2. «Пакти й Конституція прав і вольностей Війська Запорізького»

Під час обрання гетьмана між П. Орликом, старшиною та запорожцями була укладена угода «Пакти й Конституція прав і вольностей Війська Запорізького» – документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика.

Конституція України, підготовлена українським гетьма­ном в еміграції та його найближчим оточенням, мала вступну частину й 16 статей. Текст цього документа був складений латинською й тогочасною книжною українською мовами.

Вступна частина. У преамбулі Конституції була схема­тично викладена історія українського народу та Війська Запорізького. Автори документа стверджували, що козаки («народ козацький») були засновниками Київської держа­ви. Однак згодом, у боротьбі з Польським королівством, Україна втратила свою незалежність, яку відновила тільки за гетьмана Б. Хмельницького. Далі зазначено, що Московське царство, порушивши взяті на себе зобов'язання щодо України, намагалося ліквідувати права й привілеї Війська Запорізького, перетворити козаків на регулярне військо, відібрати в них владу та «накласти рабське ярмо на вільний народ, який нікому не дозволяв себе завоювати силою зброї». За цих умов Військо Запорізьке було змушене відстоювати права україн­ського народу збройним шляхом. Підкреслено також визначну роль геть­мана І. Мазепи в захисті інтересів України та Війська Запорізького, оскільки саме він став на захист козацьких прав та вільностей, і саме він прагнув здобути для України таку бажану волю. Перед новообраним гетьманом П. Орликом ставилося завдання вибороти незалежність України за підтримки Швеції. Шведський король Карл XII як «покрови­тель і протектор» України, затвердивши умови й акти обрання гетьмана, ставав гарантом незалежної України та недоторканності її кордонів.

Основний текст і статті. В основному тексті документа проголошено принципи побудови Української держави. У 16 статтях Конституції ви­значено державний статус Гетьманщини, її внутрішній лад та відносини з іншими державами.

«Пакти й Конституція» П. Орлика визначали національно-державний суверенітет України.

У статтях зазначалося:

• Україна з обох частин Дніпра має бути звільнена від чужоземного панування;

• Україна має бути повністю незалежною від Московщини та Польщі;

• українські кордони вічні й недоторканні;

• Україна перебуває під протекторатом Швеції;

• Україна підтримуватиме союзницькі відносини з Кримським ханством.

У першому параграфі нормативного акта розглядалося питання про віру. Православ'я було проголошене державною релігією. Документ пе­редбачав незалежність української церкви при формальному її підпоряд­куванні константинопольському патріархові.

Другий пункт визначав кордони Української держави, які встановлюва­лися відповідно до умов Зборівського мирного договору, підписаного в 1649 року між Б. Хмельницьким та урядом Речі Посполитої. Таким чи­ном, Гетьманщина складалася з трьох воєводств (Київського, Брацлавського та Чернігівського), а її кордон з Польщею мав проходити по р. Случ.

У разі війни гетьман повинен був не тільки забезпечити непорушність і охорону кордонів, а й сприяти поверненню в Україну полонених, домага­тися відшкодування всіх збитків, заподіяних Україні війною.

У наступних пунктах стверджувалося повернення у володіння Війська Запорізького фортець Трахтемирів, Кодак, Калабердида та Переволочна разом з прилеглими до них землями та необхідність зруйнування москов­ських фортець, збудованих на Запоріжжі.

Важливими питаннями, висвітленими в Конституції, стали взаєми­ни між владою та народом. Якщо говорити сучасною мовою, в Україні встановлювалася парламентська респуб­ліка. Гетьманська влада обмежувалася постійною участю Генеральної ради в дер­жавному управлінні.

У шостому параграфі були визначені основні принципи державного правління в Україні, Усі найважливіші державні справи розв'язував гетьман разом з гене­ральною старшиною, полковниками й ге­неральними радниками від кожного пол­ку. Питання загальнодержавного значен­ня повинен був формулювати й виносити на обговорення в парламент гетьман. Пе­редбачалося тричі на рік (на Різдво, Ве­ликдень і на Покрову) збирати в гетьман­ській резиденції Генеральну військову раду. До останньої мала входити не тіль­ки генеральна, полкова та сотенна стар­шина, а й по одному депутату від кожного полку з числа «знатних ветеранів досвід­чених і вельми заслужених мужів» (гене­ральні радники) і посли від Низового Війська Запорізького. Усі парламентарі му­сили присягати на вірність державі. Без дозволу парламенту гетьман не мав пра­ва розв'язувати найважливіші державні справи.

У період між засіданнями Генеральної військової ради найвища виконавча влада належала гетьманові й генеральній стар­шині. Уряди полковників і сотників, які були не тільки військовими керівниками, а й мали всю повноту влади на територіях підлеглих полків і сотень, теж були вибор­ними. Уряд обирали «вільними голосами», а гетьман тільки затверджував його.

