- •15. Японія 33
- •Розділ і Країни Азії та Африки між двома світовими війнами
- •1. Країни азії та африки на початку новітньої історії Вплив Першої світової війни на колони та напівколонії
- •Характер і завдання національно-визвольного руху в міжвоєнний період
- •2. Японія Економічне і політичне становище Японії на початок новітньої історії
- •Боротьба між демократією і авторитаризмом у 20-х роках XX ст.
- •Військові путчі 30-х років XX ст. Встановлення мілітаристського режиму
- •Зовнішня політика
- •3. Китай Основні риси суспільно-економічного ладу Китаю. Напівколоніальний статус
- •«Рух 4 травня» 1919 р.
- •Створення кпк. І і II з'їзди кпк
- •Створення єдиного антиімперіалістичного фронту між Гомінданом і кпк
- •Національна революція 1925-1927 pp.
- •«Нанкінське десятиріччя». Внутрішня і зовнішня 1 '•**- політика Гоміндану
- •Перша громадянська війна (1927-1937)
- •4. Монголія Соціально-економічне і політичне становище Монголії на початок новітніх часів. Національно-демократична революція 1921 р.
- •«Некапіталістичний розвиток» Монголії
- •5. Французький індокитай
- •7. Індонезія
- •Індія — британська колонія
- •Вчення м.К. Ганді. Тактика ненасильницького опору колонізаторам
- •Піднесення національно-визвольного руху в 1919-1922 pp. Перша кампанія громадянської непокори
- •Друга кампанія громадянської непокори та її наслідки
- •9. Афганістан Економічне і політичне становище Афганістану на початку новітньої історії
- •Боротьба Афганістану за незалежність. Третя англо-афганська війна
- •Молодоафганський режим (1919-1929)
- •Афганістан у 30-х роках XX ст.
- •Іран на початку новітніх часів
- •Демократичний і національно-визвольний рух у 1920-1922 pp.
- •Боротьба за владу
- •Реформи Реза-шаха Пехлеві
- •11. Туреччина Крах Османської імперії
- •Національно-патріотичний рух. Перші заходи кемалістського уряду
- •Реформи 20-30-х років XX ст.
- •12. Арабські країни Арабський світ у міжвоєнний період
- •Створення Саудівської Аравії
- •Палестина
- •13. Країни тропічної і південної африки
- •Розділ II Країни Азії та Африки у другій половині XX ст.
- •14. Національно-визвольний рух і крах колоніалізму
- •Міжнародні організації
- •15. Японія Післявоєнні реформи. Конституція 1947 р.
- •Соціально-економічний розвиток. «Японське економічне диво»
- •Суспільно-політичне життя
- •16. Китайська народна республіка
- •17. Сянган (гонконг). Аоминь. Тайвань
- •18. Монголія
- •19. Корейська народно-демократична республіка. Республіка корея
- •21. В'єтнам, лаос, камбоджа
- •22. М'янма
- •23. Індонезія
- •24. Республіка індія
- •25. Пакистан
- •26. Афганістан
- •27. Держави центральної азії
- •36. Алжир
- •38. Монархії аравійського півострова
- •40. Україна і країни азії та африки
11. Туреччина Крах Османської імперії
Участь Османської імперії в Першій світовій війні на боці німецького блоку мала надзвичайно тяжкі наслідки для турецького суспільства. Сільське господарство - основа турецької економіки - було повністю дестабілізоване. Чоловіки були мобілізовані до війська, внаслідок чого село втратило найбільш працездатну частину населення. Посівні площі скоротилися більш ніж удвоє, В порівнянні з довоєнним періодом збір тютюну знизився з 49 тис. т до 18,5 тис. т, бавовни - з 24 тис. т до 2 тис. т, ізюму - з 62 тис. т до 25 тис. т. Поголів'я худоби скоротилось з 45 млн. до 18 млн., а кількість биків і буйволів у сільському господарстві, де вони були основною тягловою силою, знизилась на 90%, бо їх реквізували для потреб армії. Землю доводилось обробляти вручну. Сотні тисяч селян загинули від голоду, хвороб і непосильної праці.
