34. Українська філософія XX ст

Перша половина XX ст. позначилася відродженням і розвит­ком культурно-філософського життя в Україні. На цей період припала дискусія «механістів» і «діалектиків» (Семен Ссмковсь-кий і Володимир Юринець). Особлива уваги акцентувалася на необхідності єднання філософії та природознавства. 20—30-ті роки характеризуються поворотом до філософії бюрократично­го централізму (політизації, підпорядкованості змісту принципу партійності). Філософія стала інтерпретатором, пропагандистом марксизму в найбільш спрощеному й спотвореному, але досту­пному для всіх вигляді. Лише в 60-ті роки перед філософією відкрилися нові перспективи відтворення творчого духу (ПавлоКопнін, Володимир Шинкарук, Ігор Бичко, Мирослав Попович, Сергій Кримський, Володимир Свінціцький та ін.), які повною мірою виявилися наприкінці 80—90-х рр.

28. Скептицизм в античній філософії

Філософський напрям що заперечує можливість пізнання світу - — скептицизм.

Головна теза, якт-^- обстоював скептицизм: лю­дина може говорити лише про власні почуття, а не про причи­ни, що їх породжують. Найбільш концептуально не вчення буловикладено римським філософом Секстом Емпіриком

Емпірик, зокрема, говорив про тс, що відчуття людини є дже­релом усіх упереджень і хибних думок у процесі пізнання. Дра­матичні переживання з приводу неможливості отримати істинне знання призводять до того, що людина не може почуватися щас­ливою.

Скептицизм пропонує власну схему досягнення щасливого життя. Позаяк в основі нещастя лежить незнання, то людині слід уникати будь-яких невирішених проблем, які спричиняють страж­дання.

Утримання людини від вирішення внутрішніх і зовнішніх про­блем, активної розумової діяльності, на думку скептиків, мас привести до стану апатії (незворушності) й атараксії (безтурбо­тності) — двох найвищих цінностей скептицизму

30. Стоїцизм в античній філософії.

Зазвичай стоїцизм умовно поділяють на три частини: фізику (філософію природи), логіку та етику.

Вивчаючи фізику, можна отримати відповідь на питання про місце людини в космічній си­стемі.

Життя людини наперед визначене космічною душею, уникнути цієї залежності людина фізично не в змозі. Ця ідея визначила головну стратегію й такти­ку етики стоїків через те, що зовнішні матеріальні цілі зазви­чай недосяжні й нереальні, людина мас орієнтуватися лише на підвладний їй внутрішній вибір (свободу волевиявлення)

Тому зовнішня свобода виявляється лише в єдності, співпраці з долею, яку неможливо змінити. Ця співпраця знаходить свій вияв у організації повсякденного життя згідно із законами природи й Логосу. Досягнення гармонії з природою (до­брочинного життя) веде до щастя (евдемонії).

Стоїчний ідеал щасливого життя людини --це апатія (свобода від афектів життя) та атараксія (життя поза впливом зовнішніх обставин).

38. Філософія Арістотеля.

найбільше Арістотеля ціка­вила філософія, яка після його смерті отримала назву метафізика (як система світоглядних знань тю причинно-паслідкоаі ів язки у світі).

Арістотель говорив, що нсмас чистих ідей, не пов'язаних з навколишньою дійсністю, в реальності існують тільки одиничні й конкретні предмети матеріального світу, які називаються індивідууми

Арістотель вважав, що буття —це сут­ність (субстанція), що мас властивості кількості, якості, місця, часу, відношення, положення, стану, дії, страждання. Людина мо.ж'е сприймати лише властивості буття, але не його сут­ність.

Розмірковуючи над проблемою матерії, Арістотель визначає її як потенцію, обмежену формою, вона є пасив­ною й не здатна самороівиватися. Матерія є потенціал пред­мета.

Зміна якості призводить до зміни сут­ності самого предмета. Реальний світ — це послідовність пере­ходу від однієї форми матерії до іншої, тому причинно-наслідкові зв язки в матеріальному світі — це реалізація потен­ції (пасивної матерії) рухатися завдяки активній формі. Вищою формою, до якої рухається все суще, є Бог як абсолютне буття поза межами матеріального світу.

Він вважав, то душа є носієм свідомості людини й водночас вона ке­рує людським організмом. Душа має три рівні:

1. рослинна душа

2. тваринна душа

3. розумна людська душа

Мислитель говорив про те, що людина с політична тварина, наділена інтелектуальними можливостями.

Основою держави с прива­тна власність, яка відповідає сутності людини, її біологічному егоїзму, який стає основою необхідності захисту приватного інтересу. Нудь-яка державна влада захищає приватний інте­рес і дас підстави для корисного використання цієї влади окремими людьми, незважаючи на те, що влада має захищати інтереси всіх.

Отже, Арістотепь дав матеріалістичне трактування похо­дження світу й людини, він виділив засадові філософські кате­горії, за допомогою яких дав визначення буття матерії; виок­ремив шість типів держави, зокрема й ідеал держави — політію, вніс істотний вклад у розвиток логіки — дав поняття дедуктивного методу, обгрунтував систему силогізмів.