Гетьман не мав права підтримувати від­носини з іншими державами. Усе таємне листування він обов'язково мусив зачиту­вати старшині.

Наступні пункти Конституції обмежува­ли судову й фінансову владу гетьмана.

За сьомою статтею всі важливі судові спра­ви, серед них і про образу гідності гетьмана, передавалися на розгляд до Генерального військового суду.

Таким чином, за Конституцією в Украї­ні утворювалися три гілки влади: зако­нодавча (Генеральна рада), виконавча (гетьман і генеральна старшина) та судова (Генеральний суд).

Гетьман не мав права одноособово розпо­ряджатися державними коштами. Скарб­ницю очолював генеральний скарбник, який розпоряджався прибутками, узго­джуючи свої дії з гетьманом.

Згідно з дев'ятим пунктом Конституції на утримання гетьмана виділялися маєтки в Шептаківському повіті й частина земель Війська Запорізького.

За десятою та одинадцятою статтями гетьман повинен:

• здійснювати загальний нагляд за діяльністю адміністративних органів;

• затверджувати вибір найвищих урядовців і полковників;

• не допускати зловживань козацької старшини, боронити від кривд козаків і посполитих;

• звільняти від податків і повинностей козацьких удів, сиріт і деякі інші категорії населення.

У документі приділено значну увагу фінансовим, економічним і військо­вим питанням (проведенню ревізії державних земель, запровадженню фіксованого мита й різних зборів, скасуванню орендних стацій для ком­панійців і сердюків тощо).

Джерела

Уривки з «Пактів і Конституції» П. Орлика

...Щоб в Україні була утверджена вічно єдина віра православна східного сповідання під послушенством святійшого апостольсько­го трону константинопольського.

...Вітчизна наша щоб у потверджених пак­тами Речі Посполитої і Московської держави кордонах, які відійшли по річку Случ за геть­манства славної пам'яті Богдана Хмельниць­кого, була відступлена, вічно віддана й пакта­ми укріплена від Речі Посполитої в гетьман­ську область, щоб не були насильно змінені й порушені її кордони.

...Має ясновельможний гетьман з найяск­равішим ханом кримським дбати через послів про відновлення давнього з Кримською дер­жавою братерства, військової колегації та по­твердження постійної приязні, на яку огляда­ючись довколишні держави не наважувалися б бажати уярмлення собі України і її до будь-чого присилування.

...При трактуванні найяснішого його мило­сті короля шведського з Московською дер­жавою про мир об тім дбати, щоб Дніпро від городків та фортець московських, так і ґрунти військові були очищені від московської посесії і до первісної області Війська Запорізького повернені.

...Коли деякі Війська Запорізького гетьма­ни, привласнивши собі неслушно й безправно самодержавну владу, узаконили самовладне таке право: «Так хочу, так повеліваю!» — то через те самодержавство, невластиве геть­манському урядуванню, виросли численні в Запорізькому Війську незлагоди, розорення прав та вільностей, посполите утяження, лег­ке насильне і купне розкладення урядів вій­ськових: генеральної старшини, полковників та значного товариства. Отож ми, генеральна старшина, кошовий отаман і все Військо Запо­різьке домовилися й постановили з ясновель­можним гетьманом таке право, яке має бути збережене постійно в Запорізькому Війську:

… щоб у Вітчизні нашій першими радниками бу­ла генеральна старшина... За ними за звичай­ним порядком ідуть городові полковники, не­хай вони будуть пошановані як публічні рад­ники. Крім того, з кожного полку до загальної Ради мають бути обрані за гетьманською уго­дою генеральні радники — по одній значній старовинній, добророзумній та заслуженій особі. І з тими всіма генеральними особами, полковниками й генеральними радниками мають радитися ясновельможний гетьман та його наступники про цілісність Вітчизни, її загальне добро і всілякі публічні справи, нічо­го без їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою, не встановлюючи і до завершення не приводячи.

...У гетьманській резиденції тричі на рік має обиратися Генеральна рада: на Різдво, Великдень і Покрову. На ній, окрім названих вище представників , мають бути посли Запо­різького Низового війська, тобто Січі. Між Радами Україною правитиме гетьман з гене­ральною старшиною. Листи з інших держав гетьман повинен зачитувати старшині, так са­мо й відповіді.

...А коли б щось було б помічене з ясно­вельможного гетьмана супротивного, негаційного, шкідливого правам та вільностям вій­ськовим, тоді ж таки генеральна старшина, полковники й генеральні радники матимуть силу вільними голосами чи то приватно, чи публічно на Раді його вельможності виказати і з'явити про порушення прав та вільностей вітчизняних без найменшого ушкодження ви­сокого рейментарського гонору. На такі ви­кази не має ясновельможний гетьман вража­тися і чинити помсти, а дбатиме такі недолади справити.