Поняя герменевтикитри рівні інтерпретації текста

Слово «герменевтика» походить від імені давньогрецького бога Гермеса, який тлумачив людям валю богів. Смертним не дано було розуміти мову тих, кому вони молилися і приносили жертви. Одним із завдань Гермеса було пояснити, здійснити певний переклад або інтерпретацію того, що мають повідомити людям боги. Таким чином, герменевтика означає мистецтво тлумачити щось незрозуміле чи навіть викривлене, пояснювати сенс чужої мови чи знаку

Зрештою, все на світі впирається у проблему наявності приводу для розмови. Є нам про що говорити чи нема? Або ж — цікаво чи нецікаво? Ця проблема має глобальний характер. Ми живемо в добу одночасного поглиблення спеціалізації людської діяльності та інфляції культури. Якщо хтось захоче охопити відразу кілька професійних галузей, то напевно зазнає невдачі, бо задовільно знатиметься лише на одній обраній царині. Окрім іншого, це також означає зменшення спічьних тем для розмови. . ^! .......

Украйське суспільство поки що не так болісно відчуває ці тенденції, тому що воно перейняте вирішенням багатьох спільних, в т.ч. побутових проблем. Однак разом із підвищенням загального добробуту перед нами на повний зріст постануть інші проблеми, чи не найважливіша з яких — питання віднайдення спільної мови між людьми. Бідово, що кожна національна, соціальна, професійна тощо група має власний мікроклімат, стереотипи мислення і поведінки, має спільні інтереси і зацікавлення. Люди, об'єднані у певну групу, мають про що говорити між собою. Герменевтика, тобто теорія (точніше — сам процес) інтерпретації покликана вирішувати загальні проблеми комунікації — з'ясовувати та пояснювати точки зору з того чи іншого приводу, віднаходячи спільний фунт для розмови, обміну думок, розуміння проблеми в суспільстві або певному колективі.

В суспільстві функцію герменевтики виконує журналістика. Перетравлюючи найрізноманітніші факти, засоби масової інформації подають їх у доступній і зрозумілій для всього суспільства формі, надаючи їм відповідного насвітлення, тобто спрямованості. Іншими словами, через пресу людина одержує один із багатьох можливих варіантів інтерпретації навколишньої дійності. Відповідно, хто тримає в руках засоби масової інформації, той має можливість нав'язувати суспільству свою точку зору на дійсність, давати власну інтерпретацію подій і, зрештою, керувати поведінкою членів суспільства. Проблема інтерпретації безпосередньо пов'язана з проблемою влади. Відомий вислів: преса — четверта влада.

Журналіст не лише доносить до своєї аудиторії саму інформацію та аналізує її. Він

1

повинен запросити своїх читачів і глядачів до міркування, задавши тон і запропонувавши певні теми. Не слід забувати того, що журналіст не просто виливає на аудиторію, а він також перебуває на її боці — виробляючи у загалу критичний, іронічніш погляд на дійсність, служачи не лише своєму роботодавцю, а й самому народові. Без усвідомлення благородного чинника свого покликання, журналіст перетворюється на нав'яаливого ідеолога або на продажну? дівку, яка йде до того, хто більше заплатить, і яка гідна поваги як особистість чи представник свого фаху, але не як журналіст.

Для зрозуміння герменевтичної процедури необхідно розрізняти поняття тексту і дискурсу. Під текстом у широкому значенні розуміємо структуру, що складається з елементів значення, єдності цих елементів та вираження цієї єдності; у вузькому значенні, — єдність мовних знаків, що організовані за нормами даної мови і є носіями інформації (Марія Зубріщька). Літературознавчий словник довідник подає таке таке означення дискурсу: це сукупність висловлювань, що стосуються певної проблематики, розглядаються у взаємних зв'язках із цією проблематикою, а також у взаємних зв'язках між собою. Одиницямії дискурсу є конкретні висловлювання, які функціонують у реальних історичних, суспільних і культурних умовах, а у своєму змісті та структурі відбивають часовий аспект, інтеракції між партнерами, що витворюють даний тип дискурсу, а також простір, в якому він відбувається, значення, які він творить, використовує, репродукує або перетворює. . _ . ,

Можемо сформулювати три рівні інтерпретаці тексту. Філософічний рівень передбачає інтерпретацію з точки зору відповідей на метафізичні шггання. Інтелектуальна діяльність такого роду піддається тшюлогізації лише за способом мислення, але не прив'язується до конкретного знання або досвіду культурної традиції, окрім самої мови і суб'єкта мислення; філософування — це чисте міркування (філософська герменевтика Мартіна Гайдеґґера). Як правило, філософія безпосередньо не являє собою підстави для оцінки тексту. Вона готує ґрунт для розвитку тих чи інших критично-філософських стилів.

