14 Фінансова, кредитна та банківська системи
14.1 Сутність і функції фінансів. Фінансова система
Поняття фінанси утворилось від латинського слова finansia, яке означає грошовий платіж. Фінанси - це відносини між людьми з приводу утворення та використання грошових фондів. Фонди - це ресурси, що знаходяться в суспільній власності або мають суспільне значення. Кошти грошових фондів виступають як фінансові ресурси, а відносини з приводу їх утворення, розподілу та використання - як фінансові відносини. Фінансові ресурси - це матеріальна основа, об’єкт фінансових відносин. Самі фінансові відносини є сутністю і змістом фінансів. Грошові відносини, не пов’язані з формуванням та використанням грошових фондів, не є фінансовими відносинами.
Виникнення фінансів пов’язане з виникненням грошей і держави. Фінансові ресурси потрібні були державі для задоволення потреб державної влади, утримання війська. Будь-яка влада є суспільною силою, а ресурси для її утримання мають суспільне значення, виступають як фонди.
Тому найважливішою функцією фінансів є відтворювальна. В сучасних умовах за рахунок фінансових ресурсів утримуються і відтворюються органи державної влади та місцевою самоврядування, а також значна частина невиробничої та соціальної сфери економіки.
Другою функцією фінансів є регулююча. За допомогою податків, процентних ставок та інших фінансових важелів держава регулює напрями та темпи розвитку економіки.
Третя функція фінансів — розподільча. Через державний та місцеві бюджети перерозподіляється переважна частина валового суспільного продукту та національного доходу.
Контрольна функція фінансів полягає в тому, що за допомогою фінансових показників та фінансових документів можна контролювати діяльність як органів влади так і господарюючих суб’єктів, насамперед, їхні доходи та витрати.
Сукупність фінансових відносин складає фінансову систему. Фінансовою системою також називають сукупність фінансових установ.
Основними ланками фінансової системи є державний бюджет, централізовані цільові фонди, фінанси підприємств, місцеві фінанси.
Державний бюджет - кошторис доходів та видатків держави або основний фінансовий план держави. Державний бюджет є централізованим фондом грошових ресурсів, що знаходяться в безпосередньому разпоряджені уряду.
Наступною ланкою фінансової системи є централізовані (спеціалізовані) фонди. Вони поділяються на бюджетні та позабюджетні. До централізованих бюджетних фондів належать:
1 Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення(фонд Чорнобиля).
2 Державний фонд сприяння зайнятості населення.
3 Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу.
4 Державний цільовий фонд розвитку промисловості.
5 Державний інноваційний фонд.
6 Фонд соціального страхування.
7 Фонд охорони навколишнього природного середовища.
8. Державний дорожній фонд.
Централізованими позабюджетними фондами України є:
1 Пенсійний фонд України.
2 Фонд сприяння виробництву та впровадженню приладів обліку споживання газу в побуті.
3 Фонд соціального захисту інвалідів.
4 Державний фонд сприяння конверсії.
5 Державний фонд охорони праці.
Види цільових фондів постійно змінюється. Наприклад, до 1977 року Пенсійний фонд включався в Державний бюджет, а Фонд соціального страхування був позабюджетним.
Важливою ланкою фінансової системи є фінанси підприємств. Підприємства всіх форм не тільки беруть участь у створенні централізованих фондів, а й створюють власні грошові фонди: амортизаційні, страхові, фонд заробітної плати та ін. Відносини з приводу утворення та використання цих фондів становлять фінанси підприємств.
Місцеві фонди включають в себе місцеві бюджети та позабюджетні фонди місцевих органів влади. До місцевих бюджетів відносяться обласні, міські, районні в містах, сільські бюджети. Законом України „Про бюджетну систему України” забороняється використовувати бюджетні кошти для фінансування позабюджетних фондів. Позабюджетні фонди можуть утворювались за рахунок надходжень від необов’язкових платежів добровольчих внесків фізичних та юридичних осіб, інших позабюджетних джерел.
14.2 Позичковий капітал і позичковий процент
Позичковий капітал - це певна сума вільних грошей, які надаються їх власником у тимчасове користування іншій особі (підприємцю) з метою отримання процента. В умовах сучасної ринкової системи позичковий капітал втратив самостійність й існує як відокремлена частина промислового капіталу. В силу яких причин відбувається така відокремленість. Річ у тім, що в процесі кругообороту й оберту капіталу утворюються тимчасові вільні гроші, які не можуть в кожний даний момент бути використані як капітал. Джерелом таких коштів є:
1) амортизація основного капіталу, яка накопичується у вигляді амортизаційного фонду і є тимчасово вільною до певного зносу основного капіталу;
2) тимчасове вивільнення грошових коштів яке відбувається в результаті незбігу часу реалізації готової продукції і часу закупки сировини для нового виробничого циклу;
3) частина оборотного капіталу, а саме - гроші, призначені для виплати заробітної плати;
4) частина прибутку, яка виділена для нагромадження;
5) гроші, які призначені для нагромадження всіма верствами населення.
