- •Романтизм Левко Боровиковський (1808 - 1889)
- •Гулак Артемовський (1790 — 1865)
- •Михайло Петренко
- •«Дивлюсь я на небо — та й думку гадаю…» (1848)
- •Євген Гребінка (1812 — 1848)
- •Віктор Забіла (1808 - 1869)
- •«Гуде вітер вельми в полі»
- •«Не щебечи соловейко»
- •Натуралізм. Початок Модернізму Іван Франко (1856 - 1916)
- •«Сойчине крило»
- •«Камінний господар»
Романтизм Левко Боровиковський (1808 - 1889)
Левко́ Іва́нович Боровико́вський (22 лютого 1806, (за іншими відомостями — 1808) с. Мелюшки Хорольський повіт наПолтавщині — 26 грудня 1889, там само) — український поет, фольклорист, етнограф. Опрацьовував фольклорні сюжети, звертався до народної поетики та ритміки.
Переклад з російської віршів Олександра Пушкіна
Збереглися тільки два переклади творів О. Пушкіна: «Два ворони» («Ворон к ворону летит») та «Зимовий вечір». Відтворюючи вміст оригіналу, Боровиковський і тут вводить український колорит. У вірші «Два ворони», наприклад, замість богатиря, що лежить убитий у чистім полі, з'являється козак, її замість «хазяйки молодої» — молода козачка. Російські нині, що про них згадує Пушкін у «Зимовому вечорі», Боровиковський замінює українськими.
"Старушка" Пушкіна співає "козацької" Боровиковському? "Ветхая лачужка" ― це "наша хата"?
"Хозяйка" и "богатырь" Пушкіна ― це "козачка" і "козак" Боровиковського.
|
Оригінал |
Переклад |
|
«Ворон к ворону летит» (1828) |
«Два ворони» (1829) |
|
Ворон к ворону летит, Ворон ворону кричит: Ворон! где б нам отобедать? Как бы нам о том проведать?
Ворон ворону в ответ: Знаю, будет нам обед; В чистом поле под ракитой Богатырь лежит убитый.
Кем убит и отчего, Знает сокол лишь его, Да кобылка вороная, Да хозяйка молодая.
Сокол в рощу улетел, На кобылку недруг сел, А хозяйка ждет милого Не убитого, живого.
|
Ворон к ворону летить, Ворон ворону кричить: "Де б нам, вороне, поснідать? Як би нам про те розвідать?"
"Єсть? Лети за мною вслід — Буде снідання й обід: В чистім полі кущ рокити — Під кущем козак убитий.
Хто й за що убив його — Тілько сокіл зна того, Та кобилка вороная, Та козачка молодая.
З поля сокіл улетів; На кобилку ворог сів; А козачка жде милого, Не убитого, живого".
|
|
«Зимний вечер» (1825) |
«Зимній вечі» (1841) |
|
Буря мглою небо кроет, Вихри снежные крутя; То, как зверь, она завоет, То заплачет, как дитя, То по кровле обветшалой Вдруг соломой зашумит, То, как путник запоздалый, К нам в окошко застучит.
Наша ветхая лачужка И печальна и темна. Что же ты, моя старушка, Приумолкла у окна? Или бури завываньем Ты, мой друг, утомлена, Или дремлешь под жужжаньем Своего веретена?
Выпьем, добрая подружка Бедной юности моей, Выпьем с горя; где же кружка? Сердцу будет веселей. Спой мне песню, как синица Тихо за морем жила; Спой мне песню, как девица За водой поутру шла.
Буря мглою небо кроет, Вихри снежные крутя; То, как зверь, она завоет, То заплачет, как дитя. Выпьем, добрая подружка Бедной юности моей, Выпьем с горя; где же кружка? Сердцу будет веселей.
|
Буря в хмари небо криє, Сипле сніг, як з рукава, То звірюкою завиє, То застогне, як сова; То, солому закрутивши, Попід стріхою шумить, То в вікно, мов припізнившись Подорожній, торготить.
