1.3.4. Сировина для будівельної індустрії
Сировина для будівельної індустрії, як доводить світовий досвід, може стати важливим регулятором розвитку економіки. Президент США Ф. Рузвельт за часів "великої депресії" (30-ті роки минулого століття) ініціював нечуване за обсягом будівництво на державні кошти шляхів, мостів, соціально-побутових споруд. Це потребувало значної кількості матеріалів, стало стимулом для пожвавлення виробництва, розвитку багатьох галузей промисловості; тисячі безробітних отримали роботу.
В Україні налічується 23 родовища кварцових пісків (рис. 1.4), запаси яких становлять майже 130 млн. т (Рівненська, Чернігівська, Львівська, Харківська області). Досить поширена також глина, яку використовують для виготовлення цегли, черепиці, порцеляни, фаянсу. Пісок в тій чи іншій кількості є практично в усіх регіонах України. Піски особливо високої якості, придатні для виробництва скла, які надходять на всі підприємства України з виготовлення кришталю і дзеркал, добувають в Донецькій області.
Важливим будівельним матеріалом є цемент, для виготовлення якого використовують вапняк, мергель, крейду. Родовища цих ресурсів розміщуються в Донецько-Придніпровській западині, Причорномор'ї, Прикарпатті. Це і бентонітові глини, і польовий шпат, і пірофілітові сланці.
Україна має великі поклади будівельних матеріалів (рис. 1.4.). Це граніт, який широко використовується в будівництві метрополітену, урядових споруд, гравій, пісок, цементна сировина. Українські граніти за кольором і якістю не мають подібних у світі. Найбільші їх масиви зосереджені в Карпатах і в межах Українського кристалічного щита. Поклади облицювального каменю є в більшості областей, але найцінніші його види залягають у Поліссі – на Рівненщині та Житомирщині, а також в Запорізькій, Закарпатській і Хмельницькій областях.
Рис. 1.4. Схема розташування родовищ пісків формувальних і бентонітових глин на території України:
1 – піски формувальні (1 –Донбас; 2 – Дніпровсько-Донецька западина; 3 – Приазовський мегаблок УЩ; 4 – Середньопридніпровський мегаблок УЩ; 5 – Волино-Подільська плита); 2 – бентоніт (6 – Український щит, Черкаське родовище; 7 – Закарпатський прогин, Горське та Хижинське родовища; 8 – Прикарпатський прогин, Львівська мульда та Волино-Подільська плита, Бережанське та Пижівське родовища; 9 – Причорноморська западина; 10 – Гірський Крим та епігерцинська платформа рівнинного Криму, Курцівське та Кудринське родовища; 11 – Донбас, Григорівське родовище) [9].
Мармур, який використовується як облицювальний камінь, поширений у Криму, Донбасі, Карпатах, Київській і Житомирській областях. Відомі також численні родовища гіпсу (Пісківське, Михайлівське, Артемівське та ін.), каоліну (Великогадомінецьке, Глуховецьке, Володимирське та ін.), бентонітових та палигорськітових глин (Черкаське, Горбське та ін.), цеолітів (Сокирницьке), флюсових вапняків в доломіту (Оленівське, Новотроїцьке, Каракубське та ін.), вогнетривких глин (20 родовищ, зокрема Часів-Ярське, Новорайське, Новоселицьке, Пологівське та ін.), кварцитів (Овруцьке, Банницьке), формувальних пісків (Оріхівське, Пологівське та ін.), кварцових пісків (Великоглібовицьке, Новомихайлівське, Красногорівське та ін.), озокериту (Бориславське), природних пігментів (Целик), перліту (Закарпаття), магнезиту (Правдинське), нефеліну (Приазов'я) та ін. Держбаланс запасів враховує 35 родовищ гіпсу, 34 родовища каоліну, 6 родовищ бентонітових глин, 22 родовища піску формувального, 8 родовищ доломіту, 5 родовищ кварциту і кварцових пісків. Балансові запаси гіпсу та ангідриду в кінці XX ст. в Україні складали 458 млн. т, каоліну –– 455 млн. т (в т.ч. первинного – 342,2 млн. т, вторинного – 66, 2 млн. т, лужного – 46,6 млн. т); бентонітових глин – 61,2 млн. т; піску формувального – 889 млн. т; доломіту – 424,5 млн. т; кварциту і кварцових пісків – 154,8 млн. т. Географічно ці родовища розташовуються так: великі запаси флюсових вапняків розміщені в Донецькій області та Автономній Республіці Крим, а доломітів – у Донецькій, Дніпропетровській і Закарпатській областях; основні запаси вогнетривких глин зосереджені у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій і Черкаській областях, родовища кварцитів – у Житомирській (Овруцьке), Кіровоградській (Малоскелеватське), Сумській (Банницьке) та Донецькій (Красногорівське) областях. Найбільші родовища формувальних матеріалів наявні в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській і Запорізькій областях. Особливо багато в Україні високоякісного каоліну, запаси якого зосереджені в Житомирській, Хмельницькій, Черкаській, Дніпропетровській і Запорізькій областях. На бентонітові глини багаті Черкаська і Закарпатська області. У Тернопільській, Хмельницькій, Івано-Франківській і Львівській областях розміщені основні родовища вапняків.
