1. Поняття “парламентаризм”. Парла-зм як форма суспільного співжиття. Обмежений парлам-зм

Парламент – це виборний колегіальний орган держави, тобто це вищий орган народного представництва, який виражає суверенну волю народу, покликаний регулювати важливі суспільні відносини головним чином шляхом прийняття законів, здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади і вищих посадових осіб. Парламент може бути наділений також іншими повноваженнями. Не у всіх країнах парламент є єдиним законодавчим органом, так закони можуть видавати й інші органи (Індонезія, Китай), абсолютні монархи (Оман), а також акти, які мають силу законів можуть видаватися органами виконавчої влади на основі делегування їм повноважень парламентом чи на сонові належної їм за конституцією влади. Акти, які мають силу законів видають військові і революційні ради після військових переворотів.

За Георгіну, Парламент і парламентаризм – поняття взаємопов’язані і взаємозумовлені, але зовсім не рівнозначні. Парламентаризм не може існувати без парламенту, адже його підвалиною є саме сильний і повновладний парламент. Але парламентаризм є водночас вищою якістю парламенту. Дореволюційний російський державознавець В.М. Гессен вважав парламентаризм вінцем конституційного режиму. У вітчизняній та зарубіжній конституційній літературі можна зустріти чимало дефініцій парламентаризму. Як правило, в них акцентується увага на тому, що парламентаризм – це система державного керівництва суспільством, для якої характерними є визнання провідної або особливої (істотної) ролі парламенту в здійсненні державно-владних функцій. Але таке визначення не розкриває змістовної характеристики цієї категорії. На наш погляд, можна запропонувати таке її визначення.

Парламентаризм – це визначена в конституції та інших законах і відповідним чином трансформована у практичну площину організація влади в державі і суспільстві, при якій парламент, побудований на демократичних засадах, володіє юридичним статусом і реальними повноваженнями представницького, законодавчого, контрольного й установчого характеру в бюджетно-фінансовій і зовнішньополітичній сферах і своєю активною діяльністю виступає гарантом захисту інтересів як більшості, так і меншості громадян країни. Отже, парламентаризм є вищою якістю функціонування парламенту в сучасних умовах

Формальними ознаками парламентаризму, які в тій чи ін мірі закріпилися в конституціях:

- розмежування законодавчої та виконавчої влади, що означає наявність поідлу влади та системи стримувань та противаг;

- контроль парламенту за діяльністю уряду – парламент реально впливає на функціонування та формування уряду;

- привілейований статус парламентаріїв та їх незалежність від виборців. Привілейований статус визначається принципом парламентського ідемнітету та імунітету

Найтиповіше парламентаризм проявляється за парламентських форм правління, у парламентарних республіках та парламентарних монархіях, де уряд формується парламентом і несе перед ним політ відповідальність. Проте парламент-зм можливий і в президентській республіці, де в наслідок притаманного їй жорсткого розподілу влади парламент має високий ступінь незалежності, як від уряду, так і від держави, і водночас наділений вагомими повноваженнями з контролю та діяльністю (США. Проявляється парлам-зм і в змішаній республіці, передусім це залежить від того, в якій мірі парламент бере участь у формуванні уряду та контролю його діяльності. В умовах абсолютної монархії парлам-зм як такий відсутній

Для країн, в яких парламент уже не відіграє головної ролі, пропонується поняття «обмежений парламентаризм». Рівень розвитку парламентаризму віддзеркалює рівень цивілізованості суспільства. У слабко - розвинутих країнах ідея парламентаризму, як правило, непопулярна, в них спостерігається злиття парламентських структур із національними фронтами чи союзами з правлячою партією або малопомітне функціонування цих структур як самостійних інститутів. У цивілізованих країнах, навпаки, спостерігається тенденція стійкого і послідовного розвитку парламентаризму