- •1. Світогляд, його структура та функції(пізнавальна, соціальна, практична)
- •2. Міфологія та релігія як історичні типи світогляду.
- •3. Предмет філософії(світ, людина, культура, Бог). Історична зміна предмету філософії.
- •4. Специфіка філософського знання(на відміну від міфу, теології, науки, мистецтва, ідеології). Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- •5. Структура філософського знання(онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та її головні проблеми.
- •6. Методи (діалектичний, трансцендентальний, феноменологічний, герменевтичний) філософії
- •7. Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- •8. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності.
- •9. Особливості «наук про природу» та «наук про дух».
- •10. Пізнання як предмет філософського аналізу
- •11. Структура пізнання(предмет,суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб’єкт-об’єктних відношень в процесі пізнання.
- •13. Загальнонаукові методи пізнання (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, формалізація).
- •14. Творчість, натхнення та інтуїція: філософські аспекти проблеми.
- •15.Проблема істини: її властивості(абсолютність, конкретність, логічність) та функції.
- •16.Концепції істини в філософії(кореспондентська, когерентна, конвенційна, прагматистська). Обєктивна істина та історична правда.
- •17. Істина в філософії, науці та релігії
- •18. Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- •19. Проблема буття та сущого у філософії. Концепція буття (матеріостична, ідеологічна, неокласична)
- •20. Поняття субстанції, атрибутів та акциденції.
- •21. Філософське поняття світу.Субстаційні та несубстаційні моделі світу.
- •22. Категорії буття (зв’язок, розвиток, закон, сутність-явище, причина-наслідок, кількість-якість, частина-ціле, форма-зміст, явище-сутність, тотожність-відмінність, випадковість-необхідність).
- •23. Матерія як філософська категорія.
- •24. Єдність матерії, руху, простору і часу як форм матерії.
- •25. Культурно-історичний та соціально-історичний час та простір.
- •26. Свідомість як філософська категорія, культурний і суспільний феномен.
- •27. Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення свідомості.
- •28. Властивості свідомості (ідеальність, інтенціональність, творчість, вербальність, символізм)
- •29. Природа психіки. Свідомість і форми психічної діяльності: мислення, емоції, воля, пам'ять. Психічне та ідеальне.
- •30. Структура свідомості: компонентний та рівневий вияви.
- •31. Взаємозв’язок свідомості і мови.
- •32. Самосвідомість та самопізнання людини
- •33. Форми суспільної свідомості (політична, правова, естетична, моральна, релігійна)
- •35. Філософські виміри і наукові підходи до проблеми походження людини (натуралістичний та супранатуралістичний підходи).
- •36. Проблема сутності людини у філософії,людське існування та екзистенція.
- •38. Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість».
- •39.Поняття практики і досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •40. Взаємовідношення свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- •41. Філософське поняття, зміст, функції та форми культури.
- •42. Культура і цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблема кризи культури .
- •43. Класифікація та функції цінностей.
- •44. Поняття цінностей та їх види. Проблема справжніх і несправжніх цінностей.
- •45.Поняття суспільства. Структура суспільства.
- •46.Поняття суб’єкта суспільного розвитку:рід, плем’я,народність,народ,нація,етнос.
- •47.Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільства
- •48.Закони та рушійні сили історії,проблема сенсу історії. Історичний процес.
- •49.Проблема періодизації людської історії:формаційний,цивілізаційний підходи.
- •50.Сучасні глобальні проблеми людства (екологічна,економічна,демографічна).Перспективи людства.
- •51.Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •52. Досократичний період античної філософії
- •53. Моральна та логічна проблематика філософії Сократа
- •54. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія
- •55. Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія
- •56. Елліністична філософія (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм, неоплатонізм)
- •57. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії
- •58. Середньовічна патристика: бл. Аврелій Августин, східні отці церкви (віра і розум, філософія і теологія)
- •59. Середньовічна схоластика (віра і розум, філософія, проблема універсалій)
- •60. Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського
- •61. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження
- •62. Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу
- •63. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї
- •64. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип (ф.Бекон, т.Гоббс, д.Локк)
- •65. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р.Декарт, б.Спіноза, т.Лейбніц)
- •66. Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д.Юм та д.Берклі)
- •67. Концепції «природного пава», «суспільного договору», «громадського суспільства», «правової держави» в філософії французького Просвітництва (ж.Ж.Руссо, ш.Монтескє)
- •68. Характерні особливості Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінг, Гегель)
- •69. Гносеологічні та етичні погляди і. Канта
- •70. Напрямки, тенденції (сцієнтистські та ірраціоналістичні) та представники сучасної некласичної філософії хіх-хХст.
