- •1. Основи психології і педагогіки як складові соціально-гуманітарної та психолого-педагогічної підготовки економістів і банкірів в Україні.
- •2. Структура, фази, засоби спілкування.
- •3. Що означає поняття «біхевіоризм»?
- •4. Що означає поняття «сурдопедагогіка»?
- •1. Роль психології та педагогіки у майбутній професійній діяльності фахівця фінансово-економічного спрямування.
- •2. Педагогічні ідеї я. А. Коменського.
- •3. Що означає поняття «самовиховання»?
- •Що означає поняття «дидактика»?
- •1. Основні категорії (поняття) психології. Галузі психології.
- •2. Функції спілкування.
- •3. Що означає поняття «психіка»?
- •4. Що означає поняття «освіта»?
- •1. Основні напрямки психології у хх ст.
- •2. Засоби спілкування.
- •3. Що означає поняття «свідомість»?
- •4. Що означає поняття «педагогіка»?
- •1. Педагогіка як наука та історія її розвитку. Основні етапи розвитку педагогіки як науки
- •2. Мистецтво ведення переговорів.
- •Що означає поняття «самоосвіта»? Самоосвіта - самостійний спосіб отримання знань в певній галузі науки, мистецтва, техніки, політичного життя, культури, ремесла. Шляхи самоосвіти
- •1. Вплив спадковості і середовища на формування особистості.
- •2. Школа і педагогічна думка в епоху середньовіччя та Відродження.
- •3. Що означає поняття «соціалізація»?
- •4. Що означає поняття «навички»?
- •1. Мозок, його будова і функції.
- •[Ред.]Стовбур мозку
- •[Ред.]Оболонки головного мозку
- •[Ред.]Структурні частини мозку
- •2. Освіта України хvі – початку хх ст.
- •3. Що означає поняття «особистість»?
- •4. Що означає поняття «гуманізм»?
- •1. Психіка, перша та друга сигнальні системи, поведінка людини.
- •2. Культурний та освітній розквіт Київської Русі.
- •Пам'ятки педагогічної думки Київської Русі
- •3. Що означає поняття «біхевіоризм»?попередній варіант
- •4. Що означає поняття «адаптація»?
- •Поняття про мислення. Особливості розвитку творчого мислення.
- •2. Система освіти в незалежній Україні.
- •3. Що означає поняття «когнітивна психологія»?
- •4. Що означає поняття «гуманізм»?
- •Значення мовлення у житті людини.
- •2. Психологія формування особистої кар’єри.
- •2. Історичні організаційні форми навчання та їх трансформації в сучасні вітчизняні.
- •1. Пізнавальні процеси та комунікативні процеси.
- •2. Вимоги до написання резюме:
- •2. Система освіти в незалежній Україні.
- •2. Мета та основні завдання
- •2. Вимоги до написання резюме:
- •1. Поняття про творчість.
- •2. Педагогічні ідеї я.-а. Коменського.
- •3. Що означає поняття «комунікація»?
- •1. Психологія як наука, історія розвитку, основні категорії.
- •2. Вимоги до написання резюме.
- •3. Що означає поняття «біхевіоризм»?
- •4. Що означає поняття «педагогіка»?
- •1. Психологічна структура особистості.
- •Фізіологічні потреби
- •Потреби безпеки та захисту.
- •Потреби приналежності і любові.
- •Потреби самоповаги.
- •Потреби самоактуалізації.
- •2 Діяльність як форма активності особистості. Діяльність та увага
- •4. Що означає поняття «навчання»?
- •3. Що означає поняття «толерантність»?
- •1. Формування «я-концепції» особистості.
- •2. Психологія формування особистої кар’єри.
- •3. Що означає поняття «ейфорія»?
- •4. Що означає поняття «навички»?
- •Загальна уява про здібності. Поняття обдарованості
- •2. Учасники Болонського процесу
- •3. Що означає поняття «ієрархія»?
- •4. Що означає поняття «темперамент»?
- •1. Діяльність як форма активності особистості. Діяльність та увага.
- •2. Система потреб особистості за а. Маслоу.
- •3. Що означає поняття «онтогенез»?
- •1. Знання, уміння та навички як структурні елементи діяльності.
1. Педагогіка як наука та історія її розвитку. Основні етапи розвитку педагогіки як науки
Перші спроби осмислення практики виховання з урахуванням потреб суспільства відносяться до епохи розквіту рабовласницьких держав у середземноморських країнах. Вислови про мету, завдання, зміст і засоби виховання (звичайно, тільки для вільнонароджених) займали видне місце у творах Демокрита, Платона, Арістотеля та ін. давньогрецьких філософів. Ці вислови не були самостійними педагогічними теоріями, а були компонентами філософських систем або проектів організації суспільства. Для подальшого розвитку педагогічної думки велике значення мали ідеї старогрецьких філософів про опору виховання на принципи етики й психології, про єдність розумового, етичного й фізичного виховання, про вікову періодизацію розвитку людини й ін. У Стародавньому Римі виник особливий інтерес до проблем організації, вмісту й методів навчання в риторських школах. Книга Квінтіліана «Про виховання оратора» з'явилася по суті першою спеціальною працею, де був узагальнений досвід навчання, сформульовані вимоги до вчителя й вихователя, містилися вказівки на необхідність урахування індивідуальних особливостей дітей.
