18. Поняття досвіду та його типи

До́свід — відображення в людській свідомості законів об'єктивного світу і суспільної практики, одержане в результаті активного практичного пізнання. Сукупність практично засвоєних знань, навиків, знання життя, засноване на пережитому, випробуваному.

Досвід — це перш за все сукупність всього того, що відбувається з людиною в її житті (реальність) і що вона усвідомлює; людина може мати досвід про саму себе, про свої здібності, про свої чесноти і вади, людина також може мати досвід і про думки, ідеї, знання (внутрішній досвід).

У філософії досвід є основою всього непонятійного знання про дійсність. До досвіду повинна зводитися вся наука, вона повинна бути достовірною; в той же час пізнанню не можна зупинятися тільки на досвіді. Навпаки, досвіду належить бути впорядкованим, звіреним, об'єднаним за допомогою мислення і навіть виправленим та доповненим.

Значення і важливість досвіду були досліджені Кантом в «Критиці чистого розуму»: досвід є головний продукт нашого розуму. З нього починається все пізнання (Кант говорить про «Bathos» — безодні досвіду). Але думки досвіду ніколи не є строго, а завжди тільки приблизно, загальними. Всяке розширення нашого пізнання не може спиратися ні на що інше, окрім як на розширення досвіду. Проте сам досвід є результатом діяльності духу, припускаючи відомі «форми розуму», які тільки і роблять можливим дослід. Лише завдяки досвіду або можливому досвіду поняття одержують свою реальність. Висновки, які виходять за рамки можливого досвіду, є обманливими.

Досвід - 1) філософска категорія, яка фіксує цілісність та універсальність людської діяльності як єдність знання, навичок, чуття, волі. Характеризує механізм соціального, історичного, культурного наслідування;

2) гносеологічна категорія, що фіксує єдність чуттєво-емпіричної діяльності. Поняття досвіду активно развивалося у протистоянні емпіризму та раціоналізму, що по різному оцінювали статус досвіду у структурі пізнавального процесу: від трактування його у якості єдиного джерела достовірного знання (емпіризм та сенсуалізм) до повного неприйняття (крайні форми раціоналізму). В історії філософії феномен досвіду інтерпретувався як основа синтезу чуттєвої та розумової пізнавальної діяльности (Кант), як завершення саморуху та самопізнання свідомості (Гегель), як фрагмент діяльності суб’єкта пізнання, в якому ідеальне та матеріальне "знімають" один одного (другий позитивізм), як результат практичної та пізнавальної діяльності (діалектичний матеріалізм), як зміст внутрішнього світу світу суб’єкта (екзистенціалізм). Предметно-чуттєвий досвід пов’язаний з концепцією емпіричної методології в історії філософії (Бекон, Локк, Юм). Досвід - головна категорія у філософії емпіристів, оскільки з нього починається і до нього приходить пізнання, саме в досвіді перевіряється достовірність знання, саме він дає їжу розуму. Без чуттєвого освоєння дійсності розум є мертвим, оскільки предмет думки завжди черпується з досвіду (Бекон).Душа отримує зміст своїх міркувань і знань саме з досвіду. Відчуттєвий досвід є всім, що впливає на свідомість людини й засвоюється нею протягом життя. Ідеї виникають у людини разом із відчуттями.Отже чуттєвий досвід, що виникає через контакт людської душі з матеріальним світом, є основою людського пізнання (Локк). У трансцендентальній філософії Канта, досвід – є синтетичною єдністю суджень сприйняття, які перетворюються, за допомогою підведення їх під категорії, у судження досвіду. Саме у судженнях досвіду відбувається конструювання емпіричного матеріалу, тобто відчуттів, у предмети, або об’єкти емпіричного світу. Кант говорить, що в чуттєвому досвіді нам даються не речі самі по собі, а лише явища цих речей, феномени, тобто досвід має справу лише з феноменальним боком світу. Простір і час є неодмінними умовами будь-якого чуттєвого досвіду. У трансценденталізмі Канта досвід стає основою синтезу чуттєвої та розумової пізнавальної діяльности. Кантівська теорія досвіду стає ніби компромісом між такими течіями у філософії як емпіризм та раціоналізм.