18. Гносеологічні погляди Демокріта

Письмові джерела донесли до нас свідчення про наявність великого викладу проблем гносеології в Демокріта (460 - 370 року до нашої ери). Видатний матеріаліст античності вчив, що з навколишніх предметів постійно закінчуються образи (ЕЙДОС) і через наші органи почуттів проникають в нас. Таким чином, наші знання - це наявні в нас матеріальні зразки, Ейдос, самих предметів, які існують навколо нас. За Демокріту, для сприйняття тих чи якостей, Ейдос, предметів, явищ матеріального або духовного світу, у нас існують відповідні органи: для матеріального світу - органи чуття, а духовного - розум. "Подібне пізнається подібним", - любив повторювати Демокрит. Останній вираз в його найширшому розумінні й тлумаченні увійшло в культури всіх європейських народів, знаходить своє застосування навіть у богословських докази існування Бога [6]. Демокріт учив також, що входять до нас з ейдосам атоми гострої форми дають нам відчуття кислого, кулясті - солодкого, незграбні - гіркого. Всі ці почуттєві відчуття він назвав вторинними якостями предметів, оскільки вони існують тільки в наших відчуттях. Але насправді нічого гіркого, кислого, солодкого, червоного, теплого, гучного насправді не існує. В дійсності, говорив Декарт, існує лише атоми і порожнеча. Атоми і порожнеча - це первинні, не залежні від наших відчуттів, властивості предметів і явищ, і вони сприймаються тільки розумом.

19.Софісти і Сократ. Метод пошуку істини Сократа.

Сократ - сучасник видатних софістів. Він не раз зустрічався і спілкувався з ними. У діалогах Платона ми бачимо Сократа, що постійно полемізує з софістами. Проте їх полеміку не можна розцінювати лише як критику софістичних установок свідомості. Бесіди, діалог, суперечка - нормальний стан мислячих людей саме за критеріями софістики. Взаємна полеміка і є те терен, на якому виникають і де виправдовують себе софістичні ходи думки. Саме для таких ситуацій і працювала софістика, готуючи свідомість людини до того, щоб відстоювати справедливість своєї думки, знаходити переконливі аргументи, викладати особисту точку зору, спростовувати протилежні твердження. Поза суперечкою, поза змаганням позицій і думок, готових спиратися лише на аргументи розуму, не було і не могло бути місця софістиці. Тому дискусії софістів, так само як і спори Сократа зі знаменитими "учителями мудрості", -  абсолютно природний стан софістично орієнтованої свідомості.

Своє мистецтво пізнання правди Сократ називав мистецтвом допомоги народженню — маєвтика (тут дослідники проводять паралель із тим, що мати Сократа була повитухою, жінкою, що допомагає народженню). Мета маєвтики — всебічне обговорення будь-якого предмету, визначення поняття; знаходження істини шляхом постановки питань, відповідаючи на які відповідач сам знаходить, «повиває» істину, обговорювану з установками того, хто намагається.

20. Етичні погляди Сократа.

Людина та її місце в світі стали центральною проблемою в етиці Сократа і головною темою його бесід. За суттю своєю, вчення Сократа - це філософія моралі, етика. Етично зорієнтована і його теорія пізнання, гносеологія. Морально - етичний сенс людських пошуків істини і оволодіння знанням зумовлюється тим, що витоки і знання і моральності походять до богів. Мірою людської чесноти виявляється міра його прилучення до божественної мудрості, і процес пізнання набуває характеру моральногї дії, морального акту. Позначений Сократом шлях пізнання і є його школа чесноти. Зумовлена ​​і пронизана божественним розумом гармонія всесвіту служить передумовою розумної, доцільної і цілеспрямованої земної діяльності людини і його доброчесного життя. Знання про людину, про форми його індивідуального, суспільного і політичного життя, його души і тіла, пороках і чеснотах, і знання про світ в цілому - це, за Сократом, не різні знання, але лише різні частини єдиного знання про божественну істину буття.

Етична чеснота в цілому і різноманітні її частини і прояви - наприклад, такі чесноти, як благочестя, мудрість, розсудливість, мужність, справедливість і т. п., - є знання, яке забезпечує вибір блага і відхилення зла. Регулююча роль знання, за Сократом, безумовна і абсолютна: «... немає нічого сильнішого знання, воно завжди і в усьому пересилює і задоволення і все інше». Тому зло діється, відповідно до Сократа, через незнання. Злий вчинок є наслідком нерозуміння що є істинне благо, а не результатом розумного зла; іншими словами, умисне зло неможливо.