Документ Microsoft Office Word

1.Розглядаючи питання про історичні форми сім'ї та шлюбу, потрібно звернутися до класичної роботи Ф.Енгельса «Походження сім'ї, приватної власності і держави», яка була написана в 1884 p. і має певне значення і наукову цінність на сьогоднішній день.

Він показав виникнення і розвиток сім'ї, приватної власності, класів і держави, тобто тих сил, які підірвали це первісне суспільство зсередини і привели до утворення класового суспільства.

У науці довгий час, аж до 60-х років минулого століття, сім'ю вважали за первісну, найдавнішу форму стародавнього суспільства, що з неї згодом виникли рід, плем'я, держава.

Ф.Енгельс вивчив результати досліджень Моргана, скористався працями ряду вчених з історії стародавнього суспільства, після чого дав нове пояснення історичних форм сім'ї та шлюбу.

Своє пояснення сім'ї Енгельс починає з самої нижчої стадії, з періоду, коли людина тільки почала відокремлюватися від природи і ще нічого не виробляла, а лише брала собі готові продукти матеріального світу. Для цього періоду характерними були невпорядковані статеві зносини — кожна жінка належала кожному чоловікові, як і кожний чоловік — кожній жінці. Це племенний період. Шлюбні стосунки будуються без розбору рідні, без врахування ступеня спорідненості. Допускалися шлюби як по горизонталі, так і по вертикалі —

©між батьками і дітьми, між братами і сестрами. Цілком зрозуміло, що цьому періоду невідомі такі поняття як шлюб, сім'я; ні сім'ї, ні шлюбу тут не існувало, а було плем'я, як неділима ячейка.

З цього первісного стану виникли дві форми групового шлюбу:

1. Кровноспоріднена сім'я.

2. Сім'я пуналуа — екзогамна.

Кровноспоріднена сім'я — перший ступінь розвитку сім'ї. Це така форма сім'ї, коли споріднена група (орда, селище) поділена на різні шари поколінь. Шлюбні зв'язки будуються в межах поколінь. Між членами різних поколінь шлюбні стосунки заборонені, але в одному поколінні вони дозволені, незважаючи на кровну спорідненість. Отже, всі брати і сестри, рідні й бокового споріднення — без обмеження живуть разом. Шлюбні зв'язки тут будуються по горизонталі і забороняються по вертикалі, тобто між батьками і дітьми. Це було прогресом, кроком вперед в розвитку сім'ї. Батьки живуть в одному колі, а діти в другому.

Брати і сестри — рідні, двоюрідні тощо — всі вважаються між собою братами і сестрами і вже в силу цього чоловіками і жінками одне одного. Родинні відносини брата і сестри на цьому ступені сім'ї включають в себе взаємні статеві стосунки, як щось само собою зрозуміле.

Згодом, коли було заборонено шлюбні зв'язки між членами одного родового шару спорідненої групи, виникла родина пуналуа.

Пуналуа — це вже другий ступінь розвитку сім'ї, коли не можуть бути в подружньому зв'язку не тільки батьки та діти, але й брати і сестри.

Пуналуа — на мові мешканців Гавайських островів означає «подружній товариш» — так називають чоловіків, що мають спільних жінок, і жінок, що мають спільних чоловіків.

Коло шлюбних (статевих) зв'язків ще більш обмежується. Тут обмеження не лише по вертикалі, але й по горизонталі. Чоловіки однієї групи вступають у шлюбні (статеві) зв'язки з жінками другої групи. Так виникає екзогамія, тобто поза-родове подружжя.

При цій формі сім'ї все ще невідомо, хто є батьком дитини, але відомо, хто її мати. Якщо вона і називає всіх дітей спільної сім'ї своїми і у відношенні до них виконує материнські обов'язки, то вона все ж відрізняє своїх рідних дітей від інших. Звідси ясно. що раз існує груповий шлюб, то походження може бути встановлено лише з материнської сторони, а тому визнається тільки жіноча лінія.

