МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

„УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ХІМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”

РОЗДАВАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ

З “ІСТОРІЯ УКРАЇНИ”

НА ТЕМУ:

“ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В 1920–1930-х РОКАХ”

ДЛЯ СТУДЕНТІВ І КУРСУ УСІХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

Затверджено на засіданні

кафедри історії та українознавства.

Протокол № 7 від 10.06.2008.

Дніпропетровськ УДХТУ 2008

Роздавальний матеріал з курсу „Історія України” на тему: „Західноукраїнські землі у 1920–1930-х роках” для студентів І курсу усіх спеціальностей / Укл. П.М. Панченко. – Дніпропетровськ: ДВНЗ УДХТУ, 2008. – 10 с.

Укладач п.М. Панченко, канд. Іст. Наук

Відповідальний за випуск Н.А. Ковальова, канд. іст. наук

Навчальне видання

Роздавальний матеріал з курсу „Історія України” на тему: “Західноукраїнські землі у 1920–1930-х роках” для студентів І курсу

усіх спеціальностей

Укладач ПАНЧЕНКО Павло Михайлович

Редактор Л.М. Тонкошкур

Коректор Л.Я. Гоцуцова

Підписано до друку 03.10.08. Формат 60 × 84 1/16. Папір ксерокс. Друк різограф. Умов.-друк. арк. 0,43. Облік.-вид. арк. 0,49. Тираж 75 прим. Зам. № 8.

Свідоцтво ДК № 303 від 27.12.2000.

ДВНЗ УДХТУ, 49005, м. Дніпропетровськ–5, просп. Гагаріна, 8.

Видавничо-поліграфічний комплекс ІнКомЦентру Тема: західноукраїнські землі в 1920–1930-х роках

План

1. Соціально-економічне становище західноукраїнських земель у 20-30 роках ХХ століття.

2. Суспільно-політичне і культурне життя.

1. Соціально-економічне становище західноукраїнських земель у 20-30 роках хх століття.

Західноукраїнські землі, що перебували у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини, мали напівколоніальний стан. Частка західноукраїнських земель у промисловому потенціалі була у два-три рази меншою, ніж відповідно у загальній території та кількості населення країн. Понад 80% мешканців краю займалися сільським господарством.

Економічна та політична криза, викликана Першою світовою війною та революціями, була подолана провідними країнами у 1924 р. Але в Польщі, Румунії та Чехословаччині вона затяглася. На західноукраїнських землях промислове виробництво 1924-1928 рр. не тільки не зростало, а, навпаки, дедалі більше занепадало. У 1913 р. у краї було видобуто 1114 тис. т нафти, у 1923 р. – 737 тис. т, у 1926 р. – 796 тис. т, а в 1938 р. – тільки 507 тис. т.

Економіка Волині, Галичини, Буковини, Закарпаття виступала як ринок збуту товарів, джерело дешевої сировини й робочої сили. Тут розвивалося тільки таке виробництво, яке не вимагало великих капіталовкладень і давало швидку віддачу. Вивіз сировини і матеріалів гальмували розвиток продуктивних сил краю, посилювали його колоніальну залежність від західних сусідів. Ситуація ускладнювалася і тим, що в економіці останніх переважав іноземний капітал: французькі, американські, англійські та інші банки контролювали тут від 44,4% виробництва у деревообробній промисловості до 88,5% у нафтовій. Незважаючи на кризові явища в економіці, місцева національна буржуазія у гострій боротьбі з польськими, румунськими, чеськими та іншими конкурентами спромоглася зміцнити свої позиції в промисловості й торгівлі, розширити свою банківсько-кредитну систему. У кілька разів зросли капітали таких її об’єднань, як „Маслоспілка”, „Центроспілка”, „Народна торгівля”, „Центробанк”, „Карпатія”, „Дністер” та ін. Наприкінці 30-х рр. лише у Львові національній буржуазії належало близько 50 промислових підприємств.

Свідченням занепаду економіки краю були і такі дані. На чотири воєводства – Львівське, Станіславське, Тернопільське і Волинське – припадало 25% території та 28% населення Польщі, але тільки 16,6% промислових підприємств і 9,8% робітників. На Буковині за 1922-1929 рр. було закрито 85 підприємств і майстерень. Внаслідок кризи, що охопила Румунію в 1928 р., кількість підприємств у Північній Буковині до 1935 р. скоротилася наполовину, а в Аккерманському та Ізмаїльському повітах − більш, ніж на чверть. На Закарпатті, територія якого становила 5% усієї території Чехословаччини і проживало 9% населення, було розміщено тільки 0,07% виробничих потужностей, що у 136 разів менше, ніж у Чехії та Моравії. Край був своєрідним зразком катастрофічного відставання і застою: питома вага промисловості становила лише 2%, тобто за показниками економічного розвитку Закарпаття перебувало на рівні XVIII ст., коли тільки розпочинався промисловий переворот.