Внаслідок інфляції і зростання цін різко погіршилось життя широких верств міського населення. Ціни на хліб за роки війни зросли більш ніж у 50 разів, на маслинову олію - у 25, на баранину - у 20, на гас, вугілля, дрова - в 10-15 разів. Хліб коштував в середньому 15-20 піастрів за одну окку (1,25 кг), м'ясо -130 піастрів, рис - 90 піастрів, масло - 400 піастрів. В той же час середня зарплата робітника становила 15-25 піастрів на день, чиновника - 25-50 піастрів на день. Сім'я призваного до війська одержувала допомогу в розмірі 5 піастрів на день.
За роки Першої світової війни в Османській імперії було мобілізовано в армію 2,85 млн. чол., людські втрати досягли близько 2,47 млн. чол., в тому числі 500 тис. чол. вбитими, 400 тис. чол. - пораненими, 1,57 млн. чол. - полоненими, зниклими безвісти. Державний борг за час війни зріс у три рази і перевищив річний бюджет більш ніж у 20 разів. Загальні витрати на війну оцінюються в 10 млрд. золотих франків.
Неспроможність правлячих кіл захищати національні інтереси, тяжкі військові поразки та їх наслідки, нестерпне становище широких верств населення викликали масове незадоволення в країні, яке проявлялось у стихійних виступах проти влади. Заворушення охопили турецьку армію, великого розмаху набуло дезертирство. Багато військовослужбовців зі зброєю в руках переховувались у гірських районах Східної Анатолії, об'єднуючись у збройні загони.
Після підписання Радянською Росією Брест-Литовського мирного договору молодотурки розпочали збройну інтервенцію в Російському Закавказзі. Навесні і влітку 1918 р. турецькі війська окупували південну Грузію, велику частину Вірменії та
Азербайджану. 15 вересня 1919 p. турки зайняли Баку. Перекидання кращих дивізій у Закавказзя ослабило турецькі позиції на македонському і палестинському фронтах. Скориставшись цим, війська Антанти розгромили тут турецьку армію та просунулись далеко вглиб турецьких територій. Подальший опір був марним.
Національно-патріотичний рух. Перші заходи кемалістського уряду
ЗО жовтня 1918 р. султанський уряд підписав з державами Антанти Мудроське перемир'я. Воно передбачало демобілізацію армії, здачу військових кораблів, видачу військовополонених. Туреччина втрачала арабські землі. Держави Антанти залишали за собою право окупувати чорноморські протоки і будь-які інші стратегічні пункти. В Стамбул були введені англійські війська. Мудроське перемир'я означало крах Османської імперії, переможці приступили до розподілу її земель. Розпочалась ан-титурецька інтервенція, в якій взяли участь Англія, Франція, Італія, Греція. Під загрозу було поставлене саме існування Туреччини як самостійної держави.
У відповідь на ці імперіалістичні плани в країні сформувався націоналістичний рух під керівництвом генерала Мустафи Кемаля. Виникли патріотичні організації - товариства захисту прав. В них для боротьби за спільні інтереси об'єдналися національна буржуазія, дрібна буржуазія, офіцерство, інтелігенція, селянство, робітники. В 1919 р. товариства провели два з'їзди і створили координуючий орган - Представницький комітет.
Під тиском національно-патріотичного руху султан скликав у Стамбулі парламент (меджліс), який прийняв «Національну клятву* - декларацію, що проголошувала право Туреччини на суверенітет.
У відповідь 16 березня 1920 р. держави окупували Стамбул, розігнали парламент, заарештували і вислали багато депутатів. Частина з них втекла в Анатолію і підтримала кемалістів. У квітні 1920 р. був обраний новий парламент - Великі національні збори Туреччини (ВНЗТ), які почали працювати в Анкарі. ВНЗТ проголосили себе єдиною законною владою в Туреччині і створили уряд на чолі з М. Кемалем. У країні склалося двовладдя: одночасно існували султанський уряд у Стамбулі і кемалістський в Анкарі.