Ніякої участі в господарстві жінки чоловіки не приймали, у зв'язку з тим, що вони працювали в другому роді і ніяких стосунків до майна жінки не мали. Вони — члени іншого роду (мужья-пришельцы). Якщо вмирала жінка, то майно залишалося її дітям, сестрам, батькам — всі вони складали те, що називається родом. Така сім'я називалася безбатьківською.

Чоловіки приходили в цей рід для шлюбного співжиття і не були родичами. Шлюби всередині роду заборонялися. Існувало «материнське право», звичайно в умовному, а не справжньому розумінні цього слова, бо тоді права, як такого не було.' А був рід, як первісна ячейка родового устрою, як частина племені.

Існування такої форми шлюбу не випадкове явище, воно має під собою матеріальний грунт. Цим грунтом було тоді колективне домашнє господарство і жінка в ньому займала провідне місце. Навколо сім'ї створювалося міцне домашнє господарство, в якому чоловіки займалися полюванням, а весь тягар домашнього господарства несли на собі жінки, отже вони займали в сім'ї почесне і провідне становище. Епоха матріархату існувала десятки тисячоліть.

У міру розвитку племенного життя дедалі ширшали поняття спорідненості. Отже, ширшало і коло осіб, між якими подружні стосунки були заборонені, і важче було знайти собі жінку, з якою можна було одружитися. Через це чоловікові доводилося жити з однією жінкою, хоча цим полігамія (багатошлюбність) принципово не заперечувалась.

Сім'я пуналуа не стояла на місці, вона розвивалась.Шлюбне коло починає дедалі все більше звужуватися і це привело до того, що з нього почали вилучатися не лише рідні брати і сестри, але і двоюрідні, а потім і троюрідні. Ось чому в умовах родового устрою сім'я пуналуа змінюється парною сім'єю (3-я форма). Залишається одна, поки ще неміцно з'єднана шлюбна пара — та молекула, з розпадом якої припиняється шлюб взагалі. Заслугу в утворенні такого шлюбу Енгельс приписує жінці, яка в силу свого біологічного розвитку — більшої прив'язаності до певної особи (що менше буває у чоловіків) — намагалася жити з одним чоловіком.

Парна сім'я витиснула групові подружжя, що поволі зникали через заборону одружуватися з кровними родичами. Коли з'явилася парна сім'я, виникає купівля жінок. Це зовнішня ознака радикального перевороту, що стався в глибинах групового шлюбу. Здебільшого кілька парних сімей живуть в одному будинку, ведуть спільне комунальне господарство, причому керують у господарстві не чоловіки, а жінки, бо під час одруження чоловіки переселяються до жінок, а не навпаки.

Парна сім'я в умовах родового устрою була нестійка, шлюб можна було легко розірвати, бо він був заснований на особистих почуттях. Діти залишались у матері. На цьому ступені розвитку ще панує «материнське право» — дитина дістає від матері ім'я свого родового союзу. Господарство належало не парній сім'ї, а роду.

У зв'язку з нагромадженням багатства, що дало чоловікові перевагу над жінкою, чоловік прагнув використати своє панівне становище й змінити порядок спадкування на користь своїх дітей, а не на користь нащадків жіночого коліна, як це було раніше. Але поки родовід йшов від матері, такої зміни не можна було запровадити. Отже, треба змінити старий порядок і, врешті, він був змінений на користь батьківської системи родоводу й спадкування.

Це був довгий процес, в якому родовід материнського коліна змінювався на родовід від батьків в силу того, як батьківська влада під впливом нових економічних причин переважає в сім'ї. Матріархальна парна сім'я поступається місцем перед сім'єю патріархальною, що виростає з її глибин.