Важким було становище в сільському господарстві. Урожайність основних сільськогосподарських культур на західноукраїнських землях у 20- 30-х рр. не перевищувала довоєнного рівня, і тільки на Закарпатті спостерігався деякий прогрес. На довоєнному рівні перебувало і тваринництво, а в Галичині, Волині та Буковині порівняно з указаним часом ще й зменшилося поголів’я великої рогатої худоби, овець, свиней.

Найгострішими проблемами села були, як і до того, безземелля та надлишок робочої сили. У вересні 1919 р. в Румунії був підготовлений проект аграрної реформи на Буковині, проте з утіленням його в життя уряд не квапився. Тільки в липні 1921 р. проект був затверджений сенатом. Реформи проводилися в інтересах поміщиків. Поміщицький наділ, що не підлягав експропріації, на Буковині збільшився з 50 до 100 га. У квітні 1919 р. був опублікований аграрний закон у Чехословаччині, за яким поміщик міг володіти більш ніж 100 га землі. „Основи земельної реформи”, прийняті польським сеймом у липні 1919 р., передбачали, що парцеляції (тобто поділу володінь великих землевласників на дрібні ділянки –„парцели” – для продажу їх селянам) не підлягали господарства площею 60-180 га. А вже восени того ж року уряд Польщі дозволив поміщикам мати до 400 га. Водночас узаконювалася приватна парцеляція, тобто розпродаж земельних ділянок самими поміщиками.

За своїм характером аграрні реформи були буржуазно-поміщицькими. Сприяючи розвитку капіталістичних відносин на селі за прусським шляхом, ці заходи не полегшували становище безземельних і малоземельних селян. Так 33,8% цих земель у Західній Україні належало поміщикам, 8% – державі, 2,1% – церкві, тоді як 48,4% бідняцьких господарств мали лише до 2 га кожне, а близько 1 млн. господарів узагалі були безземельні або малоземельні. На Закарпатті 74% сільських господарств мали до 5 га кожне. На Буковині налічувалося 115 тис. безземельних і малоземельних господарств. Аби забезпечити прожитковий мінімум своїм родинам, власники наділів площею до 2 га (а в гірських районах і ті, які мали наділи площею 2-5 га) мусили вдаватися до сторонніх заробітків за наймом.

Земельний голод місцевого селянства посилювався утворенням спеціальних фондів для польських, румунських, чеських колоністів. У грудні 1920 р. польський сейм прийняв спеціальний закон, за яким лише у Волинському воєводстві для військових колоністів виділялося 111,7 тис. га найкращих земель. Лише на кінець 1922 р. тут існували 3104 господарства колоністів. Їхні інтереси захищала „Центральна спілка військових поселенців”, а на місцях – воєводські та повітові фонди. Одночасно зріс наплив на західноукраїнські землі й цивільних колоністів, котрі до 1923 р. зайняли 445 тис. га. У цілій низці повітів на Буковині було виділено по 5 тис. га для румунських, на Закарпатті – 19 тис. га для чеських колоністів.

Аграрні реформи призводили до соціального розшарування й серед українців. Частка українців у загальній кількості поміщиків у західноукраїнському регіоні була досить великою. Наприклад, у Львівському воєводстві вони становили 13% числа великих землевласників, які мали понад 1 тис. га кожний, у Волинському – 33%.

Застій у промисловості та сільському господарстві, аграрні реформи зумовили зростання безробіття і злиднів у місті й на селі. Реальна заробітна плата робітників навіть у 1928 р. не перевищувала рівня 1910-1913 рр., а в роки світової економічної кризи й депресії значно знизилася. Робочий день у промисловості тривав 9-10 і більше годин на добу. Закон про 8-годинний робочий день і соціальне законодавство не діяли. Медичне обслуговування, життєвий рівень й умови праці робітників на західноукраїнських землях були гіршими, ніж у центральних районах Польщі, Румунії та Чехословаччини. Зарплата тут була нижчою у півтора-два рази, а кількість нещасних випадків (у розрахунку на 100 чоловік) – у півтора-два рази вищою за відповідні показники в метрополіях.

У роки світової економічної кризи безробіття в краї набуло небачених масштабів. У 1931-1932 рр. кількість безробітних на Буковині досягла 50 тис. чоловік, на Закарпатті – 100 тис., на Західній Україні (за даними польської офіційної статистики) – 27 тис. (це тільки зареєстрованих). Хоча тільки у Львові у роки кризи налічувалося 30-40 тис. безробітних.

Важке становище робітників і селян змушувало їх до боротьби. Якщо 1922 р. в Західній Україні (Галичина, Волинь) відбулося лише 59 страйків, то 1934-1939 рр. – 1118. З весни 1930 р. посилилися виступи селян. Влада піддавала жителів репресіям, арештам. Нерідко використовувалася армія для розгону мітингуючих робітників і селян.