Боротьба між демократією і авторитаризмом у 20-х роках XX ст.

Головним завданням у внутрішній політиці було ослаблен­ня соціальної напруги і досягнення стабільності. В політичному плані Японія була конституційною монархією. При владі стояли консервативні буржуазно-поміщицькі партії, які захищали інте­реси фінансової олігархії, великої буржуазії, поміщиків, генералі­тету. В уряді важливі пости займали ставленики концернів, пред­ставники мілітаристських кіл.

У 1919-1925 pp. в Японії точилася боротьба за ослаблення жор­сткого контролю держави над суспільством, за демократизацію гро­мадського життя. Студенти, інтелігенція, дрібна буржуазія, робітни­ки створювали політичні партії, товариства, спілки ліберальної, соці­алістичної, комуністичної, анархістської спрямованості. Як прави­ло, вони існували недовго і заборонялися властями під різними на­думаними, навіть безглуздими приводами. Кілька разів проти лівих організацій та їх діячів проводилися репресивні кампанії.

Великого розмаху набув рух за загальне виборче право. Після касових демонстрацій у Токіо в 1919 р. був прийнятий закон про зниження майнового цензу на виборах у парламент. Це при­вело до збільшення кількості виборців з 1,5 до 3 млн. чол. (при

кількості населення 56 млн. чол.). В 1925 р. парламент прийняв закон про загальне виборче право для чоловіків. Закон визна­чав віковий ценз для виборців - ЗО років і ценз осілості - 1 рік, що збільшувало кількість виборців до 13 млн. чол. Цей закон відповідав інтересам буржуазії, бо давав їй можливість потісни­ти в державному апараті військово-феодальні елементи. Закон набирав чинності в 1928 р.

Одночасно був прийнятий і набрав чинності негайно закон про захист громадського спокою, який стали називати «законом про небезпечні думки». Він визначав покарання через тюремне ув'язнення строком на 10 років для членів організацій, які ста­вили за мету зміну існуючого ладу або ліквідацію приватної власності. Закон часто застосовувався проти демократичних сил.

У 1927 р. до влади прийшов кабінет генерала Танака, голов­ним завданням якого стало проведення «твердого курсу», «кур­су броньованого кулака» у внутрішній і зовнішній політиці.

25 липня 1927 р. Танака подав імператору меморандум – програму завоювання японським мілітаризмом світового пану­вання. «Заради самозахисту і заради інших Японія не зможе усунути труднощі в Східній Азії, якщо не буде проводити по­літику «крові й заліза», - говорилось у меморандумі. Він перед­бачав захоплення Маньчжурії, Монголії, Китаю, Індії, країн Півден-но-Східної Азії, ряду територій СРСР. «Після цього, - писав Та­нака, - ми повинні розгромити США».

Всередині країни кабінет Танака спрямував свій удар проти демократичного руху. В березні 1928 р. в ЗО префектурах були заарештовані понад 1 000 членів робітничо-селянської партії, Ліги пролетарської молоді, лідерів профспілок. Через рік ці органі­зації були заборонені.

Танака вимагав від парламенту внести до «закону про не­безпечні думки» положення про смертну кару. Парламент відхи­лив вимогу генерала, але він домігся призначення смертної кари за «небезпечні думки» імператорським указом.

Політика кабінету Танака означала наступ реакційних сил і японського мілітаризму.