Ііі. Визначення аналізу освітньої політики

Існує багато визначень аналізу політики. Одне з них таке: аналіз політики - це вивчення того, що робить держава, чому і з якими наслідками. Іншими словами, аналіз політики є інстру­ментом для відповіді на певні основні питання освітньої політи­ки. Аналіз політики можна застосовувати до однієї або всіх ста­дій процесу розробки політики. Професорка Монашського університету (Австралія) Джейн Кенвей (1990) у роботі «Стать та освітня політика: поклик до нових напрямів» стверджує, що починати думати про аналіз політики краще з питань «що», «як» і «чому»? Для початку можна поставити такі стандартні запи­тання:

1. Який існує загальний підхід до освіти?

2. В який спосіб організовано програми, навчальний процес і адміністративні структури?

3. Які існують кадровий порядок, управління та адміністру­вання?

Наступні запитання можуть бути більш специфічними:

• 1. Чому було прийнято таку політику і на чиїх умовах?

• 2. На якій підставі цей вибір було обґрунтовано і в інтересах кого?

• 3. Чому ця проблема стоїть на порядку денному в цей час?

4. Які наслідки впровадження цієї політики?

Щоб знайти відповіді на ці та інші подібні запитання, аналі­тики мають використовувати такі інструменти:

1. теоретичні та статистичні дослідження;

2. освітній моніторинг; аналіз і прогнози щодо існуючих тен­денцій;

3. консультації та оцінку політичних рішень;

4. створення і впровадження програм та проектів.

Існує багато різних моделей і схем аналізу політики. Якщо аналіз відбувається на стадії обговорення можливих варіантів політики, часто застосовують таку схему з восьми кроків:

1. 1. Визначення об’єкта аналізу.

2. 2. Збір відповідних фактів і даних.

3. 3. Визначення загальних тенденцій і напрямів.

4. 4. Формулювання політичних альтернатив.

5. 5. Вибір критеріїв для обдуманого прийняття політичних рі­шень.

6. 6. Передбачення можливих наслідків для кожної з альтерна­тив.

7. 7. Оцінювання всіх «за» і «проти».

8. 8. Вибір найпридатнішої опції.

Незалежні групи дослідників, центри аналізу політики, між­народні агенції видають політичні документи, в яких аналізують конкретні політичні ініціативи або загальні тенденції розвитку національної політики.В процесі формування освітньої політики важливо визначити цикл освітньої політики. Ваді Хаддад, професор освітньої політики університету Джорджа Вашингтона, спеціальний радник гендиректора ЮНЕСКО, (1995) у своїй роботі «Процес планування осві­тньої політики» визначає шість фаз циклу політики. Пізніше вони стануть офіційними й вважатимуться такимим, що рекомендовані ЮНЕСКО.

Шість фаз циклу політики:

1. 1. Аналіз існуючої ситуації

2. 2. Створення варіантів політики

3. 3. Оцінювання варіантів політики

4. 4. Адаптація політичного рішення.

5. 5. Політичне планування і впровадження

6. 6. Оцінювання впливу політики

Посилаючись до розвитку політики як до циклічного проце­су, треба визначити принаймні три речі:

1. політика має постійно оцінюватися та вдосконалюватись (див. стрілку з фази 6 до фази 1);

2. політика не повинна тривати вічно, оскільки аналіз існу­ючої ситуації змінюється (фаза 1), опції політики змінюються (фаза 2) і т. д.

3. політику не можна формувати «за ніч» або «за столом»: це процес, який охоплює 6 різних фаз і багато зацікавлених сторін.

Професор Педагогічного Коледжу Колумбійського Універси­тету (США) Гіта Стайнер-Хамсі пропонує розглянути ці шість фаз на гіпотетичному прикладі

«Розробка політики збереження професії вчителя в Монголії»

Фаза 1. Аналіз існуючої ситуації

Аналіз існуючої ситуації (Фаза 1 циклу політики) має охоп­лювати:

А) опис ситуації: у чому «проблема»? (наведіть статистичні дані).

