2. Спадкоємство за законом (ab intestatio).

Спадкоємство за законом виникло раніше спадкоємства за заповітом, але за Законом ХІІ таблиць відкриття

спадщини за законом можливе тільки тоді, коли немає заповіту: “si intestatus moritur”, тобто коли хтось

помре без заповіту.

Спадкоємтво за ius civile визначалось положенням Закону ХІІ таблиць, згідно з яким розрізнялись три класи

спадкоємців:

1-й клас – sui або sui heredes, тобто свої спадкоємці, до яких належали підвладні діти, онуки, правнуки по

чоловічій лінії, дружина (cum manu), а також усиновлені; онуки визнавались тільки в тому випадку, коли

умирав батько; всі вони діставали частку свого батька.

2-й клас – найближчі агнати agnati proximi, наприклад, брати, сестри. Вони закликались, якщо не було sui

heredes (своїх спадкоємців).

3-й клас – найближчі родичі – gentiles proximi; вони закликались, якщо не було агнатів.

Законний спадкоємець закликався до спадкоємства один раз; тому, якщо найближчий спадкоємець

відмовлявся, то спадщина ставала виморочною.

2. Спадкоємство за bonorum possessio. За преторським едиктом встановлювалось чотири класи спадкоємців, які закликались у такому порядку:

1-й клас – unde liberi; в цьому класі поряд з підвладними дітьми визнавались і діти емансиповані; поряд з

агнатами успадковують і когнати, тобто успадковують всі діти взагалі.

2-й клас – unde legitimi; в цьому класі закликались ще раз sui heredes, а при їх відсутності – агнати і родичі.

3-й клас – unde cognati; закликались всі кровні родичі до шостого ступеня спорідненості включно.

4-й клас – unde vir auf uxor, тобто один з подружжя, що пережив іншого, при умові повної відсутності

родичів, зазначених в перших трьох класах або у випадку їх відмовлення від спадщини. Претором було

введено successio ordinum (наступність класів), тобто, якщо відмовлявся від прийняття спадщини

найближчий спадкоємець, то закликався з сім’ї наступний і спадщина не ставала виморочною. Суть

bonorum possessio полягала в тому, що претор, не чекаючи остаточного з’ясування питання, хто в даному

випадку був справжнім спадкоємцем, давав цим особам введення в володіння шляхом надання особливого

інтердикту – interdictum quorum bonorum. Введення у володіння іноді давалось тимчасово, до прибуття

справжнього спадкоємця; в інших випадках володіння давалось остаточно і невід’ємно; таким остаточними

власниками могли бути спадкоємці за законом – ius civile, а також зовсім сторонні особи.

В обох системах (в цивільній і преторській) закладені ті ж самі основи: спадкоємці є універсальними

наступниками спадкодавця; спадкоємство за заповітом відіграє основну роль; за законом закликаються

спадкоємці тільки в тому випадку, коли немає заповіту.

Основи преторського права дістали перевагу; розвиток преторського права в протилежність ius civile

розширив вузькі межі, виправив і пробив дорогу новому праву наступних віків.

У праві Юстиніана ми маємо тільки один порядок спадкоємства.

3. Спадкоємство за правом Юстиніана. Юстиніан реорганізував право спадкоємства за новелами 118 і 127. Було встановлено чотири класи спадкоємців, які закликались у такому порядку:

1-й клас – всі низхідні родичі померлого. Вони (родичі дальших ступенів) закликались разом з ближчими

ступенями, якщо вибув їх батько; низхідні одержували рівні частки спадщини.

Діти раніше померлого батька всі разом набували ту частку спадщини, яку він міг би одержати при житті.

2-й клас – висхідні родичі – батько, мати, дід, баба, а також повнорідні брати й сестри та їх діти і т.д.

Якщо успадковували лише висхідні родичі, то спадщина розподіляється порівну in linea, тобто одна

половина по батьківській лінії, і друга – по материнській.

Висхідні, брати і сестри, успадковували порівну – in capita. Діти померлих братів і сестер за правом

представництва всі разом одержували частку померлого батька – in stirpes.

3-й клас – неповнорідні брати й сестри (єдинокровні і єдиноутробні), а також їх діти. Спадщина

розподілялась порівну – in capita. Діти померлого батька всі разом успадковували його частку in stirpes.

4-й клас – всі інші родичі; найближчі включають більш далеких без обмеження ступенів. Спадщина

ділилась на рівні частки – in capita.

Таким чином, правом Юстініана допускалась наступність класів і ступенів (successio ordinum et graduum).

Для спадкування подружжя зберегло силу преторське bonorum possessio. Дружина, що бідувала,

одержувала ¼ частину майна померлого заможного чоловіка; при наявності трьох і більше дітей вона

одержувала рівну частку з дітьми – in capita, причому вона мала лише право користування, а не право

власності.

Діти конкубінату і їх мати одержувала 1/6 частину майна померлого батька, якщо не було законних дітей і

дружини.

Останні два види спадкоємства називаються надзвичайним спадкоємством.