4. Парономазія

Парономазія(гр. paranomasia, від para— біля + onomasio— називання) — стилістична фігура, що виникає в результаті каламбурного зближення близьких за звучанням, але різних за змістом слів: талант твій латаний (Т. Шевченко); вогонь вагань (Д. Фальківський); будьте безумні—не зимні, атоми утоми (П. Тичини); серпанок серпня (І. Драч); груди грудня (М. Вінграновський);

Парономазію можна назвати звуковою метафорою, при якій ідея звукового зближення слів поширюється на семантику і веде їх до смислового зближення. Виникають нові, несподівані умовно-асоціативні образи: Борвій-буран схопив дерева в бран; І ніжним чадом, чудом чистим бузкова свічка понад листом вже злотом-променем жива (І. Драч); Мас нечуване терпіння іще ніхто не переміг, бо за терпінням є Трипілля, а за Черніговом — Черніг (Л. Костенко); / вже болить душа на дуб здубіла, в цій чужаниці, чужбі, чужині! (Е.Стус).

Наприклад:Та забіліли сніги, забіліли білі, ще й дібровонька... Та заболіло тіло бурлацькеє біле, ще й головонька (Нар. пісня). В українській культурній традиції білий колір викликає приємні асоціації: білі руки, біле личко, біла хата, білий лебідь, білий цвіт па калині; Плаче тепер білим цвітом мамина вишня в саду (Д. Луценко) тощо. На зв'язках і перенесенні називань — білий сніг [сивина] па скронях; зболіла душа — посивіла голова — побіліла голова — виникла асоціативно-узагальнена поетична формула білий біль. Наприклад: ...болем збілілим (О. Олесь); Лечу над білим болем бездоріж... (Л. Костенко); Білого болю, як білого терну (І. Драч); Прив 'язана за коси до сосни біліє, наче біль, за біль біліша (В. Стус).

Літота

Гіпербола(від. гр. hyperbole— жену через щось) — образне перебільшення, яке виявляється в тому, що якась ознака приписується предмету такою мірою, якою вона реально йому не властива і не може бути властивою. Основне призначення гіперболи — звернути увагу на цей предмет, підкреслити позитивнічи негативні якості. Гіперболізуються такі ознаки, як розмір, колір, сила, кількість тощо.

Гіпербола як засіб експресивності поширена в художньому та уснорозмовному стилях: умру зі сміху, збожеволію від роботи.

Літота(від гр. litotes—- простота) — різновид мейозису, зумисне применшення якоїсь ознаки шляхом повного чи часткового її заперечення. Літота є виразом погляду на третю істоту між іншими і зневаги до неї (О. Потебня).

Наприклад: У цій же річці чаплі по коліно (Л. Костенко); Йому аби за скелю зачепитись, що аж за комір сиплються зірки; Але ж яке ревіння безнастанне! Це описать — зламається перо (Л. Костенко).

6. Епітет

Епітет(гр. epitheton— прикладка, прізвисько) належить до загальновідомих словесних художніх засобів. Це художнє, образне означення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість явища, предмета, поняття, дії.«Етимологічний словник української мови» подає етимологію слова епітет від грецького виразу «epithetononoma», що означало «додане ім'я». Воно мало первісне значення epithehos— «доданий; захоплений; запозичений; штучний», пов'язаний з дієсловами кладу, додаю. Ця етимологічна риса є суттєвою для семантики епітета, бо він не тільки означає, а й додає, докладає ознак існуючих, неіснуючих, але бажаних, можливих, уявних тощо. Цим, власне, і зумовлюється його тропеїчна суть.