Походження віл

Питання про те, коли і як з'явився вірус імунодефіциту людини залишається остаточно нез'ясованим.

Недостатні знання породжують необґрунтовані гіпотези. Наприклад, ВІЛ – це нова біологічна зброя, створена американцями (росіянами), або ВІЛ давно існує у світі, проте не має зв'язку із розвитком СНІДу.

Отже від успішного вирішення питання щодо походження ВІЛ залежить успішність винайдення ефективних методів вакцинопрофілактики та лікування ВІЛ-позитивних людей.

Факти щодо походження віл

1. Сьогодні знайдено численні віруси імунодефіциту мавп (ВІМ). ВІМ не викликають СНІДу у природних хазяїв. Зелені мавпи, наприклад, самі не хворіють, однак можуть заражати мавп інших видів. Так, у Японських макак, що ніколи не зіштовхувалися з ВІМ, розвивається інфекція з симптомами СНІДу, яка закінчується летальним результатом.

2. Встановлено, що ВІЛ-2 близький до одного з мавп'ячих вірусів, який виділяється в Африці в природних популяціях димчастих мангобеїв.

3. Було описано кілька випадків зараження людей, причому в інфікованих розвивалися всі симптоми, які зумовлює ВІЛ-2.

4. Експериментальне зараження димчастих мангобеїв ВІЛ-2 приводило до розвитку хронічної інфекції без будь-яких симптомів СНІДу.

Висновок: Інфекція, яку викликає ВІЛ-2 – типовий зооноз. Природний резервуар вірусу знаходиться в популяції димчастих мангобеїв (Cercocebus atys) у Західній Африці.

Коли з’явився віл?

1. Відомо декілька випадків виявлення вірусів, які нагадують ВІЛ-1 у шимпанзе.

2. Аналіз вірусних геномів дозволяє зробити припущення: природним резервуаром ВІЛ-1 може бути один з підвидів шимпанзе Pan troglodytes.

3. Вважається: вірус принаймні тричі долав міжвидовий бар'єр.

Гіпотези щодо походження віл-1

Гіпотеза 1. Найперший зразок крові, який містить ВІЛ-1 виявлено у місті Кіншаса (Конго, 1959 рік). Однак, вчені припускають, що вірус потрапив у людську популяцію приблизно у 1940 році (можливо і раніше).

Гіпотеза 2. Професор Роберт Гаррі (США) вважає, що легка форма ВІЛ в популяції людей існувала сотні й тисячі років. А появу більш тяжкої форми СНІДу вважає результатом мутації вірусу, що мала місце у період від 1910 до 1940 року.

Взаємозв’язок віл і снід

Понад 5000 учених всього світу підписали Дубайську Декларацію, у якій підтверджується, що ВІЛ-1 і ВІЛ-2 є причиною СНІДу:

• усі хворих на СНІД інфіковано ВІЛ;

• при відсутності лікування у ВІЛ-інфікованих через 5-10 років з’являються ознаки СНІДу;

• більшість дітей, у яких розвивається СНІД, народилися від ВІЛ-інфікованих матерів;

• фармакологічні препарати, що блокують реплікацію ВІЛ, сповільнюють перехід захворювання в стадію СНІДу.

Шляхи зараження віл

Джерелом ВІЛ-інфекції може бути тільки людина-вірусоносій або людина, хвора на СНІД

Рідини організму людини, що можуть стати реальним джерелом інфікування – кров та препарати, що готуються з крові без її термічної обробки, сперма, виділення піхви та грудне молоко.

Концентрація вірусу в сльозах, слині та сечі настільки незначна, що вірогідність інфікування цими рідинами майже нульова.

ВІЛ-інфекція може потрапити в організм:

• при потраплянні крові, сперми, виділень піхви або грудного молока, що містять вірус, на відкриті рани, порізи та подряпини на шкірі та слизових оболонках;

• при переливанні інфікованої крові та введені її препаратів;

• при використанні нестерильного колючих та ріжучих інструментів, на яких є залишки інфікованої крові чи інших рідин (при ін’єкції наркотиків одним шприцом, татуюванні, ножицями для манікюру та педикюру, хірургічним та стоматологічним інструментарієм).

Основні шляхи зараження ВІЛ:

• статевий шлях (при ризикованій статевій поведінці). Вірогідність інфікування значно збільшується при наявності венеричних хвороб у партнерів;

• гемотрансфузійний шлях (до 2% від ВІЛ-інфікованих) та введення препаратів крові, що використовуються при лікуванні гемофілії (рівень зараженості ВІЛ хворих на гемофілію сягає 50-80%);

• при внутрішньовенному введені наркотиків з використанням одного шприца (вірогідність зараження лежить у межах 50-80%).

• від ВІЛ-інфікованої матері до дитини через кров, навколоплідну рідину, грудне молоко під час вагітності, пологів та грудного вигодовування. (загальний ризик інфікування – 25-40%).

Вірогідність зараження медичного персоналу при контакті з кров’ю, що містить ВІЛ, не перевищує 0,2%.

Вірогідність зараження при контакті з кров’ю хворого на гепатит В сягає 7-30%.

Низький і суто теоретичний ризик зараження є при:

• татуюванні, голковколюванні, епіляції,голінні тощо;

• оральному сексі;

• уринотерапії, з використанням сечі, що містить вірус;

• під час бійки з пошкодженням шкіри і кровотечами.

Епідеміологічних даних, що підтверджують ці шляхи зараження немає.