Ф.Енгельс писав у своїй роботі: «Повалення материнського права було всесвітньою історичною поразкою жіночої статі. Чоловік захопив і в домі кермо влади, а жінка втратила своє почесне становище, була перетворена на слугу, на раба його похоті, на просте знаряддя дітородіння».'

Патріархальна сім'я є проміжною ланкою між парним подружжям і моногамією.

Після господарського розпалу патріархальної сім'ї її заступила сім'я моногамна (одношлюбна). Вона грунтується на пануванні чоловіка з певно вираженою метою — народження дітей. Походження цих дітей від батька не підлягає сумніву. А це потрібно для того, щоб діти, як прямі спадкоємці, вступали у володіння майном батька. Моногамна сім'я вирізняється від парного шлюбу міцними подружніми зв'язками, які вже не можна розірвати за бажанням сторін. Тепер уже, як правило, тільки чоловік може розірвати шлюб і прогнати свою дружину. Тільки він має право подружньої зради. Існування рабства поряд з моногамією, присутність молодих красивих рабинь, що перебувають в повному розпорядженні чоловіка.

Енгельс зазначав, що моногамна сім'я зовсім не була плодом кохання, вона була формою сім'ї, в основі якої лежали економічні умови.

Так, сім'я заснована на груповому шлюбі, на думку Енгельса, була результатом дуже низького рівня розвитку продуктивних сил, коли в силу цього люди були змушені жити первісною комуною. Відносини, які складались в такій сім'ї між чоловіками і жінками, з усіма привілеями жінок, з пануванням «материнського права», визначались тим положенням, яке займали чоловік і жінка в первісному суспільстві. Низький рівень розвитку продуктивних сил забезпечував задоволення лише самих обмежених потреб людини, і вся діяльність первісних людей була спрямована на пошук засобів до існування. При цьому в цій діяльності жінка мала ряд переваг над чоловіком, які забезпечували їй провідне становище. Згідно природному поділу праці по статі чоловік воює, ходить полювати і ловити рибу, добуває їжу і виробляє потрібні для цього знаряддя. Жінка працює в домі і займається виготовленням їжі та одягу: варить, пече, шиє, влаштовує житло. Вона була господаркою в домі, а оскільки домашнє господарство в первісному суспільстві було загальним, то жінка займала провідне становище в суспільстві. Це панування жінки в суспільстві, а також те, що при існуючих в той час шлюбних відносинах вона — єдино достовірно відомий родитель молодого покоління, було причиною панування материнського права, тобто по матері визначалось походження дітей, по материнській лінії здійснювалось спадкування.

Дуже розповсюдженою в соціологічній науці є теорія насильства.

На підтвердження цієї теорії вчені беруть стародавні способи укладання шлюбу: викрадення, купівля жінок і т.п.

Проте таке пояснення поневолення жінки не було науковим, оскільки не могло відбити дійсного становища речей і не могло вказати правильні шляхи визволення жінки.

Таким чином, зміна становища чоловіка і жінки в сім'ї не може бути пояснена фізіологічними відмінностями між статями, бо вони існували з перших днів людського життя і не приводили досить довгий період доісторичної епохи до поневолення жінок чоловіками.

Поясненюэться це змінами матеріального життя суспільства, і Енгельс пояснює втрату жінкою її первісного пануючого становища в сім'ї змінами економічного положення цієї сім'ї в суспільстві. Тільки на певному етапі розвитку людського суспільства могли відбуватися ті корінні зміни в становищі чоловіка і жінки, які привели до поневолення останньої.

2. Особливості виховання на різних етапах розвитку первісного суспільства

В історії виховання відправною точкою стала педагогічна практика первісних людей. Повністю реконструювати цей феномен сьогодні досить важко. Єдині доступні нам джерела – речові знахідки археологів. Але вони недостатні для отримання вичерпної інформації. Дослідники також відтворюють виховну практику первісних людей шляхом аналогій, використовуючи етнографічні дані про найбільш відсталі у своєму розвитку племена, що подекуди ще зустрічаються на Землі.