Поява тимчасово вільних грошових коштів суперечить самій суті капіталу (бо капітал - це вартість, яка приносить додаткову вартість). Тому за таких умов об’єктивно утворюється особлива група підприємців, яка концентрує у своїх руках тимчасово вільні гроші і пускає їх в обіг з метою забезпечити їх зростання. Саме такі гроші передані одними підприємцями в тимчасове користування іншим з метою їх самозростання, набувають форми позичкового капіталу.
Позичковий капітал принципово відрізняється від промислового і торгівельного капіталу. А саме:
1) позичковий капітал є капітал-власність на відміну від промислового й торговельного, які виступають як капітали-функції. Тобто, якщо промисловий і торгівельний капітал приносять прибуток тому, що вони функціонують, то позичковий капітал приносить процент лише тому, що він є власністю;
2) позичковий капітал виступає як капітал-товар. Але це товар специфічний на від міну від товару як речі, тут об’єктом продажу виступає не продукт праці, а властивість грошей самозростати, приносити прибуток. Тим самим гроші у формі позичкового капіталу набувають подвійної споживної вартості. По перше, як гроші вони виступають у ролі загального еквівалента, а по друге, вони набувають властивості приносити додаткову вартість, тобто виступають у ролі капіталу. І що особливо важливо, гроші виступають як капітал не лише для їх власника, а й функціонуючого підприємця;
3) як товар особливого роду, позичковий капітал має і своєрідну форму відчуження. Так, звичайний товар відчужується від свого власника шляхом продажу, а позичковий капітал посередництвом позики. Тобто, гроші не продають назавжди. Відбувається лише передача грошей в тимчасове користування з метою використання їх другої споживної вартості - властивості приносити прибуток. Тому, після закінчення певного строку позичковий капітал повертається до свого власника та ще й з певним приростом - процентом;
4) специфічна природа позичкового капіталу знаходить безпосереднє вираження у формі його руху, яка якісно відрізняється від форми руху промислового і торговельного капіталів. Він не набуває ні промислової, ні товарної форми й функціонує лише в одній формі - грошовій. Тому формула його руху виглядає так: Г-Г'.
Отже:
1) суть позичкового капіталу - це грошовий капітал, який надається власником у позичку з метою отримання прибутку у формі проценту;
2) місце функціонування - сфера грошового обігу;
3) роль - прискорює кругооборот і оборот промислового капіталу;
4) функція - грошове обслуговування промислового капіталу;
5) особливість - це капітал-власність на відміну від капіталу-функції.
Позичковий капітал у процесі свого руху повинен зростати, тобто приносити своєму власнику доход. Він виступає у формі процента. Тут виникають питання:1) за що платить той, хто бере гроші в позику? 2) звідки беруться гроші у позичальника для виплати процента? Відповідаючи на перше питання, треба згадати що гроші у формі позичкового капіталу набувають додаткової споживної вартості, а саме - приносять прибуток (позичальник беручи в позику певну суму, оплачує їх власнику саме прибуток). І процент, який сплачує позичальник, не є ціною грошей, взятих у позику, адже гроші не можуть мати ціну. Він виступає лише як плата за споживну вартість цих грошей. А такою споживною вартістю є властивість приносити прибуток. А звідки береться прибуток? Той хто бере гроші в позику повинен їх застосовувати продуктивно, тобто там де створюється й реалізується вартість і додаткова вартість. Таким місцем є виробництво. За умов опоседкування позичковим капіталом процесу виробництва, загальний прибуток розподіляється між підприємцем і власником грошового капіталу. Перший отримує частку, яка називається підприємницьким доходом, а друга частка називається процентом. Оскільки підприємницький доход і процент мають одне й те ж джерело – додаткову вартість (прибуток), то чим більша ставка процента, тим менший доход, і навпаки. Тому між грошовим й функціонуючими підприємцями існує жорстка конкурентна боротьба за те, щоб якомога більше привласнити додаткової вартості.
Розмір збільшення або зменшення позичкового процента вимірюється нормою процента. Норма процента – це відношення суми річного доходу, який отримує позичковий підприємець до суми капіталу, що віддається в позику. Розрахунок норми процента ведеться за формулою:
де Нп - норма процента;
-
сума річного доходу, отриманого на
позичковий капітал;
Кп - сума позичкового капіталу.
Норма процента в кожний даний момент визначається пропозицією позичкового капіталу і попитом на нього.