Тема 4: Державна регіональна економічна політика та управління регіональним розвитком.

План:

1. Суть, мета і концепція державної регіональної економічної політики.

2. Основні завдання державної регіональної економічної політики.

3. Механізми реалізації державної регіональної економічної політики.

4. Роль органів місцевого самоврядування у здійсненні державної регіональної економічної політики.

5. Прогнозування і державні програми розвитку регіонів.

1. Суть, мета і концепція державної регіональної економічної політики.

1. Причини. Регіональний підхід до вирішення проблем соціально-економічного розвитку України дозволяє найбільш раціонально й оптимально використовувати природно-ресурсний, демографічний та економічний потенціал окремих частин її території. Саме таке розуміння значення цього підходу, а також урахування того, що територія України відзначається різноманітними природними умовами й ресурсами, і українські землі протягом століть перебували у межах сусідніх держав, що мало суттєвий вплив на їх розвиток, зумовило особливу актуальність і швидкий розвиток регіоналістики після проголошення України незалежною державою.

Розпад Радянського Союзу, значний розрив економічних зв'язків з Росією та іншими республіками, структурна перебудова господарського комплексу України, формування нових економічних зв'язків як усередині країни, так і з іншими країнами, спричинили необхідність посилення розвитку економічної інтеграції регіонів і визначення нових пріоритетів у розвитку їх територіально-виробничих комплексів.

Регіональний підхід вимагає вдосконалення регіонального рівня управління соціально-економічним розвитком у сучасних умовах. Він потребує радикально змінити традиційну вертикальну схему державного управління на горизонтально-вертикальну. На зміну жорсткій управлінській підпорядкованості областей та міст урядовому центру повинна прийти оптимальна господарська взаємодія регіонів у межах єдиної загальнодержавної соціально-економічної політики.

2. Зміст. Регіональна політика — практична діяльність держави, спрямована на забезпечення ефективного і комплексного соціально-економічного розвитку окремих територій країни. Разом з тим, розвиток регіонів має бути максимально скоординованим та взаємо узгодженим відповідно до загальнодержавної стратегії соціально-економічного розвитку країни. Таким чином, у широкому розумінні регіональна політика — це система цілей і дій, спрямованих на реалізацію інтересів держави щодо регіонів та внутрішніх інтересів самих регіонів, яка реалізується за допомогою методів, що враховують історичну, етнічну, соціальну, економічну й екологічну специфіку територій.

3. Напрямки. Регіональна політика розробляється і реалізується у двох головних напрямках: «згори» — від центру, який обґрунтовує засади й принципи державної регіональної політики, і «знизу» — від конкретних територій, де здобувають практичний досвід регіонального управління та господарювання. Складовими частинами регіональної політики є її об'єкт і суб'єкти. Об'єкт регіональної політики — це весь комплекс соціально-економічних процесів, що відбуваються на даній території (люди, природа, господарство і всі аспекти їх взаємодії). Суб'єкти регіональної політики в Україні - центральні й регіональні органи державної влади та органи місцевого самоуправління.

4. Зміст понять. Існує думка про те, що є певні відмінності між регіональною політикою держави (ДРП) та державною регіональною економічною політикою (ДРЕП). «Регіональна політика» — поняття ширше, ніж «регіональна економічна політика». Регіональна політика охоплює різні аспекти життя і розвитку регіонів: політичні, економічні, соціальні, національні, міграційні, адміністративно-територіальні й екологічні. Вона відкриває великий простір для соціально-економічного прогресу регіонів, завдяки чому можна забезпечити економічний і загальний прогрес держави.

Науково обґрунтована регіональна політика охоплює всі сфери людської діяльності. Вона включає забезпечення раціонального розвитку й розміщення виробництва, вдосконалення систем розселення і використання трудових ресурсів, враховує регіональні особливості національної, інвестиційної, структурної, промислової, аграрної, демографічної, соціальної та екологічної політики. Тобто вона є однією з основних складових усієї загальнодержавної політики, її найважливішим блоком. З одного боку, це чітко обґрунтована в законодавчому аспекті практична діяльність держави в усіх регіонах країни, а з другого — соціально-економічна політика, яка здійснюється на основі загальнодержавного законодавства самими регіонами для вирішення тих чи інших регіональних і місцевих проблем.

Регіональна економічна політика — це економічна частка регіональної політики, пов'язана з державним впливом на розміщення і розвиток виробництва через здійснення певних програм, із державним регулюванням рівнів соціально-економічного розвитку та рівнів життя населення різних регіонів країни, недопущення соціальної напруги між регіонами, забезпечення стійкого й збалансованого розвитку регіонів.

Регіональна економічна політика повинна запобігати виникненню тенденцій економічного сепаратизму регіонів, намаганням певною мірою відокремитися або вимагати певних привілеїв за рахунок інших регіонів.

В умовах виходу країни з гострої економічної кризи важливе значення для здійснення регіональної політики має науково обґрунтована концепція регіонального розвитку країни.

Основні напрямків концепції регіонального розвитку країни:

• активізація державного сприяння демократичному самоврядуванню й управлінню кожним регіоном у його органічних інтеграційних зв'язках з іншими регіонами і з державою в цілому. Правові й економічні відносини при цьому повинні будуватися за принципом верховенства загальнодержавного права і законів;

• поглиблення територіального поділу праці та спеціалізації господарства регіонів, які повніше відповідали б їх природним умовам, ресурсам і критеріям оцінки сучасного комплексного розвитку господарства, вимогам більш рентабельного та якіснішого виробництва, їхній інфраструктурі та можливостям їхніх ринків;

• здійснення регіональної науково-технічної політики економного і раціонального використання місцевих ресурсів, широкого застосування маловідходних та безвідходних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, а також форм організації виробництва, які забезпечують вищу економічну ефективність і збереження природного середовища.

Науково обґрунтована регіональна політика в умовах демократичного розвитку держави виключає крайнощі, що допускаються в практиці управління регіонами всіх рівнів. По-перше, це — спокуса керувати регіонами методами диктату тоталітарного режиму, як це спостерігалося в колишньому СРСР. Така практика паралізує ініціативу та інтереси місцевих органів влади і суб'єктів господарювання в розвитку економіки регіонів. По-друге — управління за принципом «повної автономії регіонів» може вступати в суперечності із загальнодержавними інтересами і законами державної влади, вести до порушення територіальної цілісності держави, її розвалу. Саме тому для успішного розвитку держави потрібні фундаментальні наукові роботи, присвячені вивченню процесів розвитку сучасної та майбутньої регіоналізації економіки України, формуванню потужних регіональних і міжрегіональних ринків з високо розвинутою ринковою інфраструктурою.

Головна мета державної регіональної економічної політики:

1. збільшення національного багатства країни шляхом ефективного використання природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу кожного регіону та тісного співробітництва між регіонами;

2. послідовне здійснення заходів поступового підвищення рівня соціально-економічного розвитку регіонів, ефективності територіального поділу праці, раціоналізації систем розселення;

3. врахування економічних, соціальних, історико-культурних та інших особливостей регіонів під час проведення економічних реформ на місцях;

4. забезпечення внутрішньо регіональної збалансованості економічного розвитку, екологічного стану, соціально-демографічного і суспільно-політичного процесу;

5. розвиток і вдосконалення галузевої структури господарства регіонів з метою раціональнішого використання місцевих ресурсів і забезпечення високого рівня зайнятості трудових ресурсів, максимального зменшення безробіття та підвищення життєвого рівня населення.