Існування первісного ладу вимірюється сотнями тисяч років. У своєму розвитку він пройшов кілька періодів: первісне стадо, родова община, розклад первісного ладу. Виховання підростаючого покоління на кожному його етапі мало свої особливості.

За первісного стада, коли тільки завершується процес біологічного становлення людини, ніяких організованих форм виховання ще нема. Не існує диференціації виховних впливів морального, трудового, тим більше інтелектуального спрямування. Виховання відбувається стихійно і обмежується прямим відтворенням небагатого суспільного досвіду.

Епоха родового устрою характеризується значним розширенням суспільного досвіду та перетворенням людських стад у сталі колективи родичів – роди, племена. У людей з’являються релігійні уявлення.

Первісна родова сім’я спочатку ділилася на три вікові групи: перша – діти i підлітки; друга – дорослі, повноправні учасники життя i праці; третя – люди похилого віку, старики. Кількість таких вікових груп з часом збільшувалася. Для багатьох первісних родів перехід у групу дорослих супроводжувався спеціальними актами, які дістали назву “ініціація“.

Вікова ініціація – перша в історії педагогіки iнституалiзована форма виховання дітей. Вона являє собою систему випробувань та церемонію посвяти підлітків у повноправні члени колективу, чому передує досить тривала спеціальна підготовка.

Мета виховання у цей період полягала у передачі підростаючому поколінню трудових навичок, встановлених способів поведінки, релігійних уявлень, традицій, звичаїв, обрядів.

Єдиною виховною інституцією виступає ціла община. Виховання є суспільним, спільним і однаковим для всіх. Функція вихователя поступово закріплюється за групою стариків, які були носіями i хранителями колективного досвіду. Часто роль вихователів виконували і старші діти.

Існували лише вікові i статеві відмінності у вихованні дітей. Виховання здійснювалося шляхом прямого включення дітей у конкретні види трудової діяльності дорослих i мало практичний характер. Воно було природним і вільним. Діти сприймали його як невід’ємну частину їх дійсного сьогоднішнього життя, а не як підготовку до життя майбутнього.

На останніх етапах матріархату з’явилися перші в історії заклади для життя i виховання підростаючих людей – будинки молоді. Вони були окремими для хлопчиків i дівчаток. Тут діти під керівництвом старійшин роду готувалися до життя та праці.

Вершиною первіснообщинної культури виступила поява писемності у вигляді піктографічного письма. Піктографічне письмо – це спосіб передачі інформації за допомогою спеціальних малюнків.

До найперших в iсторiї людства організаційних форм виховання належать: дитячі ігри, традиції, звичаї, ритуали, обряди, ритуалiзованi обряди, усна творчість первісних людей. Особливе значення надавалося дотриманню встановлених заборон — табу.

Епоха розкладу первісного ладу характеризується виникненням сусідських общин, поступовим встановленням патріархальних суспільних стосунків і моногамної сім’ї, становим і майновим розшаруванням суспільства.

Виховання у цей час починає складатися як особлива суспільна функція i набирає деяких організованих форм. Разом з первісним колективом ще одним виховним інститутом поступово стає сім’я. На зміну єдиному, колективному i рівному для всіх поступово приходить станово-сiмейне виховання, яке диференціюється для кожного стану згідно його ідеалів. Поступово втрачаються безпосередні зв’язки між дитиною i суспільством. Виховання все більше втрачає свій природовiдповiдний i ненасильницький характер.

Розширюються релігійні уявлення людей, зростають відомості з астрономії, історії, медицини, ускладнюється досвід виконання сільськогосподарських робіт. Зростання об’єму людських знань разом із становим розшаруванням суспільства породили відокремлення розумового виховання від фізичної праці і необхідність організації спеціального навчання. Причому розумове виховання стає монополією панівної групи людей, оскільки саме в їхніх руках зосереджу­валися такі знання. Все це також привело до появи людей, для яких виховання стає сферою їхньої професійної діяльності.

