд), який очолив письменник В. К. Винниченко.

У своєму І Універсалі (10 червня 1917 р.) УЦР проголосила автономію України у складі оновленої Росії. Однак під тиском Тимчасового уряду УЦР змушена була прийняти II Універсал (3 липня 1917 р.), де відмовлялася від автономії до скликання Всеросійських Установчих Зборів.

Після повалення більшовиками Тимчасового уряду та утворення Раднаркому на чолі з В. І. Леніним (25—26 жовтня 1917 р.) Центральна Рада проголосила себе вищою владою в Україні, зайняла антибільшовицьку позицію і прийняла ІІІ Універсал (7 листопада 1917 р.). У цьому документі говорилося про: утворення Української Народної Республіки (УНР) у складі Російської Республіки; передачу землі селянам; введення 8-годинного робочого дня; державний контроль над виробництвом; демократичні свободи тощо. Однак у здійсненні своїх рішень УЦР проявила повільність та непослідовність, що зменшило її авторитет і призвело до зростання більшовицького впливу в Україні.

49. Українська держава гетьмана п.Скоропадського.

Німецьке командування не приховувало свого невдоволення діяльністю українського уряду. 29 квітня 1918 року підготовлений німцями з'їзд «хліборобів» у Києві здійснив державний переворот, унаслідок якого розпущено Центральну Раду, а гетьманом України був проголошений Павло Скоропадський. Гетьманський переворот відбувся безболісно, ніякого опору нова влада не зустріла.

Вісім місяців Гетьманщини були суперечливими. Повним ходом відбувалась українізація, відкрито новий університет у Кам'янці-Подільському, засновано Українську академію наук (її президентом став видатний учений В. Вернадський), відкривалися українські освітні організації, наукові та культурні заклади, розгорнулося книгодрукування рідною мовою. Поряд з українськими також відкривалися російські, єврейські, польські школи.

Проте реальна влада в Україні перебувала в руках німців, накази яких слухняно виконував гетьман. «Нарешті до влади прийшла та людина, з якою можна працювати», — писав про Скоропадського німецький головнокомандувач Людендорф. У цих словах цілковита правда, бо до Німеччини рушили тисячі вагонів продуктів і худоби з України.

Політичні та соціальні заходи гетьмана розходилися з діяльністю Ради. Україна проголошувалася «Українською Державою», а назва «УНР» була скасована. Вийшов гетьманський наказ про повернення землі поміщикам і про компенсацію збитків революції. Відповідні заходи відбувалися й у промисловості:

• насамперед ліквідований робочий контроль на виробництві;

• заборонялися страйки;

• скасовувався 8-годинний і встановлювався 12-годинний робочий день.

Урядові П. Скоропадського вдалося встановити дипломатичні відносини не тільки з країнами німецького блоку (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною), а й зі Швейцарією, Фінляндією, Польщею та Росією.

Незважаючи на певні успіхи, гетьманський уряд, який очолював полтавський поміщик Ф. Лизогуб, не мав широкої підтримки в Україні, проти нього виступили робітники, селяни, більшовики, прибічники Центральної Ради, анархісти.

14 листопада 1918 року своїм універсалом П. Скоропадський сповістив про створення федерації з Росією. Це викликало обурення серед широких українських верств суспільства й прискорило падіння гетьманського режиму. 14 грудня 1918 року гетьман зрікся влади й виїхав з України разом з німецькими частинами. Гетьманська держава припинила своє існування.