Педагогічні переконання європейських народів в епоху Середньовіччя відчули сильний вплив християнства, що стало пануючою релігією феодального суспільства в Європі; всі погляди на виховання розвивалися виключно в рамках християнського богослов'я. Аналогічне положення було й в інших регіонах земної кулі, де панували інші релігійні ідеології (іслам, буддизм).
Прагнення до звільнення людської думки від релігійних догматів, відродження інтересу до самої людини в його повсякденній діяльності, характерне для епохи розкладання феодального суспільства й зародження капіталістичних суспільних відносин (14-16 століття), відбилися й на педагогічних переконаннях. У різних за жанром творах гуманістів епохи Відродження (Т. Мор,Т. Кампанелла, Еразм Роттердамський, Франсуа Рабле, Мішель Монтень і інших) висувалися ідеї всебічного й гармонійного розвитку духовних і фізичних сил людини, світської освіти на базі засвоєння культурної спадщини античного світу й досягнень наукових знань, що бурхливо розвивалися в той період.
Історія педагогіки як цілісної теорії виховання людини починається з епохи перших буржуазних революцій в Європі і пов'язана з ім'ям чеського мислителя Я. А. Каменського, який, узагальнивши і теоретично осмисливши практику європейського виховання, створив струнку педагогічну систему. У «Великій дидактиці» Каменського розглянуто основні проблеми навчання й виховання. Каменській виявився основоположником класно-урочної системи навчання. Педагогічна теорія Каменського була органічною частиною його широкої соціально-політичної концепції, викладеної в капітальній праці «Загальна рада про виправлення справ людських», одна із частин якого («Пампедія») повністю присвячена педагогічним питанням. Зокрема, в ній вперше сформульована і розкрита ідея безперервної освіти і виховання людини впродовж всього життя, викладені вимоги до підготовки книг як головного інструменту освіти і т. д.
Починаючи з епохи Англійської буржуазної революції 17 століття в розвитку педагогічної думки можна виділити дві основні течії: з одного боку, продовжувала зберігати пануюче положення феодальна для клерикалізму концепція виховання, з іншої — починає складатися нове, буржуазне трактування виховання як засобу формування діяльної людини, підготовки її до життєвої боротьби за власне благополуччя. Яскравий вираз нові ідеали виховання отримали в працях англійського філософа-просвітителя Джона Локка, що висунув на перший план проблеми етичного й фізичного виховання й утилітаристського підходу, що з'явився родоначальником, до освіти й навчання. Важливе значення мала боротьба Локка проти теорії природжених ідей.
У 18 столітті теоретична розробка питань виховання здійснювалася, головним чином, у рамках Освіти. Спираючись на вчення Локка про природну рівність людей, передові французькі мислителі (К. А. Гельвецiй, Д. Дідро, Ж. Ж. Руссо та інші) розвивали положення про вирішальну роль виховання і середовища у формуванні особи. Дідро, зокрема, одним з основних завдань виховання вважав розвиток індивідуальності людини. Французькими матеріалістами обґрунтовувалася й популяризувалася ідея реальної освіти, яка повинна була витіснити так звану схоластичну утворену. Найбільший внесок у розвиток педагогічної думки в 18 столітті вніс Же. Ж. Руссо, що з'явився основоположником концепції природного, вільного виховання. Руссо зробив спробу намітити завдання, зміст і методи виховання й навчання дітей, виходячи з особливостей їх фізичного й духовного розвитку на різних вікових етапах, висунув вимогу активізувати методи навчання дітей. Вплив ідей Руссо простежується в демократичних проектах реформи народної освіти у Франції в період революції 1789—1793, у діяльності німецьких філантропістів (І. Б. Базедов, Х. Р. Зальцман, І. Г. Кампе і ін.), що створили оригінальні педагогічні установи інтернатного типу і що поклали по суті початок теоретичній розробці Педагогіці.
Педагогічна думка 18-19 столітті випробувала дію ряду положень німецької класичної філософії (І. Кант, І. Р. Фіхте, Р. В. Ф. Гегель). У розробці ж власне педагогічної проблематики важливим етапом була діяльність швейцарського педагога-демократа І. Р. Песталоццi, який спробував побудувати теорію виховання й навчання на базі даних психології. Досвід і думки Песталоццi, що стосувалися розвитку дитини в процесі навчання і виховання, питань трудового навчання, методів первинного навчання читанню, листу, рахунку, географії і ін., з'явилися стимулом для розвитку науки про виховання в 1-ій половині 19 століття Песталоццi був першим теоретиком народної школи.
