57. Формаційна теорія суспільного розвитку к. Маркса.

формаційний підхід був запропонова­ний основоположниками марксизму К. Марксом та Ф. Енгельсом. Для теорії суспі.іьно-економічних формацій К. Маркса характерні єдність принципів повторюваності та прогресивності (поступу) людської історії, які мають не ідеалістичну (надприродну) при­роду, а випливають з дослідження реальних суспільних процесів.

Уся історія сприймалась (аналізувалась) як закономірний процес зміни суспільно-еконо­мічних формацій.

У суспільно-економічній формації с два головних компоненти — базис і надбудова. Базис — економіка суспільства, складниками якої с виробничі сили та виробничі відносини. Надбудова — дер­жава, політичні та соціальні інституції.

Перехід від однієї суспільно-скономічної формації до іншої вимагає змін в економічному базисі

економічний базис, який змінився, веде до зміни політичної надбудови, так виникає нова суспільно-економічна формація, що перебуває на вищому, ніж попередня, рівні.

Але висхідний розвиток історії не виключає в ній повторюва­ності.

Формаційний підхід доволі поширений у світовій філософії, особливо у постсоціалістичних країнах. Основними його перева­гами є розуміння історії як закономірного історичного процесу, глибока розробка економічних механізмів розвитку, реалістич­ність, систематизація історичного процесу. Вадами є неврахуван-ня інших чинників розвитку історії, надмірна схематичність, відірваність від специфіки суспільства, лінійність, певна невідповідність практиці Карл Маркс виокремлював п'ять суспільно-економічних фор­мацій: первісну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну та комуністичну.

54. Філософські ідеї у творчості і.Я. Франка.

Однією з головних філософських проблем, якою переймався Іван Франко, була проблема сутності людини, її місця та ролі в суспільному прогресі.

Франко висловив думку про те, що найбільшою цінністю на Землі, яка варта уваги філософа, є людина, але не людина взагалі, а конкретна особа, «правдивий живий чоловік», що че­рез осмислення свого трагічного буття виростає до необхід­ності духовного прориву в просторі й часі.

Вищим ідеалом людського існування І. Франко вважав революційну непримириму боротьбу за людське щастя й свободу

Свобода однієї людини витікає зі свободи інших, вона є мис­тецтвом взаємодії з іншими людьми, звідси й надзвичайно велике значення етичної проблематики, яка була в центрі філософських інтересів Івана Франка

Свобода, гуманізм, солі­дарність з іншими людьми праці, на думку І. Франка, є показни­ками .морально-політичного прогресу людської цивілізації

Інтерес до політики привів Франка до вивчення марксизму, але з часом, критично його переосмисливши вчений став шукати власний шлях у політиці в межах соціал-демократичної ідеології. Ця ідеологія дава­ла можливість сподіватися на використання етико-морачьних чин­ників (принципів) у побудові справедливих соціальних стосунків.

93. Поняття науки.Класифікація наук.

Наукове пізнання пов’язане з функціонуван-ням особливого соціального інституту – науки. Наука – це не тільки система знань, а й діяльність, підкорена виробництву знань. Наука є система понять про дійсність і має на меті дослідження на основі певних методів пізнання об’єктивних законів розвитку природи, суспіль-ства і мислення, для передбачення і перетворення дійсності в інтересах суспільства, людини. Наука – це одночасно і система знань, і їх духовне виробництво, і практична діяльність на їх основі. Наука є складовою частиною культури людства, її питома вага постійно зростає.

Наука виконує такі основні функції:

• пізнавальну

• культурно-світоглядну

• функцію безпосередньої продуктивної сили

• прогностичну

• функцію духовного перевторення світу.

Наука має справу з особливим набором об’єктів реальності, які не можна звести до об’єктів пов-сікденного досвіду. Для опису цих об’єктів н. виробила спеціальну мову, а для безпосереднього впливу – створила систему спеціальних знарядь (інструменти виміру, різні прилади тощо).

Наука формує специфічні способи обгрунтування істинності знань: експерименталь-ний контроль за одержанням знань, виведення одних знань в інших, правильність яких вже доведена.

За предметом дослідження науки поділяються на:

• природничо-технічні (вивчають закони природи і способи їхнього освоєння);

• суспільні ( об’єктом тут виступають різні суспільні явища та їхні закони);

• гуманітарні (визначають саму людину, як соціальну особистість).

Предмет науки впливає на її методи, способи дослідження об’єкта. Так, в природних науках одним із головних способів дослідження є експеримент, а в суспільних – статистика.

В науці розрізняють емпірічний та теоретичний рівень.

У міру розвитку науки постійно розширюються можливості пізнання дійсності. Тобто, чим вищий рівень розвитку науки, тим ширші можливості для подальшого пізнання дійсності.