4. Спроби Пилипа Орлика утворити в Європі антимосковські коаліції

Після підписання Прутського миру сподівання П. Орлика на велику війну між Росією і Туреччиною стали марними. Тому разом з Карлом XII гетьман виїхав за кордон, щоб створити широку європейську коаліцію. Він і далі плекав ідею об'єднання Правобережної, Лівобережної, Слобід­ської України та Запорізької Січі в соборну Українську державу.

У цей час у Європі тривало гостре суперництво за політичний і військо­вий вплив на континенті. Антиросійські настрої панували в урядах Англії, Франції, Голландії, Данії, Швеції, Речі Посполитої та інших дер­жав. П. Орлик, блискуче використовуючи європейські суперечності, по­рушив перед цими державами питання про незалежність України.

Через П. Орлика весь континент дізнався про прагнення України до не­залежності та про її боротьбу за свій суверенітет. Для політичних діячів Європи П. Орлик написав «Маніфест до європейських королів», з яким і звернувся до всіх європейських монархів.

Крім планів західноєвропейської коаліції, він також розробив проект східного антимосковського союзу, учасниками якого мали стати Річ Посполита, Османська імперія, Кримське ханство, Буджацька орда, Січ, Гетьманщина, донське козацтво, астраханські й казанські татари.

Проте ситуація в політичних колах Європи складалася не на користь П. Орлика. 1718 року на полі бою в Норвегії загинув гетьманів союзник Карл XII. А через три роки, ЗО серпня 1721 року, знесилена війною Шве­ція підписала з Росією Ніштадтський мир, за яким:

• до Москви переходили Ліфляндія, Естляндія, Інгрія, частина Карелії та острови Езель і Даго;

• Росія повертала Швеції Фінляндію.

Туреччина задовольнилася тим, що Росія поступилася їй Азовським уз­бережжям, і не хотіла більше воювати. Довга міжусобна боротьба повністю знесилила Польщу. Нарешті, за підтримки росіян польський трон захопив Август Саксонський (Фридріх-Август III), що дало мож­ливість Петрові І, за свідченнями сучасників, «порядкувати в Польщі як у себе вдома».

Діяльність Пилипа Орлика в Європі завдала багато клопоту російсько­му урядові. За наказом Петра І російські агенти намагалися впіймати й заарештувати непокірного гетьмана. Рятуючись від переслідувань, П. Ор­лик був змушений постійно переїжджати з однієї країни в іншу.

Подальша доля Пилипа Орлика. У 1714 році гетьман разом з частиною старшини скористався запрошенням Карла XII й переїхав до Швеції, але вже в 1720 році був змушений переїхати до Німеччини, а згодом — до Франції. З 1722 року П. Орлик перебрався на територію Османської імперії, де на вимогу турецького уряду оселився в Салоніках (Греція). Шукаючи підтримки в різних європейських держав (Франції, Англії, німецьких держав, Польщі, Ватикану), він неодноразово порушував пи­тання про допомогу в справі відновлення української державності, нама­гався сформувати власні військові сили та залучити до боротьби проти Російської імперії Запоріжжя.

Протягом цього часу гетьман постійно жив у неймовірній скруті. Як пи­сав сам П. Орлик, були такі дні, коли ні за що купити «ні хліба, ні дров, ні світла».

В еміграції гетьмана відвідували люди з України: ченці, купці, мандрівники, невільники. Усім він допомагав, чим міг. Європейські можновладці з великою повагою та пошаною ставилися до П. Орлика, який усе своє життя, енергію й сили віддав боротьбі за незалежність Ук­раїни. Цю справу після смерті гетьмана в 1742 року підхопив його син Григорій Орлик.