У 1-ій половині 19 століття німецький педагог, психолог і філософ І. Ф. Гербарт зробив спробу представити педагогіку у вигляді наукової обґрунтованої теорії, що спирається на філософію й психологію (перша обґрунтовує цілі виховання, друга дозволяє відшукати правильні шляхи досягнення цієї мети). Ряд положень Гербарта (роль інтересу в навчанні, що виховує характер навчання, структура навчального процесу й ін.) були використані в подальшому розвитку педагогіки. Проте разом із цим буржуазними педагогами були засвоєні й консервативні сторони вчення Гербарта, що знайшли вираз у його теорії управління дітьми, яка по суті приводила до придушення особи дитини за допомогою детальної розробленої системи обмежень і покарань.
Значний внесок у розробку педагогіки взагалі й дидактики особливо вніс німецький педагог-демократ 19 століття Ф. А. У. Дістервег, який як один із найважливіших принципів виховання висунув принцип культуровідповідності — обліку в процесі виховання всієї сукупності даних культури, історії, економіки, характерних для країни й народу. Цей принцип разом з ідеєю природовідповідності виховання (яку обґрунтовували, трактуючи її, правда, по-різному, Каменський, Руссо, Песталоццi) значно збагатив педагогіку.
У кінці 19 століття виник рух так званої реформаторської педагогіки. Її прихильники виражали інтереси різних шарів буржуазії (що боролися між собою, але що одностайно виступали проти пролетаріату і його ідеології), але разом із тим вони критикували схоластичний вміст і догматичні методи навчання в школі, що пригнічувала особу учнів. Представники різного перебігу реформаторської педагогіки («нового виховання», «трудової школи», «руху за художнє виховання», «педагогіки особи» і інших) виступали за вільний розвиток індивідуальності кожної дитини, розробку нових організаційних форм і методів навчання, зміну змісту шкільної освіти, посилення виховного аспекту діяльності школи. Ідеї й концепції таких діячів реформаторської педагогіки, як Дж. Дьюї, Р. Кершенштейнер, Л. Гурлітт, Р. Шаррельман, О. Декролі, М. Монтессорі,, А. Ферьер і ін. панували в буржуазній П. до середини 20 століття, але зберегли в тій чи іншій мірі свій вплив і до теперішнього часу.
У Росії в 16-17 століттях, впротивагу християнсько-феодальної концепції виховання як подолання первородної гріховності людини і вироблення у нього відчуття упокорювання, покірності і релігійності, починають розповсюджуватися гуманістичні погляди на людину (діячі братських шкіл, Сімеон Полоцкий, Епіфаній Славінецкий і ін.), що виражалися, правда, часто в поняттях і термінах православного віровчення.
У 18 столітті у зв'язку зі становленням першої державної системи шкіл, закріпленої статутом 1786, російська педагогічна думка була пов'язана з обґрунтуванням різних варіантів цієї системи (Ф. Ф. Салтиков, Феофан Прокопович, В. Н.Татищев і ін.). Погляди на завдання, зміст і методи виховання й навчання відображали, головним чином, інтереси «освіченого абсолютизму» і випробували досить сильний вплив ідей французьких просвітителів, з якими були добре знайомі передові російські мислителі (І. І. Бецкой, Н. І. Новіков і ін.). У кінці 18 століття починає розвиватися дидактика, що було пов'язане з необхідністю забезпечити мережу шкіл, що розширювалася, підручниками й навчальними посібниками, а вчителів — рекомендаціями з організації й методики навчання (Ф. І. Янковіч де Мірієво).
До 60-х років 19 століття педагогічні ідеї в Росії розвивалися переважно в руслі революційно-демократичної суспільної думки і складали її органічну частину (А. Н. Радіщев, А. І. Герцен,Віссаріон Бєлінський, Микола Добролюбов, Микола Чернишевський, Д. І. Писарев і ін.). Увагу революціонерів-демократів привертали питання, пов'язані із з'ясуванням суті, мети і завдань виховання, із змістом і методами виховання і освіти і т. д. Метою виховання вони вважали підготовку громадянина-патріота з революційно-матеріалістичним світоглядом, непримиренного борця із суспільним злом, широко освіченого й працелюбного.
Загальний підйом визвольного руху, що почався із середини 50-х років 19 століття, викликав до життя широкий суспільно-педагогічний рух, який носив антикріпосницький характер. В обговоренні проблем виховання й шкільної реформи, що готувалася, брали участь видні вчені, письменники, діячі народної освіти (Н. І. Пирогов, Л. Н. Толстою, Н. Х. Вессель і ін.). У центрі уваги знаходилися питання призначення школи, гуманізації виховання, зміни характеру освіти й методів навчання тощо Розвернулася боротьба проти некритичного використання зарубіжних педагогічних теорій і виховних систем, почався рух за створення національної системи виховання. Усе це сприяло виділенню педагогіки в самостійну галузь наукової діяльності, розробці її на професійному рівні.