3. Загальна характеристика нуклеарної сім'ї

Нуклеарні сім'ї як соціальні одиниці, що складаються з чоловіка і жінки і їхніх дітей, часто протиставляються розширеним сім'ям. Один з теоретичних підходів передбачає існування "функціональної відповідності" між нуклеарною сім'єю і процесом індустріалізації, оскільки нуклеарна сім'я вільна від широких родинних зв'язків, є більш мобільної географічно і соціально, забезпечує велику емоційну свободу за допомогою необмеженість вибору партнера по шлюбу і робить можливим заповнення професійних ролей на підставі критеріїв досягнення, що відповідає вимогам індустріального суспільства. Таким чином, сімейна структура в сучасному суспільстві складається як би з відносно ізольованих нуклеарних сімейних будинків, хоча при цьому допускається існування значних соціальних відмінностей. Однак згідно з дослідженнями останнього часу:

1) не всі сімейні структури в період до промислової революції мали класичну форму розширеної сім'ї;

2) власне процес індустріалізації супроводжувався більш широким використанням розширених родинних контактів, частково за допомогою обміну послугами та фінансової допомоги;

3) в даний час є дані про те, що для сімейних структур індустріальних суспільств не характерна наявність ізольованих подружніх будинків.

Сучасні сім'ї правильніше розглядати як модифіковані розширені сім'ї, в яких між не обов'язково спільно проживають родичами підтримуються широкі контакти у формі візитів, телефонних дзвінків та обміну послугами. У цій системі взаємної підтримки важлива роль може належати і тим, хто не перебуває в родинних стосунків з даної сім'єю, що призводить до виникнення модифікованої первинної групи навколо кожної сім'ї. Подання про сім'ю як про унітарну феномен до певної міри є помилкою. Крім звичайної нуклеарної сім'ї, що складається з дружини, чоловіка і дітей, існує цілий ряд інших структур будинку. У Британії в останні два десятиліття спостерігалася тенденція до зменшення розмірів будинків, збільшення числа людей, які спільно проживають до шлюбу або поза шлюбом, збільшення числа розлучень, повторних шлюбів і кількості позашлюбних дітей.

Такі зміни в структурі будинків у якійсь мірі ставлять під сумнів функціональні теорії сім'ї, поширені сорок чи п'ятдесят років тому. Представники функціоналізму вважали, що сім'я є універсальним соціальним інститутом, оскільки вона виконує в суспільстві ключові функції соціалізації, турботи про дітей і відтворення населення. Однак у сучасних суспільствах число сімей такого типу зменшується.

Ймовірно також і те, що дана сімейна структура створює певні складнощі для суспільства і для членів сім'ї. Сім'ї можуть бути як функціональними, так і характеризуватися дисфункцією. Наприклад, деякі сучасні дослідники говорять про пригнобленому становищі жінки в межах сучасної сім'ї, що завдає психологічний збиток також і іншим індивідам.

4. Скорочення кількості дітей у сім'ї зумовлено не стільки матеріальними труднощами, як конфліктом цінностей у суспільстві, конкуренцією пріоритетів, де цінність сім'ї та дітей девальвується, а перевагу отримують цілком інші інтереси, що роз'єднують сім'ю, руйнують сімейне «Ми» і збільшують «вартість» позасімейного «Я». Ослаблення почуття сімейного обов'язку в усіх членів сім'ї — у батьків перед дітьми, молодших перед старшими, у подружжя одне перед одним. Усе це постає у центрі сімейної дезорганізації і супроводжується ізоляцією кожного її члена. Зникають форми власне сімейного життя, його способу, замінюючись формами одиноко-комунального співіснування. Сім'я сприймається як зосередження безлічі справ, які вимагають сил, часу, нервів. Все частіше це призводить до її розпаду або формування неповної сім'ї з одним із батьків, адже у зазначених випадках мінімізуються затрати життєвої енергії індивідів. Неповна сім'я з 1—2 дітьми, але з постійною відсутністю батька, матері, дітей вдома у зв'язку з перебуванням батьків на роботі, а дітей у дитячих закладах стають формами особистої свободи. Наявність трьох і більше дітей у сім'ї спричиняють відчуження від самого себе. Орієнтованість індивідуальних систем цінностей на позасімейні сфери діяльності все частіше асоціюється з перешкодою до особистого успіху. У радянському суспільстві названі процеси відбувалися взагалі у дуже несприятливих для сім'ї умовах: авральні «соціалістична індустріалізація», «колективізація» сільського господарства, ліквідація приватної власності та різних дрібних господарств, урбанізація породжували або посилювали кризові явища в сім'ї.