- •71. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму, неопозитивізму та постпозитивізмі
- •72. Марксизм і його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі
- •73. Класичний психоаналіз з.Фрейда і неофрейдизм к.Юнга та е.Фромма про будову психіки та природу людини
- •74. Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини
- •75. Сучасна феноменологія та герменевтика
- •76. Філософія постмодернізму.
- •77. Особливості української філософії XIV-xviiIст. Києво-Могилянська академія
- •78. «Філософія серця», самопізнання, вчення про три світи у Григорія Сковороди.
- •79. Філософія національної ідеї
55. Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія
Арістотель був ученим універсальним: він залишив трактати з галузі логіки та теорії поезії, з зоології та фізіології, з астрономії та історії права. 1. Найбільші заслуги має Арістотель в галузі логіки. Арістотель зводить у систематичну єдність логічні теорії попередників та додає до них теорію доказу ("силогізм"), теорію викладу ("топіка") тощо. Значення пізнання в людському житті на погляд Арістотеля є дуже велике — людина від природи прагне до пізнання. Пізнання ("теорія" в грецькій мові є наглядання, неабстрактне мислення) є найвища ціль життя, пізнання — божественна форма життя людини. 2. В уривчастих трактатах обговорює Арістотель загальні проблеми теорії буття. Ці практики дістали випадкову назву "метафізики", де уміщено було їх у збірки творів Арістотеля поза ("мета") фізикою. До найважливіших протиставлень понять у філософії Арістотеля належить протиставлення "можливого" ("динаміс") та "дійсного" ("енергія"): можливе ще не дійсне, а є лише непевна, небезпечна остаточно форма буття; нпр. дитина є можливість усього, що може з неї розвинутись, якщо дитина зробиться дорослою людиною; тим часом, як "дійсність" є завершення, досконалість та певність, сталість, а тим самим обмеженість, бо доросла людина не може вже так легко змінити свою мову, професію тощо. 5. Окрему вагу Арістотель присвячує людській душі (трактат "Про душу"). Головну увагу він зупиняє на означенні поняття душі; продовжуючи тут думки Платона, він подає означення душі в найбільшій протилежності до матеріяльного буття, до тіла — душа є цілком єдине, неподільне буття. В певному розпорі, одначе, з цим означенням стоїть розрізнення різних форм душевного буття: рослинної вегетативної душі, що є активним чинником в процесах життя тіла; душі, що приймає враження (сенситивна душа); нарешті розумної душі, що є носієм вищих психічних процесів. Пізніш цей поділ форм душевного життя привів до вчення про різні душі, що разом живуть в живих істотах, зокрема в людині. Душа є ентелехія живого тіла, себто той активний чинник, що оживляє тіло, керує усіма процесами в ньому, але поза тим має певні нетілесні функції (зокрема пізнавальні, що їх Арістотель вважає найвищими). Душа безсмертна: знову не без підстави в неясностях означення Арістотеля, у пізніших арістотеликів постало почасти уявлення про смертність душі, — для Арістотеля самого безсмертні лише найвищі функції, ніби лише "частина" душі. Арістотель освітлив також низку конкретних психологічних питань, зокрема психологію пізнання. Арістотель подав найвикінченішу та найвсебічнішу систему філософії античности. її значення для розвитку пізнішої філософії, зокрема середньовічної, не можна недоцінювати. Ті закиди, що робились Арістотелеві, зокрема в періоди певної боротьби проти користання його творами, як переходовим авторитетом, несправедливі: він і не винний, що в пізніші часи знаходились люди, які хотіли назавжди закріпити його думки, що повстали в зовсім інші часи... (про це див. ще в історії середньовічної філософії). В кожнім разі філософія Арістотеля і зараз актуальна, може, ще актуальніша, аніж філософія Платона.