Б) проведення аналізу поточної ситуації: які фактори спричи­нили «проблему»

В) пояснення важливості розв’язання проблеми: який вплив має проблема на освітній сектор та інші аспекти суспіль­ства?

Отже, ми отримали таку картину.

А) Ситуація /«проблема». Освітній сектор Монголії зіткнувся з проблемою (з початку 90-х років XX ст.) звільнення вчителів у віддалених сільських школах, що означає: вчителі або переїжджають до інших міст або перестають працювати вчителями.

Б) Аналіз поточної ситуації. Внутрішній міграційний та урбанізаційний процеси в Монголії зумовили такі зміни з початку 90-х XX ст. Вони ж і породили проблему збереження професії вчителя:

1. Скасування чіткого регулювання місця проживання.

2. Труднощі із зобов’язанням випускників педагогічних на­вчальних закладів працювати за спеціальністю (відпрацювати принаймні 3 роки у сільській місцевості);

3. Низька зарплата вчителів, зниження престижності та більш прибуткова альтернативна робота у приватному секторі;

4. відмінності у життєвому рівні у місті й селі (проблеми з транспортом, соціальними послугами, енерго- і теплозабезпечен- ням, забезпеченням сіл товарами) та інші.

В) Необхідність розв’язання проблеми. Проблема звільнення вчителів у віддалених сільських місцевостях впливає на доступ до освіти в Монголії та ії якість. Наприклад: закриття сільських шкіл через брак учнів, переповнення міських шкіл, значне збіль­шення кількості учнів, що залишають сільські школи.

Фаза 2. Створення варіантів політики

Завдання для Фази 2 циклу політики:

1. провести дослідження: опитати осіб, що обіймають важ­ливі посади в Монголії, з приводу можливих розв’язань пробле­ми

2. ознайомитися і порівняти проблему звільнення вчителів в інших країнах (наприклад, в інших постсоціалістичних країнах Центральної Азії)

3. знайти та розробити рішення разом з місцевими експер­тами і практиками

4. подати список можливих рішень/варіантів політики.

Запропонований перелік варіантів політики/рішень для Мон­голії:

А) Створити стимули

- матеріальні стимули (наприклад, підвищити зарплату вчи­телям у віддалених сільських місцевостях, забезпечити безкош­товне опалювання /харчування /житло, безкоштовне навчання дітей учителів в університетах);

- нематеріальні стимули (наприклад, залучення до участі у проектах, постійний професійний розвиток);

- запровадити винагороди (наприклад, звання, публічне ого­лошення досягнень учителя, підвищення зарплати).

Б) Підсилити професіональне самовизначення вчителів

1. виробити стратегію програми допомоги, наприклад, засну­вати позашкільні «Вчительські клуби» для учнів 1-8-х класів (подібно до «Політичних клубів», «Дебатних клубів», які вже існують);

2. Реформувати освіту вчителів у сільській місцевості, запрова­дивши початкові вчительські курси в старших класах (9-10 клас) і скоротити навчання до 3-х років (на даний час 4 роки, 10+4);

3. Реформувати освіту вчителів, розділивши бакалавра педа­гогічних наук і бакалавра гуманітарних наук. Це означає: скасу­вати подвійні ступені (на даний час - учитель і юрист, учитель і перекладач та ін.)

4. Удосконалити практичний досвід у процесі навчання;

5. Забезпечити послуги для молодих учителів у сільських школах.

В) Кваліфікувати «пара-вчителів» на рівні початкової школи.

виділяти пара-вчителів у сільських школах [поточна квалі­фікація: 10 + 0] у наданні ступеня, у програмі неперервного про­фесійного розвитку шляхом дистанційної освіти.

Г) Посилити вимоги

гарантувати, що студенти, які навчаються державним кош­том, повинні відпрацювати за спеціальністю (3 роки у сільській місцевості).

Ґ) Відновити і підвищити соціальну функцію шкіл.