5. Внутрісімейні стосунки

Народна традиція схвалювала порядок і злагоду у повсякденному житті сім'ї, мудре і вимогливе керівництво глави, підпорядкування та послух йому всіх її членів. "Нащо кращий скарб, коли в сім'ї лад". "Сім'я міцна — горе плаче", — гласить народна мудрість. Нею стверджується і винятково важливе значення в сім'ї глави: "Сім'я без голови — не сім'я".

У великій нерозділеній сім'ї глава (дід, батько або при їх відсутності — мати, старший брат) був наділений великою владою. Він розпоряджався майном сім'ї, розділяв обов'язки між її членами, організовував і контролював господарську діяльність, стежив за релігійно-моральним життям кожного з членів сім'ї, вихованням дітей, дбав про злагоду, порядок. Його слово було вирішальним у полагодженні сімейних справ і конфліктів, а розпорядження і вказівки мали виконуватися беззастережно. Однак ця влада не була необмеженою і не могла бути деспотичною в сім'ї. Господар повинен був рахуватися з думкою всіх дорослих членів сім'ї, у всьому служити їм добрим власним прикладом, важливі справи мали вирішуватися на сімейній раді.

В малій сім'ї главенство також традиційно належало чоловікові, батькові, йому зобов'язані були коритися всі члени сім'ї, він виконував основну чоловічу господарську роботу, відповідав за благополуччя і внутрішній лад у сім'ї перед громадою.

Етнографічні матеріали засвідчують пильну увагу в народному середовищі до внутрісімейних відносин і узалежнення їх передусім від взаємин подружжя — чоловіка і жінки. Такий погляд узагальнений у філософії народних прислів'їв і приказок: "Не потрібен і клад, коли у чоловіка з жінкою лад", "З добрим подружжям і горе розгорюєш", "Найкраща спілка — чоловік і жінка" та ін.

Патріархальні устої сім'ї робили жінку залежною і підневільною від чоловіка. "Муж жоні — закон", — гласить народне прислів'я. З таким становищем жінки пов'язані різні зловживання чоловіка, важка доля, особливо молодої невістки в сім'ї чоловіка, яка повинна була покірно терпіти химери лихої свекрухи, угоджати іншим членам сім'ї. Характерні аспекти недолі жінки у давній сім'ї відображені у фольклорі, зокрема численних народних піснях і творах української народної літератури.

Водночас, як уже зазначалося, в умовах історичного буття склалися і певні особливості місця та ролі жінки в українській сім'ї. "Коли се правда, — писав І. Франко в праці "Жіноча неволя в руських піснях народних", — що мірою культурності всякого народу може служити то, як той народ обходиться з жінками, то й се безперечна правда, що русько-український народ після сеї міри покажеться високо культурним у відношенні до других сусідніх народів. Від давніх-давен всі учені люди, котрі пильно придивлялися до життя українського народу, признавали, що українці обходяться зі своїми жінками далеко лагідніше, далеко гуманніше й свобідніше, аніж їх сусіди".

