57 Операція «Вісла» — етнічна чистка, здійснена у 1947 році керівництвом Радянського Союзу, Польщі, Чехословаччини. Полягала у примусовій депортації (виселенні), з використанням збройних сил вказаних країн, українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині.
|
Зміст [сховати]
|
[Ред.]Передісторія
У 1944 між урядами УРСР і Польщі було підписано «Угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах». Це перше виселення українців зі споконвічних українських земель, що на той час належали Польщі, котре передувало "Операції «Вісла» та яке мало (за умовами Угоди) бути винятково добровільним, проводилося найчастіше примусово та із застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи для збільшення масштабів переселення вдавалися до:
-
позбавлення прав українців на землю,
-
ліквідації рідного шкільництва,
-
ліквідації культурно-освітніх установ,
-
ліквідації греко-католицької церкви тощо.
Протягом жовтня 1944 — серпня 1946, за даними польських джерел, до України (тоді — УРСР у складі СРСР) було переселено 482 тис. осіб.
Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію національно-патріотичних сил— Української Повстанської Армії та націоналістичного підпілля Організації Українських Націоналістів на території Закерзоння, що становило серйозну загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі. За цих умов польська комуністична влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити українську національну меншину в Польщі.
[Ред.]Планування депортації 1947 року та підготовка до неї
Пам'ятник жертвам депортації встановлений у місті Долина (Івано-Франківщина)
31 січня 1947 р. — голова Воєвідського комітету безпеки в Ряшеві полковник Іґнаци Вєлічко видає наказ провести облік українського населення на території Ряшівського воєводства.
5 лютого — польський Сейм проголошує «Закон про амністію для членів підпілля» на час від 22 лютого до 25 квітня 1947 р. Амністія не обіймає ОУН і УПА. Як заявлено під час сеймових переговорів:
-
Прощення і відпущення покарання для прибічників УПА було б повністю несумісне з нашими елементарними почуттями обов'язку перед державою, а також підірвало б найбільш життєво важливі інтереси країни
[розгорнути]
Оригінальний текст (пол.)
.
14 лютого — новоторгський староста Лєх Лея звертається до краківського воєводи з проханням виселити лемків. Пояснює це потребою
-
"...створенням однорідної держави з точки зору етнічної приналежності. Для перетворення кордонів повітів на суто польські, що зрештою відповідає інтересам держави, і щоб усунути питання Лемків з питань польської політики, рекомендованим би було переселення Лемків вглиб Польщі" ...
[розгорнути]
Оригінальний текст (пол.)
.
20 лютого — заступник начальника Генерального штабу Польського війська генерал Стефан Моссор у звіті міністру національної оборони і голові Державної комісії безпеки представляє список українців з 12 повітів Ряшівського воєводства і проект їх виселення.
-
...
[розгорнути]
Оригінальний текст (пол.)
.
25 лютого — голова Воєводської комісії безпеки в Ряшеві полковник Вєлічко пропонує виселити українців:
-
...
[розгорнути]
Оригінальний текст (пол.)
.
6 березня — з пропозицією виселення лемків виступає до Державної комісії безпеки командир Краківської округи ген. Вєнцковський. „Byłoby pożądanym, aby wystąpić z wnioskiem do rządu o spowodowanie przesiedlenia pozostałych jeszcze w pow. Nowy Sącz «Łemków» na teren Ziem Odzyskanych“.
27 березня — на засіданні Державної комісії безпеки обговорено пропозицію виселення українців. Прийнято постанову, щоб міністр державної безпеки генерал Радкевич «Sprawy dotyczące wysiedlenia Ukraińców z woj. rzeszowskiego» представив на засіданні Політбюро Центрального комітету Польської робітничої партії.
27 березня — у секретному рапорті Оперативного відділу Генерального штабу Польського війська записано: «Rozwiązanie zagadnienia ukraińskiego rozciągającego się na teren województwa rzeszowskiego, lubelskiego i części krakowskiego jest sprawą nadzwyczaj ważną, decydującą o wynikach dalszej walki z bandami UPA (…) Ponieważ ZSRR nie przyjmuje już obecnie tych ludzi na swe tereny, wydaje się rzeczą konieczną, aby przeprowadzić energiczną akcję przesiedleńczą tych ludzi pojedynczymi rodzinami na teren Ziem Odzyskanych, gdzie mogą się szybko zasymilować».