7. Новаторство жанру і прикметні ознаки стилю Василя Стефаника (1871-1936)

«Золотим жнивом» називали прихильники Стефаникового таланту його чудові твори, де відбились людські муки, розпач і страждання, бездонне горе селянства. Стефаник із «сірого життя» плів «чудові вінки», закликаючи до світла, добра і справедливості. Його твори пройняті глибоким психологізмом, ліризмом і драматизмом. Стефаник змальовує селян, які стоять на порозі до повної пролетаризації. При всій своїй реальності його оповідання – не фотографії, а малюнки, ніби ескізи до майбутньої картини.

«Синя книжечка» – зубожіння селянина Антона, який, не маючи змоги сплатити податки, розпродав мізерне господарство, пропив з горя останній гріш і залишився з однією «синьою книжечкою» - паспортом, що дає йому змогу найматися на роботу. «Воєнні шкоди» – наростання ненависті українського селянства до польсько-шляхетної влади, яка грабувала народ. Відтворено напад сільських хлопців на урядовця, що віз «даровані» продукти. Новела «Morituri» - мрії галицьких селян про поділ поміщицької землі. Старі баби й діди, співчуваючи революційно настроєній молоді, гомонять. «Новина» - засудження капіталістичного ладу, що прирікає селянство на злидні і голодну смерть. Грицько Летючий, не маючи змоги прогодувати своїх голодних дочок, топить їх у річці.

«Палій» – картина життя і поступового наростання протесту сільського наймита Федора проти галицького куркуля Андрія Курочки. Дружина його померла, діти розбрелися (одна пішла в наймити, друга – заміж за злидаря конюха). На схилі віку Федір залишився самотнім, голодним, безпритульним і зневаженим, віддавши багатієві всі сили, молодість і здоров’я. Він вдається до помсти: підпалює садибу куркуля. «Я чужого не хочу, - каже він, - лиш хай має вигорить». «Камінний хрест» – страшна картина еміграції, що жене селян з рідного краю в чужі землі. Головний персонаж – Іван Дідух ніколи не знав радості. З дитинства наймитував, 10 років відбув у війську, жив як худобина: так і не звик біля столу їсти. Працював як скотина: «Коня впрягав у підруку, сам себе в борозну». Нелюдська праця виснажила Івана і переробила на «зробок»: «Я зробок - ціле тіло мозиль, кості дрихлаві…» Щоб уникнути такої ж долі для синів, від подався до Канади, а на прощання, передчуваючи страшне невідоме лихо на чужині, виносить на горб важкий кам’яний хрест, вибивши на ньому своє і жінчине імя. Канаду він зіставляє з могилою.

Леся Українка: «всі нариси Стефаника пройняті тим животворним духом співчуття автора до своїх персонажів, який надає непереможної чарівності художнім творам». Новели Стефаника концентрують увагу не на зовнішніх подіях, а на внутрішньому стані людини. Своєрідність його творчої манери - у вмінні через окремі деталі, типові та яскраві, розкривати широкі картини соціальної дійсності, малювати цілі драми людського життя. Горький: найхарактерніші ознаки його манери - вміння писати «коротко, стисло і страшно», виявляючи особливу увагу до розмовної народної мови. Іван Франко: оригінальність його новел - у новому способі «бачення світу крізь призму чуття і серця не власного, авторського, а мальованих автором героїв». Стефаник живе інтересами героїв, глибоко співчуває їм.

Він не любить ліричних акордів, поетичних прикрас, а двома-трьома штрихами надзвичайно яскраво зображує цілі драми. Розкриваючи психологію своїх героїв, Стефаник вдається до контрастних порівнянь і зіставлень: зовнішню грубість і лайливість Гриця протиставляє його доброті і любові до дітей («Новина»), молодість Федора – його немочі на схилі літ («Палій»), настрій шестирічного хлопчика – настрою його умираючої матері («Кленові листки»), напругу Івана – з напругою коня («Камінний хрест»), рани, завдані багатіями, з язиками вогню при пожежі («Палій»). У голодних дітей Гриця «тіла легкі, як пір я, а налиті сумом очі важкі, як олово» («Новина»). Майстерно застосовує метафори і епітети. Улюблена метафора – «гнити»: «ти тут гнив і маєш загнити…» («Палій»). Використовує народні вислови. Художні засоби близькі до усної народної творчості. Від його новел віє духом тужливої народної пісні («Кленові листки», «Дороги»). Мова Стефаника насичена покутським діалектом, що утруднює читання новел. Творча манера і його стиль цілком оригінальні.