12. Критерії, принципи та чинники екон. Районування. Критерії:

- наявність вузлової проблеми як єдності природи, виробництва і людей;

- відтворюваність процесів госп. діяльності, їхня ефективність і просторова локалізація;

- урахування регіоноутворюючого значення міст як ядер госп. вузлів, центрів, пунктів;

- рівень сформованості та інтенсивності зв’язків;

- імовірність новобудов, освоєння природних ресурсів з урахуванням вимог екобезпеки;

- рівень життя населення.

Основні принципи:

1) Економічний.

2) Принцип перспективності розвитку;

3) Національний;

4) Адміністративний, що визначає єдність екон райо-ня і територіального політ-адмін устрою країни;

5) Принцип терит. цілісності району.

. Основні чинники, що впливають на виділення районів:

– характер виробничих відносин, способів виробництва;

– геополітичне положення;

– територіальний поділ праці і спеціалізацію господарської діяльності;

– природні умови і ресурси;

– населення з його трудовими навиками, комунікаційними, етнічними, національними особливостями, відмінностями у способі життя;

– характер виробничо-технологічної взаємо-пов’язаності, інтегрованості виробництва;

– систему розселення і територіальної організації виробничої та соціальної інфраструктури та ін.

13. Типи економічних районів та їх цільві функції.

Наукова і практична необхідність диференційованого підходу до вивчення територіально-господарських відмінностей у межах країни обумовлює також потребу систематизації різних економічних районів. Науково обгрунтованим є об’єктивне існування двох типів економічних районів — галузевих і загальних або багатогалузевих (інтегральних).

Галузеве (спеціальне) економічне районування потрібне для вивчення особливостей розміщення і проблем розвитку окремих галузей виробництва. Цей тип економічних районів виникає під впливом закономірності територіальної концентрації підприємств окремої галузі народного господарства і пов’язаних з ними обслуговуючих виробництв. Їх територіальна локалізація залежить в основному від наявності на певній території необхідних природних передумов (грунтово-кліматичних і сировинних ресурсів), крупного споживача продукції, сприятливих транспортних зв’язків тощо. Галузеві економічні райони є складовою частиною загальних економічних районів. Галузеве районування посилює наукову обгрунтованість визначення території загальних економічних районів.

Загальне (інтегральне) економічне районування базується на регіональних народногосподарських комплексах, в основі яких знаходяться територіально-виробничі комплекси різного ступеня сформованості або їх складові частини. За цим районуванням виділяється три підтипи інтегральних економічних районів: великі (макрорайони), середні (мезорайони) і малі (мікрорайони).

- крупні макроекономічні райони обєднують декілька адміністративних областей чи адміністративні області з автономною республікою. Головною метою виділення крупних економічних районів є виявлення та розмежування великих ТВК для визначення напрямів їх раціонального розвитку й ефективнішого використання їхнього ресурсного потенціалу.

- середні, або мезоекономічні райони є складовою макроекономічних районів. Це може бути територія адміністративної області або краю, автономної республіки. Обєктивною основою виділення мезоекономічних районів виступає ТПП як у масштабах країн, так і в межах крупних економічних районів. Мезорайони використовуються для середньострокового планування і прогнозування розвитку галузей виробництва та розробки програм галузевого розвитку, і для поліпшення управління господарською діяльністю регіону.

- Малі або мікроекономічні райони – це найнижчий ступінь інтегральних економічних районів. Вони органічно пов’язані з низовим адм.-територіальним поділом країни. Їх територія відповідає території внутрішньо обласних адмін.районів. Використовуються для поточного планування і поліпшення оперативного управління розвитком виробництва на їх території.