В великій нерозділеній сім'ї жіноче, хатнє господарство велося під керівництвом старшої господині — найчастіше матері (свекрухи) у батьківській сім'ї, жінки старшого брата — у братській сім'ї. Тут мали місце різні несправедливості в розподілі обов'язків, ставленні старших до молодих невісток. Але глава сім'ї повинен був стежити, щоб нікому не чинилася кривда. Уклад малої сім'ї, в якій усе господарство ґрунтується на праці подружньої пари, забезпечувало жінці більшу самостійність і більші права. Велике значення мало і те, що, згідно з народним звичаєвим правом, кодифікованим з часів "Руської правди" і в писаному законодавстві, придане, посаг, які приносила жінка у сім'ю чоловіка, залишалися її особистим майном. Жінка мала право розпоряджатися і здобутками домашнього господарства (молоком, птицею, яйцями тощо).

Здавна в сім'ї утвердився певний традиційний розподіл праці на "чоловіче діло", "жіноче діло", "спільну працю". До чоловіка належало все "надвірне господарство" (обробіток землі, будівництво, обмолот зерна, догляд за худобою, виготовлення сільськогосподарського інвентаря, забезпечення паливом, кормами для худоби та ін.), до жінки — "хатнє" (підтримання порядку в хаті і біля хати, готування їжі, обробіток городу, прядіння, виготовлення тканини, шиття одягу, догляд і виховання дітей тощо): "Без хазяїна двір, без хазяйки хата плаче". "Дім тримається не на землі, а на жінці". "Господиня три вугли в хаті тримає, а господар лиш один". У малій сім'ї, крім повного обсягу хатньої роботи, жінка змушена була виконувати і значну частину спільної з чоловіком господарської роботи (заготівля сіна, збір урожаю).

Народні звичаї, поетичне слово вимагали шанувати жінку-господиню, захищали і утверджували її гідність у сім'ї: "Без господині хата пусткою смердить", "Чоловік у домі голова, а жінка — душа", однак осуджували безгосподарність, марнотратство жінки: "Добра жінка дім збереже, а погана своїми руками рознесе", "Де лихая жінка в хаті, там добра не сподіватись".

У внутрішньосімейних взаєминах традиційно важливого значення надавалося стосункам батьків і дітей. Неповага дітей, якого б віку вони не були, до батьків просто не допускалася, вважалася великим злом і гріхом з релігійного погляду (як порушення однієї з Божих заповідей — "Шануй отця і матір твою"), осуджувалася громадою. У випадках конфліктів батьків і дітей звичай, як і громадська думка, часто віддавали перевагу першим, навіть коли їхня позиція була не зовсім справедливою. Зовнішнім виявом поваги батьків було обов'язкове звертання до них на "Ви".

Особливе місце в сімейних стосунках належало матері. В українських обрядових піснях зберігся відгомін давнього культу матері як основної хранительки сімейного вогнища. Невдячність дітей, вчинена матері кривда трактувалися народною традицією як порушення основоположних морально-етичних засад сімейного і взагалі людського співжиття — злочин, за який постає неминуча розплата.

Батько й мати як вихователі

Історія людського суспільства поклала на батьків головну відповідальність за виховання своїх дітей, за організацію життя родини, коронувавши їх як найперших і незамінимих вихователів у житті кожної людини. «Виховує, звичайно, сім'я в цілому, — зазначав В. О. Сухомлинський, — її загальний дух, культура людських стосунків. Але хто творить цей дух, цю культуру? Звичайно ж, батьки. Без батьківської мудрості нема виховуючої сили сім'ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні стосунки, побудовані на громадянському обов'язку, відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері, самі стають величезною виховуючою силою. Але ця сила йде від батьків, у них — її коріння і джерело». Про силу виховного впливу батьків красномовно говорять такі українські народні прислів'я і приказки: «Які мамо й тато, таке й дитятко», «Який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина», «Які самі, такі й сини», «Яка мама, — така сама».