Вся примовкла наша хатка, Тихо в хаті і темно; Що ж на лавці паніматка Зажурилась під вікном? Чи підслухаєш, як свище, Виє вітер і шумить, Чи як дзигою на днищі Веретенечко дзижчить?
Вип'єм, добра паніматко! Ну, по одній наливай; Вип'єм з горя! Де ж кухлятко? З веретеном не дрімай. Заспівай, "як мати сина Виганяла до орди", Як до зірочки дівчина Неньці принесла води".
Буря в хмари небо криє, Сипле сніг, як з рукава, То звірюкою завиє, То застогне, як сова... Вип'єм, добра паніматко, Ну, по одній наливай; Вип'єм з горя, де ж кухлятко? За починком не дрімай!
|
Байки
|
«Багатий, бідний» |
«Щука і пліточка» |
|
У Прокопа обід, у Прокопа хрестини, У Прокопа бенкет, весілля, іменини; Зате ж у Прокопа куми і побратими, І всякий Прокопові сват, І всякий Прокопові брат, За Прокопа усякий рад І в воду, і в огонь скакать!.. Аж глядь - У Прокопа пожар, все в Прокопа згоріло, Насилу виніс сам з огню з душею тіло!.. Що ж, рідні та куми В пожежі помогли? Не дуже: родичі його й не пізнавали, - До прокопа й стежкт в бур'ян позаростали! Недаром люди гомонять: Поки багат, То поти й сват. |
Край річки, ставши на плотину, Рибалка удочку закинув, Наткнувши на гачок Чималий черв'ячок. Маленька пліточка крізь сльози жалкувала, Що із гачка, За малим ростом, черв'ячка, Біднятка, не дістала... Де щука не візьмись - хвать зразу черв'ячок! Рибалка нею борщ затовк... пропала щука, бо великою була; А Пліточка жива - бо Пліточка мала. |
Вірші
|
«Чорноморець» |
«Волох» |
|
То не сірий туман З Чорномор’я підняв — Піднімаються гуси то сірії; То не хмару снігів Буйний вітер навів — Піднімаються лебеді білії. Кричать гуси: ґел! ґел!. А за ними орел Іспускається з хмари високої: «Не тікайте вгорі, Гуси сірі мої! Підождіте орла, мої любії! Я не бити лечу, Розпитати хочу: Чи не бачили ясного сокола? Чи не стрітили ви Богатир-голови, З Чорноморії доброго молодця?» — «Коло моря убит Чорноморець лежить; Його ручки лежать на три штученьки, Його ніжки на згляд Край дороги лежать; Крізь реберця — трава пробивається. Серед степу того Ніхто к тілу його Із живої душі не ласкається; Тільки ластівки три, З-під сідої гори, Пригортаються: першая ластівка — Мати рідна рида; А другая — сестра; Третя ластівка — жінка покійного. Де матуся рида — Там кровава ріка Протікає до моря глибокого; Де рідненька сестра — То вже річка пройшла І просохла, не влившись до моря; А де жінка була — І росиці нема, І зав’яла трава край покійного». |
Зa морем степ, крaй моря степ, В степaх волох з шaтрaми ходить: Кривa косa, зубчaстий серп Волохa в поле не виводить. Волох не йде в полки служить, Волох живе - як нaбежить. Широкий степ - його постіль, Кругом стінa - із небом гори. Нежaтий хліб, небрaнa сіль, Півголий сaм, a діти - голі. Зaте ж тaтaрин, німець, лях Не гріли рук в його шaтрaх. Пaни в хоромaх просять снa, Купець моря перепливaє, Моряк в воді шукaє днa, Мужик в судaх поріг змітaє. Волох бідняк в шaтрі сидить, І смaшно їсть і міцно спить. Зимa - коло огню в шaтрaх, Веснa - лежить він під звіздaми А літо - ходить по степaх З ширококрилими шaтрaми. Без хлібa - сит, без хaти - пaн, Густий тумaн - його жупaн.
|