У боротьбі проти зовнішніх ворогів Мустафа Кемаль прагнув залучити в союзники Радянську Росію. Він виходив з того, що більшовицький режим, який перебував у подібній ситуації, переживав такі ж проблеми в роки іноземної інтервенції та громадянської війни, надасть йому матеріальну і військову допомогу. З ініціативи М. Кемаля розпочалися контакти з керівництвом Радянської Росії, були встановлені радянсько-турецькі дипломатичні відносини (1920), Проводились консультації про підготовку двостороннього договору.
10 серпня 1920 р. султанський уряд підписав з Антантою Севрський договір, за яким Туреччині залишалась невелика територія в Центральній Анатолії. Решта її земель розподілялась між Англією, Францією, Італією і Грецією. Північний схід Анатолії відходив дашнакському уряду Вірменії. На південному сході планувалось створити державу Курдистан під протекторатом Англії. Зона проток виділялась в особливий район під міжнародним контролем. Стамбул залишався за Туреччиною умовно, якщо договір буде лояльно виконуватись. Туреччина переставала існувати як самостійна держава.
Анкарський уряд не визнав Севрського договору і розпочав підготовку до боротьби з іноземними загарбниками. Проте, втрачаючи власні території, кемалісти вели агресивну політику в Закавказзі проти незалежних національних держав Вірменії та Грузії, захопили частину їх земель. Інтереси кемалістів у даному регіоні зіткнулися з більшовицькими. Восени 1920 р. Червона Армія силою зброї ліквідувала уряд дашнаків у Вірменії, уряд меншовиків у Грузії і встановила Радянську владу в Закавказзі. Після цього відновилися радянсько-турецькі переговори, почалось обговорення територіальних проблем. Більшовики пішли на поступки і задовольнили ряд претензій кемалістів. 16 березня 1921 р. в Москві було підписано договір «Про дружбу і братерство» між Туреччиною і РРФСР. Сторони заявляли, що вони поділяють принципи братерства націй і право народів на самовизначення, зазначали «існуючу між ними солідарність у боротьбі проти імперіалізму» і визнавали, що «будь-які труднощі, створені для одного з двох народів, погіршують становище іншого». Радянський уряд відмовлявся від режиму капітуляцій, нерівноправних договорів. Врегульовувалися територіальні питання, встановлювався кордон між РРФСР і Туреччиною. Було домовлено, що остаточний міжнародний статус проток повинен бути вироблений конференцією чорноморських держав. Одночасно укладались угоди про фінансову допомогу і поставки озброєння кема-лістському уряду. 13 жовтня 1921 р. в Карсі був підписаний договір про дружбу між закавказькими республіками і Туреччиною, 2 січня 1922 р. в Анкарі - договір між Україною і Туреччиною. Протягом 1921 р. - перших місяців 1922 р. більшовицький режим направив у дар анкарському уряду понад 33 тис. гвинтівок, 327 кулеметів, 54 гармати, боєприпаси, 2 військові кораблі і 10 млн. руб. золотом.
В 1921-1922 pp. кемалісти здобули ряд важливих перемог над інтервентами. Визвольна війна турецького народу завершилась його перемогою. 24 липня 1923 р. був укладений мирний договір між державами Атланти і Туреччиною в Лозанні (Швейцарія). Визнавалась незалежність Туреччини в межах її основних земель (Східна Фракія, Мала Азія, західна частина Вірменського нагір'я, північна частина Сирійсько-Месопотамського плато), тобто в рамках нинішніх кордонів. Скасовувався режим капітуляцій, міжнародний фінансовий контроль, політичні привілеї іноземних концесіонерів. В деяких питаннях анкарський уряд пішов на поступки. Туреччина зобов'язувалась виплатити борги Османської імперії і зберегти протягом 5 років низькі ввізні мита на товари західних країн. Лозаннський договір був актом міжнародного визнання турецької суверенної держави.