Критично-філософський рівень окреслює наявність т.зв. критично-філософських стилів, що вони є практичними дослідщщькими методологіями, які пропонують ту чи іншу систеиму інтерпретації тексту (теорія архетипів Карла Ґустова Юнґа, структуралізм Ролана Варта). Цей рівень з одного боку пов"язаний з відповідним філософським обґрунтуванням, а з другого — проектується на певну ідеологію.

.-, ,. Ідеологічний рівень створює жорстку систему нормативів, висуваючи на перший план вимоги до тексту, а не потребу його зрозуміти. У цьому випадку дослідник відштовхується не від самого тексту-, а від цієї нормативної системи, і приступає до інтерпретації з готовою

схемою (соціалістичний реалізм, постмодернізм як фетишизований лібералізм).

Поняття методології тісно пов'язане з поняттям естетики. Наприклад, естетика ґотики, барокко чи натуралізму вже передбачає певне бачення художнього твору. Так само можна розглядати ту чи іншу авторську естетику, пов'язану з індивідуальним стилем.

^г Однак власне методологією є акцентована естетика — практично адаптована до критичного вжитку теорія, з певною системою правил і прийомів. - .: гг • <

Зміна естетичних мод і напрямків має свої закономірності, яй започатковуються двома теоріями походження мистецтва. Платон говорить про наслідування митцем ідей (ейдосів), які належать богам і лежать в основі всього сущого. Арісготель говорить про прекрасне як наслідування ідеальних форм, які вже існують навколо нас. Навколо цього протиставлення ідеї і форми відбувається розвиток мистецтва і мистецтвознавства, яке також пов'язано з іншими протиставленнями — суб'єктивізму (екзистенціалізм) та об'єктивізму (структуралізм), ірраціоналізму та раціоналізму. ^{м! :} / ^,-

. . Дмитро Чижевський із цього приводу писав: «В кожнім разі, залишаючи античність, що її з сучасного пункту погляду зовсім не можна вважати єдністю, а досить складною системою окремих епох розвитку, дістанемо приблизно таку схему: 1. романська культура,

і 2. готична культура, 3. ренесанс («відродження»), 4. барокко, 5. «просвіченість» (або «класицизм»), 6. романтика, 7. доба «реалізму» (нової «просвіченості»), неоромантика (в мистецтві — «символізм»). Ця схема доводить нас від початків «середньовіччя» (саме це поняття стало досить проблематичним) аж до початків 20-го віку». Далі психоаналіз, екзистенціалізм, структуралізм, постструктуралізм та купа інших —ізмів.

Мистецтвознавча, як і взагалі філософська, термінологія не є власне термінологією. Тобто однакові означення можуть мати різне семантичне навантаження, що часом ціпком змінює зміст концепції. Все залежить від авторської акцентації, яка має бути розкрита перед дискусією або міркуванням. В разі недотримання цієї умови, порушується філософська етика. Тоді мова може йти лише ідеологічну підміну понять з метою обману співрозмовника або певної аудиторії. Питання акцентації є надзвичайно важливою в журналістиці, зокрема у формуванні аргументації.

[,•,-, Герменевтику можна окреслити як загальну теорію інтерпретації, що, спираючись на тлумачення слова як найбільш універсальний вираз дійсності, виступає методологічною основою для процесу пізнання, вирішуючи тут головш проблему — розуміння. Це спосіб (той чи інший) ставлення до дійсності, також сам процес оцінювання дійсності, що може призвести (зокрема в літературознавстві) до протилежних за своїм змістом, але естетично рівнозначних висновків. Тоді відповідний настрій інтерпретаторів і органічність систем інтерпретації створюватимуть підстави для взаєморозуміння.

З