Розвідано понад 1300 родовищ нерудних будівельних матеріалів: магматичні, метаморфічні і осадові породи різного віку. Найбільше значення мають родовища цементної сировини: вапняку (Волощинське, Григорівське та ін.), мергелю (Здолбунівське, Краматорське та ін.), глини (Гуменецьке, Волощинське та ін.), опоки (Первозванівське, Коноплянське, Амвросіївське та ін.). Держбалансом запасів враховано 335 родовищ піску будівельного, балансові запаси якого на століття склали 2600 млн. мЗ. В Україні є також 36 родовищ цементної сировини та 61 родовище крейди.
Раціональне використання та охорона мінерально-сировинних і енергетичних ресурсів. Природно-ресурсний потенціал будь-якої країни є основою її економічного розвитку. Для України в майбутньому він має сприяти прискоренню, а точніше відродженню соціально-економічного розвитку. При цьому рівень активності природокористування слід співвідносити зі станом економіки, її здатністю активно використовувати отримані засоби виробництва.
Вважається, що за природними ресурсами (природна підземна скарбниця) Україна належить до багатих країн світу. Її ресурсна база здатна не лише забезпечувати потреби власної економіки, а й дозволяє експортувати великі обсяги мінеральної сировини. Нагадаємо, що територія нашої держави займає 0,5% суші планети, її населення становить 0,6% населення планети, а видобувається тут щороку біля 5% світового обсягу мінерально-сировинних ресурсів. Проте, в процесі видобування (підземного) відносні втрати становлять: вугілля кам’яного – 14, 7%, нафти – 55,0, залізної руди –13,0, кам’яної солі – 55,3, гіпсу – 51,0%; при відкритому видобуванні залізної руди втрачається 4%, марганцевої – 4,1, каоліну – 5, доломіту металургійного – 7, глин вогнетривких – 8,5%.
Крім того, незважаючи на малі запаси нафти, в Україні витрати нафтопродуктів на виробництво 1000 доларів валового внутрішнього продукту у 10 разів більші, ніж у Франції, та у 13 разів – ніж у Німеччині. В Україні ілюзія невичерпаності природних ресурсів породила сьогодні не що інше як „хижацьке сировинне споживацтво”. Намагання забезпечити вітчизняне виробництво всім необхідним за будь-яку ціну призводить до виснаження природних ресурсів.
У розвинених країнах світу з руд корисних копалин вилучають 60% корисних речовин, в Україні ж наразі лише 12%.
Особливо загострюється проблема виснаження невідновлювальних ресурсів. Зменшуються обсяги вугілля найвищої якості, що залягають в найсприятливіших гірничо-геологічних умовах. На сьогодні виробничі потужності випуску чавуну завантажені на 50-57%, сталі на 47-50%, мінеральних добрив на 40-45%. Тому не дивно, що більше третини промислових підприємств України перебуває на межі банкрутства.
Проте до експорту мінеральних ресурсів слід відноситись досить обережно. Торгувати необхідно технікою, устаткуванням та іншою продукцією, в яку вкладені значні людські ресурси, а не сировиною.
В свій час швидкому освоєнню природно-ресурсного потенціалу сприяв курс на індустріалізацію шляхом випередженого виробництва засобів виробництва, який потребував великої кількості сировини та енергії.
Трансформування економіки потребує нагальної розробки та реалізації нової концепції використання природних ресурсів з урахуванням їх ролі в соціально-економічному розвитку України в ринкових умовах.